Завантаження сайту

Визнання господарських угод недійсними

Визнання господарських угод недійсними
02.07.2016
       Господарським кодексом України визначено, що господарський   договір  вважається  укладеним,  якщо  між сторонами, у передбачених законом порядку та формі, досягнуто  згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного  виду,  а  також  умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
 
       Постає питання - Як же діяти стороні, яка вважає, що договір є неукладеним? Яким чином можна повернутись до стану, який існував до моменту підписання договору, тим більш, якщо сторона частково або в повній мірі виконала зобов’язання?
 
       Розглянемо ці питання більш детально.
 
       Підстави недійсності господарського зобов'язання передбачені ст. 207 Господарського кодексу України.
 
       Однак, за офіційною позицією Вищого господарського суду України, висловленою у п. 21 Інформаційного листа ВГСУ "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008 року, ст. 207 ГК України застосовуватись не може, оскільки вона не встановлює особливостей регулювання господарських відносин, а тільки містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать ЦК України як за термінологією, так і за змістом. Так, зокрема, ст. 207 ГК України не передбачає поділу недійсних господарських зобов'язань на нікчемні та оспорюванні, а натомість фактично розглядає як оспорюванні всі ті зобов'язання, які виникають із правочинів, які за Цивільним кодексом України є нікчемними.
 
       ЦК України встановлює загальні правила про недійсні правочини, які розподіляє на два види: нікчемні та оспорюванні. Принципова відмінність між такими правочинами полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі. 
 
       ЦК України встановлює такі випадки нікчемності правочину: 
 
        - недотримання сторонами вимоги щодо нотаріального посвідчення правочину, за винятком певних нормативно встановлених випадків; 
        - вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності та в разі відсутності його схвалення законними представниками; 
        - вчинення правочину недієздатною фізичною особою без дозволу органів опіки та піклування чи наступного схвалення (якщо йдеться про дрібні побутові правочини); 
        - порушення ним публічного порядку.
       
       В свою чергу, господарський договір може бути визнано недійсним у цілому, або в частині (коли недійсними визнаються тільки окремі договірні умови). 
       Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не є наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочинбув би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
 
       Виконання господарського договору, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили, як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.
 
       Недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому, останні залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання договору. 
 
       Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
       Вищезазначені правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
 
       Господарське зобов'язання повністю або в частині може бути визнано судом недійсним на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади. 
 
 
       Визнання зобов'язання недійсним у судовому порядку.
 
       До підстав для визнання зобов'язання недійсним у судовому порядку належать випадки, коли:
 
       1) зобов'язання не відповідає вимогам закону. Під останніми розуміються вимоги, що сто-суються як змісту зобов'язання, так і його форми. Але в разі недодержання сторонами вимог стосовно форми зобов'язання останнє, в силу дії загального положення статті 218 Цивільного кодексу, може бути визнано недійсним лише у випадках коли це прямо передбачено у законі. 
       2) зобов'язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспіль¬ства. Така мета може бути різною: ухилення від сплати податків, незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей, заподіяння руйнівних матеріальних збитків конкуренту тощо, але вона має бути свідомою, умисною. Визначення мети зобов'язання такою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, здійсню¬ється судом;
       3) зобов'язання укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Під зазначеною компетен-цією розуміється сукупність господарських прав та обов'язків, які має суб'єкт господарювання чи інший учасник господарських відносин. 
 
       Також, недійсними, в силу закону, визнаються нікчемні умови господарських зобов'язань, які самостійно або у поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушують права та законні інтереси їх сторін чи третіх осіб. 
 
       Визнання господарського зобов'язання недійсним за рішенням суду є однією з підстав (умов) його припинення. 
 
       Зобов'язання припиняється повністю або у частині з дня набрання рішенням суду законної сили. Причому недійсним воно вважається з момен¬ту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняєть¬ся на майбутнє. Викладене стосується також зобов'язань або їх окремих умов, які визнають¬ся недійсними не тільки за рішенням суду, а й у силу закону як нікчемні.
 
       Звертаємо вашу увагу, що господарське процесуальне законодавство містить можливість визнавати недійсними договори (правочини) незалежно від наявності такої вимоги в позові і навіть незалежно від того, чи має право позивач заявляти таку вимогу. 
 
       Господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. 
 
       Аналіз ГПК України та судової практики свідчить про те, що хоча п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачає саме право господарського суду щодо визнання недійсними договорів (правочинів) за власною ініціативою, насправді ця норма фактично перетворюється на обов’язок. 
 
       Не може бути законним і обґрунтованим судове рішення, якщо вирішуючи спір суд «не помітить» протиправність пов’язаного з цим спором договору. Зокрема не можна вважати законним стягнення за незаконним договором. Тому господарський суд, розглядаючи спір, який виник з приводу виконання договорів, повинен оцінити законність такого договору і, за наявності підстав, визнати такий договір недійсним.
 
       Також, не слід забувати, що право скористатися п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України має не тільки суд першої інстанції, але й апеляційний та/або касаційний суд.
 
       Таким чином сторона, що здійснює поновлення свого порушеного права, зацікавлена у вчиненні дій щодо акцентуванні уваги суду на нормах і обставинах, що передбачають його реакцію на виявлені порушення Закону і можуть вплинути на результат розгляду спору в суді.
 
З повагою, керiвник судово - правового департаменту
 
Олег Нiкiтiн

Залиште Нам Ваші контакти і Ми з Вами зв'яжемося

ID Legal Group
ID Legal Group