Завантаження сайту

Реалії укладання електронних договорів та їх наслідки.

Реалії укладання електронних договорів та їх наслідки.
07.02.2018
       Сьогодні простори Інтернету все більш заполонили наше життя. Тому не є дивним, що більшість компаній укладають договори в електронному вигляді задля економії часу. Проте, практика має і негативні випадки застосування електронних договорів, які призводять до неможливості їх виконання або вирішення спорів стосовно визнанням договорів недійсними або розірваними. Навіть прийняття нових редакцій процесуальних кодексів не вирішило усіх можливих проблем застосування електронних документів.
 
       Електронний договір, в свою чергу, визначається як оформлений в електронній формі правочин, який встановлює, змінює або припиняє цивільні правовідносини двох або більше сторін відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» і вважається прирівняним до договору письмової форми відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України.
 
       Укладання такого договору можна умовно поділити на два етапи: пропозиція укласти договір (оферта) з направленням на ознайомлення та як результат прийняття пропозиції (акцепт). Але звісно, що для сторін повинна бути можливість внесення змін та уточнення умов договору, тому, як правило, це відбувається шляхом обміну електронними повідомленнями та підписанням договору одним з можливих варіантів: за допомогою електронного підпису (електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис»), одноразовим ідентифікатором у вигляді алфавітно - цифрової послідовності, які необхідно вводити «при кожному вході в інформаційну систему підприємства електронної комерції» або шляхом факсимільного відтворення підпису (за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів).
 
       Якщо все здається, ніби, зрозумілим, то під час з’ясування у судовому засіданні чи є електронний договір електронним доказом, виникає низка питань. Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, статті 72 Кодексу адміністративного судочинства, статті 73 Господарського процесуального кодексу та статті 84 Кримінального процесуального кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи. А електронними доказами - є інформація в електронній або цифровій формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи, веб-сайти, текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані електронної форми. Тобто можемо зробити висновок, що електронний договір може бути визнаний судом, як електронний доказ. Незважаючи на те, що законодавство не має прямих норм застосування і використання електронних листів, суд на власний розсуд вирішує, чи є електронний договір доказом у процесі.
 
       У Постанові пленуму Вищого господарського суду України по справі №920/1737/16 від 30.06.2016 року, роздруковані листи з електронної пошти визнавались неналежними та недопустимими доказами, тому що судді не мають можливості встановити достовірність поданої інформації. І суд, за заявою учасника справи чи з власної ініціативи, з метою встановлення та фіксування змісту повідомлення може залучити спеціаліста або призначити судову експертизу. Експерт проводить дослідження комп'ютера, чим зможе підтвердити, що на ньому наявні листування, подані стороною з відповідним числом, часом і зміною змісту, якщо такі відбувались. Хоча на технічному рівні і можливо визначити, з якого комп'ютера було відправлено повідомлення, проте важко визначити, хто є відправником та чи не підроблений той лист.
 
       Електронні докази повинні подаватися в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, або паперових копіях, а порядок засвідчення копій не визначений. Таким чином, листи, збережені на серверах, можуть бути тільки скопійовані, постає питання в їх оригінальності і їх належному засвідченні для подальшого використання під час прийняття обґрунтованого рішення.
 
       Звернення до нотаріуса не вирішить проблеми з огляду на те, що відповідно до Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, нотаріуси засвідчують тільки копії письмових документів, а засвідчення електронних копій та інформації з Інтернет ресурсів не передбачено законодавством.
 
       Також можливою є ситуація, коли електронний доказ вилучено автором або іншою особою з місця збереження даних і суд не має доступу до оригіналу електронного доказу, сумніваючись в допустимості доказу, який був скопійований на носій, незважаючи на те, що оригінал з копіями ідентичні. У зв’язку з чим, сторони зобов’язані забезпечити належне зберігання електронних документів з відповідним документуванням усіх подій.
 
       Проте існує протилежна практика, так в постанові Київського апеляційного господарського суду №35/409 від 13.07.2011 року, господарський суд визнав листування через електронну пошту за належний доказ, незважаючи на те, що листи не мали електронного цифрового підпису. Та посилаючись на те, що під час здійснення правочину, сторони виражають волю різними способами технічного зв’язку, в тому числі телетайпним і електронним відповідно до норм цивільного законодавства.
 
       Отже, застосування електронних документів в господарській діяльності потребує детального договірного регулювання для можливості уникнення подальших непорозумінь.
 
 
З повагою, керівник судово - правового департаменту
 
Олег Нікітін

Залиште Нам Ваші контакти і Ми з Вами зв'яжемося

ID Legal Group
ID Legal Group