Завантаження сайту

Чи потрібно оскаржувати наказ про проведення перевірки після її завершення? Позиція Верховного Суду, - Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group

Чи потрібно оскаржувати наказ про проведення перевірки після її завершення? Позиція Верховного Суду, - Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group
19.10.2018

Фахівці ID Legal Group вже неодноразово висвітлювали проблемні питання, на які необхідно звернути увагу при оскарженні наказів про проведення перевірок податковими органами та поради щодо їх вирішення.

Цього разу, пропонуємо розглянути висновки адміністративних судів щодо наслідків оскарження наказу про проведення перевірки після її фактичного проведення.

Так, у справі №804/1113/16 у 2016 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Р» (далі - ТОВ «Р», Товариство «Р», Позивач) звернулося до суду з позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування наказу «Про проведення планової виїзної документальної перевірки Товариства «Р» (далі – Наказ).

Позивач, обґрунтувавпозовні вимоги відсутністю підстав для проведення перевірки, оскільки Наказ було прийнято з порушенням положень п. 3 ст. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71 (далі – Закон № 71), згідно з яким на ТОВ «Р» розповсюджується мораторій на проведення перевірок, у зв’язку з чим, Наказ вважається протиправним та має бути скасований.

Проаналізувавши обставини справи окружний адміністративний суд прийняв рішенняпро відмову у задоволенні адміністративного позову мотивуючи це тим, що вимоги про визнання протиправним та скасування Наказу про проведення перевірки були заявлені вже після її проведення та допуск до якої ТОВ «Р» було також  надано, на підставі якого було прийнято податкове повідомлення-рішення (далі – ППР), а тому такі позовні вимоги жодним чином не захищають права останнього.

В свою чергу, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позовні вимоги Позивача задовольнив, зазнаючи, що після проведення перевірки Наказ втратив чинність, але він діяв у часі, а отже мав своє певне процесуальне значення, а податковий орган нівелював праваТовариства «Р» не застосовуючи до нього мораторій на проведення перевірки.

Не погодившись з позицією апеляційного адміністративного суду, Відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ), зазначаючи, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосованоположення матеріального та процесуального права.

У лютому 2018 року справу, у зв’язку з прийняття нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) було передано до Верховного Суду (далі – ВС).

Ознайомившись з матеріалами справи та розглянувши викладені укасаційній скарзі доводи податковогооргану, колегія ВС зазначила наступне.

Судами першої та апеляційних інстанцій було встановлено, що податковий орган відповідно до плану-графіку проведення перевірок на 4 квартал 2015 року прийняв Наказ у листопаді 2015 про проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства «Р» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 2012 року по 2015 рік. У результаті чого, податковиморганом було складено акт перевірки та прийнятоППР про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) за основним платежем та за штрафними санкціями.

Однак, Суд касаційної інстанції не погодився з висновками апеляційного суду,  оскільки згідно з норм  ст. 75 та 81 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) документальна планова перевірка має проводитисяна підставі конкретного плану-графіку перевірок. Зокрема, документальною виїзною перевіркою є перевірка, щовідбувається за місцем, де знаходиться платник податків або за місцем, де розташований об'єкт права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Разом з тим, посадові особи податкового органу можутьпочати здійснюватидокументальну виїзну, фактичну перевірку лишепри наявності на те усіх підстав для проведення та за пред'явлення (направлення) таких документів як: направлення на проведення перевірки, належним чином засвідчена копія наказу про проведення перевірки; службове посвідчення осіб, щовказаніу направленні.

Відтак, судами першої та апеляційної інстанцій чітко встановлено, що Товариство «Р» не перешкоджаючи, за власним бажанням, допустило податковийорган до проведення перевірки на підставі Наказу.

Зокрема,  якщо на думку платника податку було здійснено порушення порядку та підстав призначення перевірки, у тому числі й виїзної, товін повинен захистити свої права не допускаючи представників податкового органу до перевірки. Але у випадку, якщо допуск до перевірки все ж відбувся,  то в подальшому до предмету розгляду у суді має бути викладена тільки сама суть порушень законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

Тобто, позов платника податку мав бути насамперед спрямований на оскарження рішень (наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності податкового органу. Зокремапозовні вимоги будуть задоволені тільки у випадку, якщо до винесення судового рішення не було допущено перевіряючих податкового органудо спірної податкової перевірки. А у іншому випадку у задоволенні позовних вимог суди повинні відмовити, з огляду на те, що правові наслідки дій щодо проведення перевірки, що оскаржуються вважаються вичерпаними, а це означає, що задоволення відповідних позовних вимог не може призвести до відновлення порушених прав платника податку, через те, що після того як була проведена така  перевірка права платника порушують тільки її наслідки.

Отже, суд касаційної інстанції, що діє у складів ВС підтримує позицію окружного адміністративного суду, відповідно до якої Товариство «Р», даючи згоду на допуск представників податкового органу на проведення перевірки, позбавив себе права на оскарження Наказу про проведення перевірки, оскільки подальше скасування якого у випадку обставин, що склалися не може відновити порушені права Позивача, адже його права порушують тільки наслідки проведення перевірки, тобто винесене за результатами її проведення ППР.

Водночас, ВС звертає увагу, що ТОВ «Р» має право оскаржити ППР з підстав невідповідності законодавству або компетенції податкового органу, з урахуванням підстав застосування до останнього мораторію на проведення перевірки.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, у разі обрання способу захисту порушених прав шляхом оскарження наказу на перевірку, рекомендуємо не допускати податковий орган до спірної перевірки, інакше правові наслідки за оскаржуваним наказом будуть вичерпаними.

З повагою,

Олег Нікітін

Керівник судової практики

ID Legal Group

Олег Нікітін

Залиште Нам Ваші контакти і Ми з Вами зв'яжемося

ID Legal Group
ID Legal Group