Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Особливості зарахування податків та зборів, сплачених за межами України.

       У разі отримання платниками податків України роялті від нерезидентів та у випадку сплати такими нерезидентами на території їх держав податку на доходи існують деякі особливості в зарахуванні цього податку про які зазначимо нижче.
 
       Серед нормативних актів, які регулюють питання обліку, лише Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" містить визначення терміну "роялті": "Роялті – платежі за використання нематеріальних активів підприємства (патентів, торговельних марок, авторського права, програмних продуктів тощо)".
 
       Отже, згідно з пунктом 4 П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Мінфіну від 29.11.1999 №290, роялті – це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
 
       Згідно з П(С)БО 8, "нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікованим і утримується підприємством протягом більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях або надання в оренду іншим особам".
 
       Пункт 5 П(С)БО 8 класифікує перелік нематеріальних активів з метою обліку на 7 груп та конкретизує їх у рамках цих груп так:
 
       1) право користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);
 
       2) право користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);
 
       3) право на знаки для товарів та послуг (товарні знаки, торговельні марки, фірмові назви тощо);
 
       4) право на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);
 
       5) авторські і суміжні з ними права (право на літературні і музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);
 
       6) гудвіл;
 
       7) інші нематеріальні активи (право на проведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).
 
       Відображення роялті у фінансовій звітності та обліку, відбувається згідно з П(С)БО 15, роялті як дохід, який виникає в результаті використання належного підприємству нематеріального активу іншими особами, визнається, якщо:
 
       а) є імовірність надходження економічних вигід, пов'язаних із такою операцією;
 
       б) дохід може бути достовірно оцінений.
 
       Порядок визнання роялті визначається за принципом нарахування згідно з економічним змістом відповідної угоди.
 
       Згідно з П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів", операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю; інвестиційна діяльність – придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів; фінансова діяльність – діяльність, яка викликає зміни розміру та складу власного та позикового капіталу.
 
       Отже, роялті як платіж за використання (не відчуження) необоротного активу для його (роялті) одержувача є грошовим потоком, який належить до операційної діяльності.
 
       Крім того, відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та П(С)БО 2 "Баланс" передбачено відображати нараховану суму роялті у складі дебіторської заборгованості за нарахованими доходами (П(С)БО 2), використовуючи для обліку відповідної операції субрахунок 373 "Розрахунки за нарахованими доходами" рахунка 37 "Розрахунки з різними дебіторами" Плану рахунків бухгалтерського обліку. Однак в окремих підприємств роялті може формувати значну частку доходу, а надання у користування нематеріальних активів вважатися їх основною діяльністю. Вочевидь, що для таких підприємств логічніше нараховану суму роялті відображати у складі дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги із застосуванням рахунків 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками".
 
       Нараховану суму роялті, якщо вона формує дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), слід відносити на субрахунок 703 "Дохід від реалізації робіт і послуг" рахунка 70 "Доходи від реалізації" (тобто повинна дотримуватися кореспонденція Д-т 361 – К-т 703). А в разі якщо вона формує інший операційний дохід – на субрахунок 713 "Дохід від операційної оренди активів" рахунка 71 "Інший операційний дохід" (тобто повинна дотримуватись кореспонденція Д-т 373 – К-т 713).
 
       Згідно п. 7 П (С) БО 16 «Витрати», витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
 
       Витрати, які неможливо безпосередньо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються в складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
 
       Нормами ПКУ визначено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Кодексу (п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).
 
       Тобто, нормами ПКУ чітко визначено, що для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток слід керуватися правилами бухгалтерського обліку.
 
       Відповідно до п. п. 141.4.9 п. 141.4 ст. 141 ПКУ суми податку на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені суб'єктами господарювання за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку в Україні. При цьому зарахуванню підлягає сума податку, розрахована за правилами, встановленими розділом ІІІ ПКУ.
 
       Порядок усунення подвійного оподаткування встановлено ст. 13 ПКУ. 
 
       Підпунктами 13.1 та 13.2 ст. 13 ПКУ визначено, що доходи, отримані резидентом України (крім фізичних осіб) з джерел за межами України, враховуються під час визначення його об'єкта та/або бази оподаткування у повному обсязі. 
 
       При визначенні об'єкта та/або бази оподаткування витрати, здійснені резидентом України (крім фізичних осіб) у зв'язку з отриманням доходів з джерел походження за межами України, враховуються у порядку і розмірах, встановлених цим Кодексом.
 
       Суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими Кодексом.
 
       Для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов'язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об'єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.
 
       Розмір зарахованих сум податку з іноземних джерел протягом податкового (звітного) періоду не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні таким платником податку протягом такого періоду.
 
       Таким чином, сума податку з прибутку, отриманого з іноземних джерел та сплаченого протягом звітного року за кордоном таким платником на території країни нерезидента, не може перевищувати суму податкового зобов’язання з податку на прибуток, що підлягає сплаті в Україні за такий звітний рік.
 
       При цьому сума перевищення податку, сплаченого за кордоном, над сумою податкового зобов’язання за такий звітний період не враховується у зменшення податкових зобов’язань з цього податку у наступних звітних періодах.
 
       Таке зарахування здійснюється за умови, що платником податку при визначенні об’єкта оподаткування дотримано вимоги ст. 13 Кодексу щодо порядку врахування доходів і витрат при визначенні об’єкта оподаткування.
 
       Залік іноземного податку – це один із методів уникнення подвійного оподаткування. ПКУ дає право на залік суми податку на прибуток, одержаної з іноземних джерел, сплаченої за кордоном, при сплаті податку в Україні.
 
       Крім того, згідно з пунктом 3.2 статті 3 ПКУ, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені ПКУ, застосовуються правила міжнародного договору.
 
       Україною укладено низку договорів (угод, конвенцій) про усунення подвійного оподаткування. Це угоди з країнами СНД, країнами Балтії,  Європи із країнами інших регіонів та ін.
 
       Угоди про усунення подвійного оподаткування переважно складаються з трьох частин. 
 
       У першій частині встановлюється сфера дії угоди і вона, як правило, містить дві статті, що визнача-ють коло осіб, які охоплюються цією угодою, та надає перелік податків, про які йдеться в угоді. У другій частині визначаються податкові режими (регулюються межі юрисдикції кожної краї¬ни щодо обкладення конкретних видів доходів і майна). Третя частина передбачає методи та порядок виконання угоди (поря¬док відносин і співробітництва між компетентними органами щодо виконання угоди, узгоджений між сторонами метод усу¬нення подвійного оподаткування, строк дії угоди).
 
       У разі виконання вимог міжнародного договору та наявності довідки про підтвердження податковим органом іншої держави факту сплати податку в цій державі підприємство має право на зарахування сум податку на прибуток, при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток у звітному податковому періоді.
 
       При цьому, сума податку, сплаченого суб’єктом господарювання за кордоном, що зараховується у зменшення суми податку на прибуток, сплаченого в Україні, визначається шляхом перерахунку іноземної валюти (в якій сплачено податок) у гривні виходячи з офіційного курсу Національного банку України на дату сплати закордонного податку.
 
       Нормами ПКУ чітко визначено, що для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов'язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об'єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України (п.13.5 ст.13 ПКУ). 
 
       ПКУ містить визначення терміну «об'єкта оподаткування» – це може бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку (п.22.1 ст.22 ПКУ).
 
       Крім того, ПКУ містить визначення терміну «бази оподаткування»- це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.
 
       Отже, відповідно до зазначеного, для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, однією з обов’язкових умов  для платника є надання довідки про суму сплаченого податку та збору, та зазначення в ній  бази /або об'єкта оподаткування.  
 
 
З повагою, керівник податкового та митного департаменту
 
Наталія Сухарева