Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Позиція сторони обвинувачення – дозволено все, що не заборонено, – Вікторія Горожанова, адвокат ID Legal Group

Наше адвокатське об’єднання у повсякденній практиці, під час кримінального провадження в сфері оподаткування, зіткнулось з не дуже поширеним на сьогодні, але значним порушенням кримінального процесуального законодавства з боку сторони обвинувачення.

Сторона обвинувачення після закінчення досудового розслідування на стадії відкриття матеріалів для ознайомлення, несподівано вирішила виділити частину кримінального провадження в окреме провадження. Кримінальне провадження розслідувалось відносно декількох підозрюваних. Сторона обвинувачення виділила в окреме провадження матеріали відносно одного з них.

Розглянемо нормативну сторону даного питання. Як має бути за законом?

Статтею 217 Кримінального процесуального кодексу України (надалі – КПК України) «Об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування» чітко передбачений лише один випадок, в якому виключно прокурор має право виділити матеріали в окреме провадження (з реєстрацією таких матеріалів в ЄРДР). Таким випадком є:

«…якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень.»

Виходячи із назви статті 217 КПК Україниїї дія поширюється на проведення таких процесуальних дій виключно в ході досудового розслідування, але ніяк не після його закінчення.

КПК України містить ще одну норму – статтю 334, яка надає повноваження суду на проведення об’єднання чи виділення кримінального провадження за правилами ст.217 КПК України.

Таким чином, діюче кримінальне процесуальне законодавство передбачає виділення матеріалів в окреме кримінальне провадження виключно на стадії досудового або судового слідства з дотриманням правил ст.217 КПК України.

Жодна норма КПК України не передбачає виділення матеріалів в окреме провадження на стадії відкриття матеріалів сторонам для ознайомлення або під час ознайомлення, тобто після закінчення досудового розслідування. Взагалі закінчення досудового розслідування передбачає припинення стороною обвинувачення проведення будь-яких слідчих та процесуальних дій, оскільки у відповідності до вимог ст.290 КПК України слідчий повідомляє підозрюваного про завершення досудового розслідування виключно після визнання зібраних доказів достатніми для складання обвинувального акту. Як сторона обвинувачення так і сторона захисту часто на практиці помилково або умисно використовує в своїх інтересах синоніми невдало вказані в КПК України законодавцем: «завершення» та «закінчення» досудового розслідування. На нашу думку ці терміни абсолютно ідентичні, є синонімами і свідчать про припинення слідством будь-яких слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні і закінчення досудового слідства.

Крім того, Кримінальний процесуальний кодекс України не надає можливості стороні обвинувачення законно поновити досудове розслідування на стадії ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, оскільки передбачає поновлення досудового розслідування виключно на стадії розслідування після його зупинення за розшуком або тяжкою хворобою підозрюваного.

На жаль, на практиці сторона обвинувачення, шукаючи вихід з безвихідної ситуації, починає самодіяльність, мотивуючи тим, що КПК України – це не заборонено, грубо ігноруючи зобов’язання вимог ст.9 КПК України («Законність»), відповідно яких: «Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів закону.»

та вимоги ст.40 «Слідчий органу досудового розслідування», згідно яких слідчий здійснює повноваження відповідно до вимог цього Кодексу.

Прогалини у кримінальному процесуальному законодавстві на даний час не надають можливості стороні захисту оскаржити в суді такі незаконні дії сторони обвинувачення, як виділення в окреме провадження на стадії ознайомлення з матеріалами.

Підсумовуючи, хочу зауважити, що дій та рішень, які не передбачені КПК України, на сьогодні вчиняється не мало і одним із механізмів подолання проблеми самодіяльності сторони обвинувачення є врегулювання на законодавчому рівні як мінімум права сторони захисту оскаржувати рішення та дії сторони обвинувачення, якщо такі дії не передбачені КПК України, а як максимум – визнання законодавцем таких дій незаконними і притягнення до відповідальності винних осіб.