Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Сутність факторингу в контексті платної переуступки права вимоги, – Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group

В Україні на даний час наявне певне зниження рівня розвитку бізнесу, а внаслідок цього значна частина вітчизняних суб’єктів господарювання, які здійснюють певні види господарської діяльності виявляється нездатною ефективно управляти дебіторською заборгованістю або втрачає комерційний інтерес щодо її повернення.

До того ж, довготривала дебіторська заборгованість може спричинити економічну (майнову) шкоду особі, яка є кредитором у зобов’язанні, оскільки кошти з плином певного часу мають здатність втрачати свою купівельну спроможність внаслідок інфляційних процесів, а також можуть зростати збитки від втрачених можливостей (упущеної вигоди) суб’єкта господарювання в результаті несвоєчасного повернення боргу чи взагалі відсутності його повернення.

За таких обставин, досить актуальним є пошук ефективного механізму залучення коштів, який пристосований до конкретних умов ведення бізнесу. Факторинг справедливо вважають однією із найбільш ефективних форм рефінансування та керування дебіторською заборгованістю для кредитора, яка з’явилася в результаті неналежного виконання боржником своїх договірних зобов’язань.

В розумінні норм ЦК України сутність терміну «факторинг» полягає у фінансуванні відступлення фактором права грошової вимоги клієнту (особі, яка за договором отримує таке право вимоги).

На підставі договору факторингу одна сторона (фактор) надає або покладає на себе обов’язок здійснити передачу певної грошової суми у власність та користування іншій стороні (клієнт) за наявності обов’язкової  умови, згідно якої фактор сплачує  клієнту певні кошти (у будь-який визначений угодою спосіб), а клієнт за таку матеріальну винагороду відступає або бере на себе обов’язок здійснити передачу фактору свого права заявляти вимогу, яка стосується виплати грошей третьою особою (боржник) кредитору на підставі положень раніше укладено між сторонами договору. При цьому, необхідно розрізняти договір факторингу та цесії, оскільки за своєю правовим змістом вони досить помітно відрізняються.

Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 р. (справа за № 916/1410/19) висловив наступну правову позицію.

Боржником у відступленні права вимоги (цесії) можуть бути будь-яка фізична/юридична особа (набувач певних послуг чи товарів  або грошових коштів в залежності від узгоджених договірних зобов’язань на основі умов первісної угоди). Однак, коло суб’єктів, які на підставі положень закону спроможні (наділені правом) укладати договір факторингу є більш обмеженим, тому що нормами ЦК України передбачено чіткий та вичерпний перелік осіб, які можуть бути сторонами такої угоди. Клієнт – фізична/юридична особа, яка здійснює комерційну (господарську) діяльність, натомість фактор – виключно юридична особа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (банк/інша фінансова установа).

Верховний Суд також наголошує на наявності характерних ознак розмежування договорів цесії та факторингу. Під час цесії може бути відступлена право вимоги, яке можуть мати як грошову, так і негрошову природу (вимоги, які стосуються виконання певних робіт, оплати товарів, надання послуг).  При цьому, ЦК України визначає певний перелік зобов`язань, в яких є недопустимим зміна особи кредитора (у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю). Закон передбачає, що предмет договору факторингу регулює виключно право грошової вимоги (як за тією, де строк платежу настав, так і грошової вимоги,де строк виконання настане в майбутньому).

Коли укладається договір відступлення права вимоги, його метою є безпосереднє передання відповідного права. Договір факторингу, у тому числі спрямований на отримання фактором грошових ресурсів (коштів) за рахунок того, що  він  передає клієнту права вимоги до боржника. У випадку цесії право вимоги може бути передано, як і на платній, так і на безоплатній основі. Тож, згідно договору факторингу відступити право вимоги сторона може винятково на платній підставі.

Вартість договору факторингу встановлюється з урахуванням розміру винагороди фактору за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір такої винагороди фактора може визначатись на основі різних способів: наприклад, у твердій визначеній сумі; у формі процентів від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, що вказана у відповідній угоді, та її ринковою (реальною) вартістю.

 У разі, якщо відступлення права вимоги здійснюється «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому разі відносини факторингу відсутні, а до таких  взаємовідносин сторін мають бути застосовані загальні положення про купівлю-продаж, беручи до уваги, також, норми відносно заміни кредитора у зобов’язанні.

Отже, факторинг при дотриманні встановлених законодавчих вимог для суб’єктів господарювання виступає альтернативних способом «звільнення» від дебіторської заборгованості, яку він вважає для себе неактуальною, але така угода має свої певні особливості, які потрібно враховувати при її укладанні, оскільки нормами закону передбачено певні обмеження до кола суб’єктів, які мають право бути сторонами такого договору.