Завантаження сайту

Позиція Верховного Суду щодо штрафу за помилку у визначенні рахунку отримувача коштів? Чи має його сплачувати Підприємство? - Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group

Позиція Верховного Суду щодо штрафу за помилку у визначенні рахунку отримувача коштів? Чи має його сплачувати Підприємство? - Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group
11.01.2019

Допустили помилку під час зазначення рахунку отримувача коштів, а контролюючий орган розглядає це як підставу для висновку про несплату суми податку та нараховує штраф!? Вихід є.

 Пропонуємо у даній статті розглянути рішення Верховного Суду та звернути увагу на які статті треба опиратися за для убезпечення свого Підприємства від негативних наслідків у вигляді штрафу за несплату податків.

Так, у справі № 813/2487/17 Приватне підприємство «О» (далі – Позивач, Підприємство, ПП «О») звернулося до адміністративного суду з позовною заявою до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (далі – Відповідач, офіс платників податків, контролюючий орган, податковий орган) про визнати протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (далі – ППР).

В обґрунтуванні позовних вимог, ПП «О» посилалось на те, що у межах граничного терміну ним було перераховано кошти із правильно вказаним отримувачем коштів та призначенням платежу, проте неправильно вказаним рахунком. Зокрема, Позивач зазначає, що неправильно вказаний рахунок не може розцінюватися як підстава для висновку про несплату податкового зобов'язання у встановлений законодавством України строк та у зв’язку з цим покладення відповідальності на нього за несвоєчасну сплату податку.

Окружний адміністративний суд, проаналізувавши обставини справи, позов задовольнив. З такою позицією погодився і суд апеляційної інстанції. Суди виходили з того, що сплата податку на нерухоме майно здійснювалась Підприємством своєчасно та кошти фактично надійшли до державного бюджету (далі – держбюджет), а не правильно зазначений у платіжному дорученні номер рахунку не можна вважати як несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений Податковим кодексом України (далі – Кодекс) строк та накладати штраф (відповідно до п. 126.1 ст. 126 Кодексу).

Не погоджуючись з такими висновками судів попередніх інстанцій, податковим органом було подано касаційну скаргу, в якій він вимагає скасувати рішення першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідач, насамперед зазначав, що висновки судів були помилковими, адже сплата податків і зборів, та разом з тим належне заповнення платіжних документів покладається тільки на платника податків, а отже допущення помилки останнього у розрахунках із подальшим виправленням все одно не можна розглядати як підставу для непритягнення його до відповідальності за неналежне виконання податкового зобов’язання.

Колегія суддів касаційного адміністративного суду, що діє у складі Верховного Суду ознайомившись з матеріалами справи та попередніми судовими рішеннями вирішила відмовити у задоволенні скарги, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій було досліджено та встановлено, що рішенням ДФС України основне місце обліку Позивача, як великого платника податків, змінено переведенням на облік до офісу платників податків, у зв’язку з чим, відбулася зміна рахунків для сплати податків.

Станом на лютий 2017 року ПП «О» подавало до контролюючого органу податкову декларацію з податку на нерухоме майно. Граничним терміном сплати податкового зобов’язання за перший квартал 2017 року був кінець квітня місяця.  Проте, за декілька днів до кінця квітня 2017 року, тобто у строк, визначений Кодексом, Підприємство платіжним дорученням оплатило податкове зобов’язання, але ненавмисно неправильно зазначило у платіжному дорученні не той рахунок отримувача коштів. На підставі чого, на початку травня того ж року відправило лист начальнику ДПІ ГУ ДФС щодо перенесення сплачених коштів на рахунок.

Після цього контролюючий орган провів камеральну перевірку ПП «О», за результатами якої було складено акт, у змісті якого останній дійшов до висновку про затримку на сімнадцять днів сплати Підприємством «О» суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, за перший квартал 2017 року, у зв’язку чим порушив податкове законодавство, зокрема ст. 57 Кодексу.

Разом тим, відповідно до цього акту, контролюючий орган прийняв ППР на підставі якого до ПП «О» було застосовано штраф у розмірі десяти відсотків від суми грошового зобов'язання, що було сплачено, однак з порушенням строку.

Суд касаційної інстанції підтримуючи позицію судів першої та апеляційної інстанцій зазначає.

Згідно з ст. 67 Конституції України та ст. 16 та 36, 38, 57 Кодексу (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) кожна особо повинна платити податки і збори в тому порядку та розмірах, які чітко передбачені законодавством України.

Податковий обов'язок -це обов'язок платника податку правильно обчислити, задекларувати та надалі сплатити конкретну суму податку (збору) в порядку і строки, що визначені податковим законодавством. Виконання податкового обов'язку – це повна сплата відповідних сум податкового зобов’язання у встановлений податковим законодавством строк. Платник податків повинен самостійно сплатити певну суму податкового зобов'язання, що відображена у податковій декларації, протягом десяти календарних днів, які настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, що встановлюються останнім.

В свою чергу, відповідно до норм Кодексу, базовий податковий, тобто звітний період для сплати податку на нерухоме майно дорівнює року. При цьому, податкове зобов’язання за звітний рік з податку повинно сплачуватися юридичними особами внесками у вигляді авансу за кожний квартал до тридцятого числа місяця, який настає за звітним кварталом та має відображення в податковій декларації за рік.

Однак, у випадку якщо ж платник податків не сплатив суму грошового зобов'язання протягом визначеного Кодексом строку, то він має бути притягнутим до відповідальності у формі сплати штрафу. Під час затримки до спливу тридцяти календарних днів, включаючи і тридцяте, наступний день після спливу строку несе за собою обов’язок сплати штрафу - десяти відсотків суми, що була погашена податковим боргом,а у випадку затримки більше ніж тридцять календарних днів, які є наступними за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - двадцять відсотків з погашеної суми податкового боргу.

Зокрема, Кодекс визначає, що зарахування місцевих податків та зборів, включаючи і податок на нерухоме майно здійснюється до місцевих бюджетів та відбувається згідно з вимогами, що передбачені Бюджетним кодексом України, який в свою чергу, визначає, що при виконанні як державного так й місцевого бюджетів підлягає застосуванню казначейське обслуговування бюджетних коштів. Тобто, Державна казначейська служба України реалізує обслуговування бюджету шляхом ведення єдиного казначейського рахунку, який відкритий у Національному банку України.

Відповідно до Бюджетного кодексу України, податки, збори та (або) інші доходи держбюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і визнаються зарахованими до держбюджету з моменту, коли їх було зараховано.

Також, Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» закріплює положення, відповідно до якого використання розрахункового документа ініціювання переказу можна вважати завершеним лише з моменту, коли надійшов розрахунковий документ до банку.

Згідно з Кодексу, податкові правопорушення - це протиправні діяння (бездіяльність) платників податків, податкових агентів, податкових органів (їх посадових осіб), через яких відбулося невиконання (неналежне виконання) вимог, що передбачені податковим законодавством.

Тому, на підставі обставин, що були встановлені судами попередніх інстанцій, ПП «О» було сплачено податок на нерухоме майно до тридцятого квітня 2017 року, а саме у визначений Кодексом строк, тому з цього випливає, що позиція судів щодо без підставності притягнення до Підприємства «О» відповідальності у вигляді штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку є правильною, адже допущення помилки під час зазначення рахунку отримувача коштів не можна розцінювати як правову підставу для висновку про несплату податку у передбачений національним законодавством термін. Верховний Суд також звертає увагу, що допущена помилка жодним чином не вплинула на настання негативних наслідків (збитків) для бюджету та надалі була виправлена.

А щодо сплати обов'язкових платежів (зборів), то вчинення помилки на момент перерахування суми грошового зобов'язання до держбюджету у встановлений Кодексом термін, має розглядатися як дія, незважаючи на те, що вона є помилковою. Тому дії, що не мають ознак бездіяльності платника податків під час сплати ним суми грошового зобов'язання, не можна вважати як підставу для застосування штрафних санкцій (штрафу), відповідно до ст. 126 Кодексу.

До того ж, колегія суддів Касаційної інстанції, акцентує увагу на тому що необхідно встановити факт, що платник не вчиняв будь-які дії, спрямовані на перерахування коштів до держбюджету.

Таким чином, Верховний Суд дійшов до висновку, що підстав для скасування рішень суді першої та апеляційної інстанцій відсутні, а тому постановив касаційну скаргу Відповідача по справі залишити без задоволення.

Отже, з аналізу вищезазначеного судового рішення, випливає що допущена Підприємством помилка у рахунку отримувача коштів не розцінюється як несплата податку.

З повагою,

Олег Нікітін

Керівник судово – правового департаменту

юридичного об’єднання ID Legal Group

Олег Нікітін

Залиште Нам Ваші контакти і Ми з Вами зв'яжемося

ID Legal Group
ID Legal Group