Поняття «боргова розписка» досить розповсюджено і використовується як у побутових взаємовідносинах, так і у цивільних або господарських взаємовідносинах. На перший погляд здається ніби найпростіший документ, але, доволі часто,оформляється неналежним чином,що породжує негативні наслідки для позичальника та/або позикодавця.
Розглянемо на прикладі деякі судові рішення, в яких були висловлені абсолютно протилежні висновки щодо наслідків боргової розписки.
У справі №309/3458/14-ц Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначив, що між ним іВідповідачем було укладено договір позики, на певну суму, яку останній разом з Поручителем зобов’язався повернути протягом двох років.
Відповідач в зазначений строк борг не повернув, тому Позивачем було пред’явлено вимогу стягнути суму боргу, інфляційні втрати а також3% річних від суми, що прострочена відповідно до офіційного курсу НБУ, що був у день укладання правочину.Судом першої інстанції в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з висновком, Позивачем було подано скаргу до апеляційного суду, якимпопереднє рішення скасоване та ухвалено нове, відповідно до якого - позов було частково задоволено.
В свою чергу, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних справ(далі – ВССУ), все ж погоджується з висновком суду першої інстанції, обґрунтовуючи це тим, що згідно з статтями 1046 і 1047 Цивільного кодексу України, розписка розглядається як підтвердження укладення договору позики, а отже вважається укладеною з моменту передачі грошових коштів.
Верховний Суд України (далі – ВСУ) розглядаючи дану справу виходив зі змісту розписки, а саме розглядав її як певну гарантію надання Позивачу посередницьких послуг з оформлення права власності, з чого випливає, що між сторонами не виникало правовідносин з договору позики, а отже не має підстав для стягнення боргу. Тобто,договір позики у письмовій формі розцінюється не тільки якфакт укладення договору, а й передання грошових коштів позичальнику, адже розписка – це документ, який боржник надає кредитору за договором позики,чим підтверджує його укладення, умови договору та засвідчення отриманої від кредитора конкретної грошової суми.
Варто звернути увагу, що у правових висновкахСудової палати у цивільних справах Верховного Суду України, зокрема викладеній у постанові від 18.09.2013р. у справі № 6-63цс13та від 12.04.2017р.у справі № 6-487цс17міститься висновок, відповідно до якого договір позики вважається двостороннім правочином, та одностороннім договором, адже,після укладення якогообов’язки за договором позики, стосовно повернення предмета позики, кількості речей того ж роду і якості, покладаються на позичальника, а позикодавець в свою чергу, набуває за цим договором виключно права.
Розписка, за своєю сутністю, розглядається як документ, який видається боржником кредитору на підставі договору позики про отримання в борг певної суми грошових коштів або певну кількість речей, який підтверджує його укладення, умови та підтверджує отримання від кредитора такої грошової суми або речей.
І важливе значення у виданій боржником кредитору розписці має правова природа укладання такого договору позики, з якою пов’язанні відповідні її правові наслідки.
При цьому, ключовим моментом є факт виникнення зобов’язань у боржника, який виникає саме з моменту передання йому кредитором грошових коштів.
Такі правові позиції ВСУ широко використовуються судами під час розгляду справ щодо виконання зобов’язань по борговій розписці.
Однак, в ухвалі від 21.12.2016 ВССУ, аналізуючи вищевказані правові позиції ВСУ, судом закріплено, що відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції зазначав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, що надається боржником кредитору відповідно до договору позики, чим підтверджується як його укладення, так і умови договору, а також засвідчується отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Однак, у розписці має бути визначено, що грошові кошти передаються в якості позики з подальшим обов'язком їх повернення. Оскільки, відсутність цієї умови розглядаєтьсяяк підстава для відмови у позові.
Апеляційний суд вважав, що з розпискою не передбачено будь-яких обов'язків, які випливають саме з боргових зобов'язань, адже Відповідач взяв на себе обов'язок повернути зазначені кошти, але той факт, що зазначені кошти взяті у борг у розписці не зазначено.
Із розписки, підписаної Позичальником05.06. 2012 р. вбачається, що він взяв на себе зобов'язання повернути Позикодавцевігрошові кошти у певному розмірі до 20.06. 2013 р.
Отже, зобов'язання з повернення коштів Позикодавцеві, Позичальник підтвердив своїм підписом. А відсутність у розписці прямої вказівки на те, що грошові кошти взяті у борг не розглядаються як підстава про відсутність зобов'язань з повернення грошових коштів.
Тобто, можливо зробити висновок, що вказана позиція ВССУ ґрунтується виключно на наявності боргової розписки підписаної боржником без необхідності зазначення в ній прийняття боржником грошових коштів в позику.
Однак, вважаємо, що така позиція ВССУ не відповідає правовій позиції ВСУ, викладеній у постанові від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13та від 12.04.2017 у справі № 6-487цс17.
Таким чином, доречним є висновок, що розписка вважається документом наданим за договором позики, який підтверджує не тільки його укладення,а і отримання боржником конкретної грошової суми.
З повагою,
керівник судово - правового департаменту
юридичного об’єднання ID Legal Group
Олег Нікітін
