Завантаження сайту

Позиція Верховного Суду щодо особливостей розірвання трудового контракту, - Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group

Позиція Верховного Суду щодо особливостей розірвання трудового контракту, - Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group
13.12.2018

Укладання трудових договорів у формі контракту має свої особливості, які надалі впливають на взаємовідносини роботодавця та працівника. Тож у даній статті пропонуємо розглянути випадки звільнення та проаналізувати нюанси на які необхідно звертати увагу працівникам під час укладання контракту.

Так, у справі №  463/3091/15 Особа_1 (далі – Позивач, заявник) звернулася до місцевого суду з позовною заявою до державного підприємства «М» (далі - ДП «М», Підприємство «М», Відповідач_1, роботодавець) та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі – Мінеконмрозвитку, Відповідач_2) та державного агентства України з управління корпоративними правами та майном (далі – Держагенство, Відповідач_3), треті особи у справі: Управління Пенсійного фонду (далі – УПФУ, Третя особа_1), Особа_2 (далі – Третя особа_2) про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що його звільнили порушуючи вимоги трудового законодавства та контракту, а саме на момент звільнення роботодавець не запропонував йому дати  пояснення, та разом з тим на момент звільнення не видав трудову книжку і не здійснив розрахунок. Зокрема Позивач зазначає, що роботодавець під час винесення наказу про звільнення попередньо це не погодив з керівником місцевої державної адміністрації (далі – місцева держадміністрація), оскільки звернення відбулося на момент звільнення. Підставою для звільнення слугувала заборгованість підприємства зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі – ЄСВ) яка виникла з незалежних від Позивача причин.

У зв’язку з чим, Особа_2, уточнюючи позовні вимоги,  просить суд визнати незаконними та скасувати накази Держагенства про його звільнення та про внесення змін до наказу про звільнення та поновити його на посаді директора Підприємства «М».

Проаналізувавши обставини справи, місцевий суд погодився з позицією Позивача та позов задовольнив. Таку позицію підтримав також апеляційний суд.

В свою чергу, суд касаційної інстанції, а саме на момент розгляду справи діючий Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) рішення попередніх судів скасував та передав справу на новий розгляд до місцевого суду. Аргументуючи свою позицію тим, що судами не було  перевірено доводи Відповідачів по справі щодо наявності порушень умов контракту на момент коли відбувалося звільнення Особи_1, а базувались тільки на поясненнях останнього щодо того, що борг ДП «М» перед Пенсійним фондом України утворився з причин, які були незалежні від Позивача. Зокрема, колегія ВССУ зазначила, що судами також було  порушено процесуальні положення, адже не було наведено правові норми, які б звільняли директора підприємства від відповідальності, про що зазначено у контракті та у зв’язку з чим передчасно зробили висновок, що доводи Відповідачів не вважаються підставою для припинення з Особою_1 контракту з мотивів, що визначені умовами контракту, на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю (далі – Кодекс).

Суд першої інстанції, врахувавши зауваження ВССУ та проаналізувавши особливості саме такого виду трудового договору як контракт прийняв рішення про відмову у задоволенні позову, з огляду на те, що будь-то наявність чи відсутність вини, вона не вважається як визначальна для припинення дії контракту. Оскільки, визначальність у такому разі - це факт порушення, тобто встановлення вини директора тільки ще раз підтверджує законність наказу, який виключає можливість задоволення вимоги про його скасування.

Суд апеляційної інстанції, рішення місцевого суду залишив без змін, адже законність підстав для звільнення Особи_1 повністю відповідає приписам законодавства України та контракту.

Однак, Позивач, не погоджується з такою позицією та звертається знову до ВССУ, пояснюючи, що попередні суди неправильно застосували положення матеріального права та водночас порушили положення й процесуального права, а тому просить скасувати їх рішення  та задовольнити позов.

Зокрема, Позивач зазначає, що висновки судів зовсім не відповідають обставинам справи, з огляду на те, що заборгованість перед Пенсійним фондом України (далі – ПФУ)утворилась через тривале та безпідставне блокування рахунків ДП «М», а тому його вини  в цьому не має. Однак, суди першої та апеляційної інстанції,  не звернули на це свою увагу. Також на момент прийняття наказу про звільнення, заборгованість не існувала, а Відповідач_1 взагалі заперечував її існування.

У зв’язку з прийняттям 15.12.2017 року, нового процесуального законодавства, справу передано до касаційного суду, що діє у складі Верховного Суду.

Верховний Суд, ознайомившись з доводами Позивача, прийняв рішення, що касаційна скарга залишається без задоволення з огляду на наступне.

Рішення судів попередніх інстанцій булиухвалені відповідно до положень  матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи жодним чином цих висновків не спростовують.

Відповідно до норм ст. 21 Кодексу, особливим видом трудового договору є контракт. У контракті строк його дії, права та обов'язки, відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови розірвання договору визначаються за угодою сторін.

Згідно умов контракту, директор може звільнитися з посади, а контракт, що розривається за ініціативою органу управління майном до закінчення його терміну у випадку грубого порушення директором (керівником) законодавства чи обов'язків, що визначені у контракті, у зв’язку з чим для підприємства на якому він працює настали негативні наслідки, та у випадку невиконання підприємством зобов'язань перед бюджетом та ПФУ зі сплати податків та обов'язкових платежів та невиплата заробітної плати працівникам або недотримання графіку погашення заборгованості з її виплати.

В даній ситуації, звільнення Особи_1 відбулося відповідно до положень ст. 36 Кодексу, а саме лист Управління ПФУ та доповідна записка Департаменту взаємодії з підприємствами базових галузей.

Зокрема, касаційний суд, погоджується з думкам судів, що з умов контракту, і  положень статуту Підприємства «М», у яких визначено, що керівник підприємства наділеним правом самостійно вирішувати питання, що стосуються діяльності останнього за винятком тих, які належать до компетенції Мінекономрозвитку (колишнє Мінпромполітики). Водночас, вони зазначили, що відповідальність за невиконання підприємством вказаного обов'язку покладається на керівника (директора). А контракт тільки закріплює  припинення дії контракту як один з видів відповідальності.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно вирішили справу, а саме не знайшли жодних правових підстав вважати, що накази є  незаконними. Оскільки, наявність або відсутність вини не можна розцінювати як визначальну для припинення дії контракту. Визначальним у цій ситуації є факт порушення, тобто встановлена вина керівника (директора) підприємства тільки є додатковим підтвердженням законності наказу, що оскаржується.

З повагою,

Олег Нікітін

Керівник судової практики

ID Legal Group

Олег Нікітін

Залиште Нам Ваші контакти і Ми з Вами зв'яжемося

ID Legal Group
ID Legal Group