Завантаження сайту

Позиція Верховного Суду щодо неналежного виконання умов договору фінансового лізингу. Чи реально отримати відшкодування? - Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group

Позиція Верховного Суду щодо неналежного виконання умов договору фінансового лізингу. Чи реально отримати відшкодування? - Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group

Судових спорів, предметом яких є оскарження договорів фінансового лізингу стає не менше, а тому формувати стратегії захисту та правильно застосовувати норми цивільного та господарського законодавства доречно з урахуванням позиції Верховного Суду.

Так, у справі №  904/6270/16, у липня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "1" (далі – ТОВ-1, Товариство-1, Позивач) звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "2" (далі – ТОВ-2, Товариство-2, Відповідач) з позовом про стягнення грошової суми.

Позивач обґрунтував свої позовні вимоги тим, що між ним та Відповідачем у 2014 році було укладено Договір про фінансовий лізинг (далі – Договір). Однак починаючи з жовтня 2015 року ТОВ-2 почало порушувати свої зобов'язання за Договором, на підставі чого сума невиконаних ним зобов'язань за несплаченими платежами станом на липень 2016 року значно збільшилась.

Керуючись умовами договору у листопаді 2015 року, Позивач направив  Відповідачу лист, у якому вимагав сплатити заборгованість, повернути об'єкт лізингу та припинити Договір, однак зазначені вимоги не було виконано. На підставі чого об'єкт лізингу було примусово вилучено у ТОВ-2 у квітні 2016 року, підтвердження чого є акт прийому-передачі. Однак, оскільки об'єкт лізингу не було повернуто ТОВ-2 у передбачені Договором строки, то він зобов’язаний  компенсувати ТОВ-1 плату за користування об'єктом шляхом несплачених щомісячних платежів за реальний час користування.

Зокрема, у положеннях Договору прямо передбачено відшкодування витрат з повернення об'єкта лізингу, а саме за порушення зобов'язань за Договором ТОВ-2 повинно відшкодувати ТОВ-1 збитки, які виникли через відновлення його порушеного права як власника об'єкта лізингу, оскільки на момент укладання даного Договору ТОВ-1 мав намір отримувати доходи протягом всього часу доки діє Договір.

Однак, на момент вилучення об'єкта лізингу несплачені лізингові платежі без врахування заборгованості за Договором за період з жовтня 2015 року до березня 2016 року становлять згідно з планом відшкодування п’ятдесят дев’ять тисяч сто сімдесят дві гривні вісімдесят три копійки, що станом на момент повернення об'єкта лізингу становить один мільйон чотириста сімдесят шість тисяч сто вісімдесят чотири гривні п’ятдесят дев’ять копійок, з врахуванням того, що об'єктом лізингу є автомобіль, який продано за один мільйон  вісімдесят п’ять тисяч сто дев’яносто чотири гривні п’ятдесят копійок без податку на додану вартість (ПДВ), зокрема сума упущеної вигоди складає триста дев’яносто тисяч дев’ятсот дев’яносто гривень дев’ять копійок та має бути сплачено ТОВ-2 відповідно до умов Договору. В свою чергу, загальна сума пені, яка має бути сплачена за невиконання грошових зобов'язань відповідно до умов Договору складає тисячу двісті вісімдесят три гривні вісім копійок, а загальна сума 3 % річних складає триста вісімдесят чотири гривні дев’яносто дві копійки та вартість понесених витрат на правову допомогу у сумі  шести тисяч гривень.

Проаналізувавши обставини справи, у грудні 2017 року, суд вирішив позов задовольнити у повному обсязі. Суд, аргументував своє рішення тим, що через порушення ТОВ-2 умов Договору з жовтня 2015 року щодо своєчасної сплати лізингових платежів, ТОВ-1 у листопаді 2015 року направив йому вимогу про сплату заборгованості, повернення об'єкту лізингу та письмове повідомлення про відмову від Договору. Згідно з умов Договору, момент повернення об'єкту лізингу, погашення заборгованості та розірвання Договору припадає на грудень 2015 року. А оскільки об'єкт лізингу було вилучено у ТОВ-2 тільки у квітні 2016 року, то відповідно до умов Договору,ТОВ-2 повинен компенсувати ТОВ-1 плату за фактичний (реальний) час користування об'єктом. Зокрема, у зв’язку з порушенням своїх зобов'язань за Договором ТОВ-2  зобов’язаний відшкодувати ТОВ-1 збитки, які виникли через відновлення його порушеного права як власника об'єкту. А в свою чергу, неповернення об'єкта лізингу в передбачені Договором строки завдало значних збитків власнику у вигляді упущеної вигоди, адже під час укладення даного Договору ТОВ-1 мав намір отримати доходи протягом дії Договору при належному виконанні умов ТОВ-2. Таким чином, Відповідач повинен відшкодувати Позивачу заподіяні збитки у розмірі визначеному останнім у позовній заяві.

Господарський суд апеляційної інстанції, дещо не погоджується позицією суду першої інстанції та скасовує в частині стягнення плати за користування об'єктом лізингу, збитків, витрат на правову допомогу та судового збору та прийняв у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Тобто, з ТОВ-2 було стягнуто заборгованість щодо сплати лізингових платежів за Договором у сумі сімнадцять тисяч вісімсот сімдесят чотири гривні дев’яносто однієї копійки, пеню у сумі тисяча двісті вісімдесят три гривні вісім копійок, 3% річних у сумі триста вісімдесят чотири гривні дев’яносто дві копійки, а витрати щодо сплати судового збору у сумі двісті дев’яносто три гривні сорок одна копійка, про що видати наказ. Урешті позовних вимог відмовити.

Зокрема, з висновками господарського суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог у частині стягнення заборгованості за лізинговим платежем, пені та  3   % річних апеляційний суд погоджується. Оскільки, припинення дії Договору у грудні 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс) не можна нараховувати після вказаної дати періодичних платежів за користування об’єктом тим більше, що їх розмір включає в себе компенсацію вартості предмета лізингу, передача якого у власність в межах даних правовідносин здійснена бути не може. Плата за фактичне (реальне) користування згідно з припиненого Договору не закріплена ні структурою лізингових платежів на підставі норм ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"(далі – Закон), ні передбаченими наслідками припинення дії Договору, що містяться у ст. 10 Закону. Тому враховуючи особливості наслідки припинення Договору лізингу, позовні вимоги у частині стягнення плати за реальний час користування об'єктом лізингу в сумі визначеній Позивачем задоволенню не підлягає. А включені до складу прямих збитків витрати, що були завдані через порушення покладених на Відповідача зобов'язань за Договором, взагалі не відповідають вимогам викладеним у ст. 22 Кодексу та ст. 225 Господарського Кодексу України (далі - ГК України) а тому, підстави для стягнення збитків відсутні. Зокрема, на думку Позивача, сума упущеної вигоди - це різниця між сумою несплачених лізингових платежів та сумою продажу об'єкта лізингу, яка фактично є частиною невиплачених лізингових платежів. А, оскільки право власності на предмет лізингу від ТОВ-1 до ТОВ-2 не перейшло, то позовні вимоги про стягнення з ТОВ-2  відшкодування вартості майна, що залишилось у власності ТОВ-1  є безпідставним. Також Позивач не довів наявність обов'язкових умов для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків. Суд погодився з доводами заявника апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення судових витрат на послуги адвоката, адже матеріалами справи підтверджується укладення ТОВ-1 Договору про надання юридичних послуг та оплату цих послуг ТОВ, яке не є адвокатським об'єднанням відповідно до  Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".  

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Позивачем у квітні 2018 року подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційний суд, ознайомившись з матеріалами справи та доводами сторін, зазначив наступне.

По-перше, згідно з ст. 22 Кодексу, особа, якій було завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. До збитків відносяться: витрати, яких зазнала особа через знищення або пошкодження речей, а також витрати, які особа зробила або може (повинна) зробити задля відновлення свого порушеного права та доходи, які особа могла б одержати, якби її право не було порушене.

В свою чергу, відповідно до ст. 623 Кодексу якщо боржник порушив зобов'язання він має відшкодувати кредиторові завдані збитки, розмір яких доказується останнім. Завдані збитки визначаються відповідно до ринкових цін, які були на момент добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а у випадку якщо вимога не була задоволена добровільно, то у день пред'явлення позову, за умови якщо інше не встановлено договором чи законодавством. Однак, суд може задовольнити вимогу щодо відшкодування збитків, за ринковими цінами, що діяли на момент ухвалення рішення.

Відповідно до норм ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, яким було порушено зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, має відшкодувати завдані збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Тобто, ті витрати, що були зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона могла одержати у випадку належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Разом з тим, на підставі змісту вищезазначених положень,стягнення збитків може відбутися за наявності всіх елементів правопорушення, а саме протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками та вини особи, якою було заподіяно шкоду. Якщо ж відсутній хоча б один з елементів, то відповідальність не наступає. Тобто, суд вважає обґрунтованою позицією суду апеляційної інстанції, що понесені витрати на оплату послуг з повернення майна не вважаються збитками у розумінні наведених положень, адже не мають обов'язкового характеру, а сам факт їх наявності та розмір не перебувають у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням ТОВ-2 зобов'язань за Договором. Отже, отримані ТОВ-1 послуги щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса, а також надання послуг з повернення майна не обов'язкові витрати, які особа повинна зробити для поновлення свого права. Зокрема, реалізація щодо вилучення об'єкта лізингу у ТОВ-2 здійснена державною виконавчою службою, у той час як матеріалами справи не підтверджується здійснення дій іншою особою, що пов'язані з вилученням об'єкта лізингу, то ТОВ-1 жодним чином не був позбавлений права самостійно вживати заходів із захисту своїх інтересів, оскільки залучення третіх осіб це його власний вибір. Отже, дані витрати за правовою природою не можуть розцінюватися як збитки.

Поряд  цим, сума упущеної вигоди, яка за розрахунком Позивача складає різницю між сумою несплачених лізингових платежів та сумою продажу об'єкту лізингу, тобто не покрита вартістю проданого предмета лізингу сума не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з діями Відповідача з невиконання зобов'язань за Договором, адже останній був розірваний за ініціативою Позивача, а об'єкт лізингу проданий третій особі, за ціною, яку Позивач визнав прийнятною для продажу. Тобто, з цього випливає, що не має усіх необхідних елементів складу правопорушення, а зазначена у Договорі кваліфікація вказаної суми як упущеної вигоди за домовленістю сторін не змінює її правову природу, то необхідно доводити наявність всіх елементів порушення, що є необхідними для кваліфікації цієї суми як упущеної вигоди згідно з наведених положень законодавства.

Таким чином, доводи Позивача як заявника касаційної скарги щодо неправильного тлумачення судами норм Договору та законодавства в цій частині є необґрунтовані.

По-друге, згідно з положень ч. 2 ст. 806 Кодексу до договору лізингу застосовуються загальні положення що і до договорів оренди (найму) лише враховуючи особливості, закріплені законодавством. А до правовідносин, що пов'язані з лізингом, застосовуються загальні положення що і договорів купівлі-продажу або поставки, у випадку якщо інше не передбачено законодавством України.

Зокрема, відповідно до  ч. 1 ст. 785 Кодексу, у випадку припинення договору найму, особа що наймає (наймач)повинна негайно повернути власнику (наймодавцеві) річ у тому стані, у якому вона була одержана, однак з урахуванням нормального зносу, або ж у тому стані, який було обумовлено Договором. А за Договором лізингу, лізингоодержувач повинен повернути об'єкт лізингодавцю в порядку, що передбачений в умовах  Договору.

А оскільки судами,  визначено що відповідно Договору,сторони дійшли згоди, що у разі розірвання Договору за ініціативою лізингодавця, тобто Позивача лізинговий платіж буде розцінюватися як плата за користування об'єктом, а отже, обов'язок щодо сплати  платежу випливає із загальних умов, якими визначається право особи, яка не отримала річ після розірвання Договору, вимагати від особи, яка безпідставно користується нею, відшкодування плати за весь час користування.

То, Касаційний суд зазначає про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимоги щодо стягнення суми, яка була нарахована за користування об'єктом та погоджується з судом першої інстанції. Отже, ВС приймає до уваги позицію Позивача про законність стягнення плати за користування об'єктом лізингу. Однак, у частині доводів Позивача щодо порушення апеляційним судом норм процесуального господарського кодексу  та неповного з'ясування усіх обставин справи колегія Касаційного суду не погоджується.

Таким чином, рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про стягнення грошової суми за безпідставне користування об'єктом лізингу підлягає залишенню в силі, а постанова апеляційного суду у частині відмови у задоволенні цієї позовної вимоги підлягає скасуванню, а також зміні в частині розподілу судових витрат за подання позову та апеляційної скарги. В іншій частині постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін.

Отже, можемо зробити висновок, що відшкодування за безпідставне користується річчю після розірвання Договору фінансового лізингу чи оренди,  має здійснюватись за весь час користування річчю.

З повагою,

Олег Нікітін

Керівник судово – правового департаменту

юридичного об’єднання ID Legal Group

Олег Нікітін

Залиште Нам Ваші контакти і Ми з Вами зв'яжемося

ID Legal Group - Юридичне об'єднання
ID Legal Group - Юридичне об'єднання