Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Позиція ВСУ вже НЕ є обов&#39язковою?

       Необхідність вдосконалення гарантованого верховенства правового статусу Верховного Суду України на сьогоднішній день не викликає сумнівів ні у суб’єктів права законодавчої влади, ні серед професійних кіл.
 
       Якість та авторитет судової системи України визначається правильним й однаковим застосуванням судами норм чинного законодавства. 
 
       З наведеного слідує, що функції Верховного Суду України, крім здійснення правосуддя, мають забезпечувати ефективність верховенства права. 
 
       Важливість єдності судової практики, також, пов’язана з головнім державним принципом – «рівності всіх громадян перед законом і судом», який є одним із основоположних здобутків демократичного суспільства. Натомість, різний підхід судів до застосування законів може призвести до того, що судові рішення, ухвалені в аналогічних справах, будуть різними залежно від суб’єктного складу учасників процесу (наприклад, від того, фізична чи юридична особа звертається за судовим захистом у справах цивільної та господарської юрисдикції).
 
       Єдність судової практики та судової системи в цілому – є однією з фундаментальних засад реалізації судочинства. 
 
       Застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства призводить до невизначеності закону, його суперечливого і довільного застосування. 
 
       Натомість єдність судової практики має гарантувати стабільність правопорядку, об’єктивність та прогнозованість правосуддя. 
 
       У зв’язку з цим судова система, як жодна інша потребує запровадження додаткових засобів забезпечення її узгодженого функціонування і, зокрема, досягнення єдності судової практики. 
 
       З огляду на це єдність судової практики є однією з ключових засад діяльності судової системи. Основний принцип, який повинен дотримуватися при здійсненні правосуддя, полягає в тому, що подібні справи мають вирішуватися однаково. 
 
       Це пов’язано передусім з тим, що однакове застосування судами законодавства є невід’ємною складовою принципу правової визначеності. 
 
       Забезпечення єдності судової практики – основне завдання, яке покладене на Верховний Суд України, як найвищу судову установу в системі судів загальної юрисдикції.
 
       Конституцією України визначено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
 
       В свою чергу, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
 
       Проте, як зазначено у Постанові від  07.03.2017 року по справі № 21-1530а16 Верховний суд України навів мотиви, з огляду на які суд касаційної інстанції може відступити від правової позиції Верховного Суду України. 
 
       Такими мотивами, принаймні, можуть бути:
 
       1) наслідки зіставлення характеру (змісту) спірних правовідносин та казусів (правових ситуацій), на підставі яких була сформульована правова позиція Верховного Суду України;
 
       2) час виникнення зазначених правовідносин, умови їх дії та існування;
 
       3) відсутність/наявність між ними істотного часового розриву;
 
       4) стабільність/змінність нормативного регулювання відносин, щодо яких виник спір, і тих, що були підставами для формування правового висновку;
 
       5) відсутність/настання ґрунтовних змін в суспільному, економічному житті країни, за буття яких сформульована правова позиція Верховного Суду України почала обмежувати та/чи дезорієнтувати в питаннях забезпечення однакового застосування норм матеріального права.
 
 
З повагою, керівник судово – правового департаменту
 
Олег Нікітін