Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Оскарження рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, – Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group

Одвічною тематикою для обговорення та дискусій є вирішення різних спірних питань з приводу застосування норм земельного законодавства.

Дана публікація присвячена питанню оскарження рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

З цією метою пропонуємо проаналізувати висновки судів в справі за № 360/536/17-а щодо розгляду вказаного питання.

Фізособи звернулися до місцевої ради із позовом про визнання протиправними та скасування їх рішень про відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою, і похідними вимогами до цих позовних вимог були вимоги про зобов’язання місцевої ради надати заявникам такі дозволи.

Судом 1-ої інстанції позов фізичних осіб задоволено частково, а саме визнано протиправними та скасовано вказані рішення, а також зобов’язано місцеву раду на черговій сесії повторно розглянути клопотання фізосіб про надання дозволів на розробку проектів землеустрою і прийняти рішення у відповідності до вимог діючого законодавства.

Апеляційний суд погоджуючись із вказаними висновками залишив судове рішення без змін.

Натомість, Касаційний суд за результатами розгляду скарги фізосіб на рішення судів попередніх інстанцій зробив інші висновки, мотивуючи їх наступним.

По перше, у висновках судів 1-ої інстанції та апеляційного суду не було відображено підстав для відмови в наданні таких дозволів, конкретно визначених нормами ЗК України.

По друге, у висновках судів 1-ої інстанції та апеляційного суду було зазначено, що відповідні повноваження місцевої ради вони вважають дискреційними, а отже суди не мають повноважень в них втручатися.

Касаційний суд не погодився, що такі повноваження місцевої ради являються дискреційними, оскільки з урахуванням висновків, наведених у постанові Великої Палати ВС (від 06.11.2019 р. в справі за № 509/1350/17) суд має повноваження щодо зобов’язання місцевої ради прийняти рішення, якщо для його прийняття виконано всі необхідні умови, передбачені законом, і за умови, що прийняття вказаного рішення, не обумовлено правом місцевої ради діяти на власний розсуд щодо його прийняття. Водночас, до вказаних необхідних умов, зокрема відносяться здійснення заявником дій щодо отримання дозволу на розробку проекту землеустрою. 

При цьому, суди попередніх інстанцій не встановлювали наявність відповідних обставин.

А захист прав заявників у спосіб зобов’язати місцеву раду прийняти рішення про надання дозволу являється правильним, якщо місцева рада вже розглядала клопотання заявників, але відмовила у наданні таких дозволів без наявних на те підстав.

Тому, під час з’ясування обставин такої відмови, суд зобов’язаний встановити наявність підстав для відмови, які чітко визначені законом. А при відсутності законних підстав для відмови в наданні дозволу, ефективним та можливим захистом порушеного права заявників є саме зобов’язання місцевої ради прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. 

Натомість, зобов’язання місцевої ради повторно розглянути клопотання не забезпечить захист порушеного права заявників, оскільки такі клопотання вже розглядалися і щодо них були прийняті рішення про відмову в наданні дозволу.

Керуючись вказаними висновками Касаційний суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні позову та у цій частині прийняв нове рішення, яким зобов’язав місцеву раду прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою заявникам згідно поданих ними клопотань.

Таким чином, використання вказаної судової практики з питань прийняття місцевими радами рішень про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є доцільним, оскільки в ній судами визначається ефективний спосіб захисту порушеного права на суб’єктів господарювання та фізосіб у намірах «узаконити» право володіння або користування земельними ділянками.