Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Вимога про витребування копій документів у податковому кримінальному провадженні, – Микита Задорожний, адвокат ID Legal Group

Здійснюючи свою діяльність і виконуючи безпосередні обов’язки з розслідування кримінальних правопорушень, слідчі досить часто доходять висновку про те, що інформація, яка може бути доказом у кримінальному провадженні, міститься в документах, що знаходяться в розпорядженні інших осіб.

Здебільшого необхідність в таких джерелах доказів відчувають слідчі органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства під час розслідування податкових злочинів.

Але ж як вони можуть їх отримати, якщо, як вже було зазначено вище, ці документи перебувають не в їх розпорядженні?

Логічно було б припустити, що чинне законодавство наділяє слідчих повноваженнями проявити ініціативу та вжити заходів щодо витребування необхідних документів у їх володільця.

Так воно і є. Однак, передбачивши для слідчого можливість витребування документів, КПК України одночасно встановлює і низку правил для того, щоб у особи, до якої звернувся слідчий дійсно виник обов’язок надати необхідні слідчому документи.

Тим не менш, намагаючись досягти поставленої мети, керуючись «процесуальною доцільністю», слідчі нерідко припускаються помилок або ж і умисних порушень встановлених правил.

Спробуємо розглянути і проаналізувати основні з них.

Не буде перебільшенням стверджувати, що будь-яка вимога про надання копій документів містить в собі цитату ч.2 ст.93 КПК України, в якій зазначається про можливість для слідчого витребовувати та отримувати від широкого переліку володільців документи та відомості.

З цього приводу слідчі всіх органів досудового розслідування проявляють завидну одностайність. А от щодо обґрунтування реалізації такої можливості саме через направлення відповідної вимоги напроти – креатив.

Почнемо з найпростішого: коли слідчий взагалі не вважає за потрібне наводити будь-яке обґрунтування і просто вимагає надати йому копії документів, перелічених у направленій ним вимозі. На нашу думку, не варто витрачати час на пояснення очевидних речей, чому така вимога не є законною та не обов’язкова до виконання. Тим більше, що нижче будуть наведені обставини, за яких навіть вимога,  в якій міститься певне обґрунтування, не завжди є такою, що породжує для її отримувача відповідні обов’язки.

Деякі слідчі абсолютно щиро вважають, що витребування копій документів через відповідну вимогу є нічим іншим, ніж «є слідчою дією, яка проводиться за їх рішенням та не потребує узгодження з процесуальним керівником та/або слідчим суддею».

З цього приводу слід звернути увагу на те, що згідно ч.3 ст.110 КПК України, рішення слідчого приймається у формі постанови. Іншої форми для рішень слідчого чинний КПК України не передбачає.

Однак, у практиці нашого об’єднання жодного разу не трапилося випадку, коли слідчий, називаючи витребування слідчою дією, направляв би не вимогу, а саме  постанову.

Крім того, помилковість такої позиції представників сторони обвинувачення полягає в тому, що вичерпний перелік слідчих (в тому числі і негласних) дій, які уповноважені проводити слідчі органів досудового розслідування, передбачено Главами 20, 21 КПК України, однак витребування слідчим документів до цього переліку не внесено.

Відтак, витребування документів є не слідчою дією, а заходом забезпечення кримінального провадження, а ч.2 ст.93 КПК України передбачає лише право сторони обвинувачення, щодо збирання доказів в тому числі шляхом витребування документів, не визначаючи при цьому порядку реалізації такого її права.

Більш «продвинуті» слідчі, які, напевно, намагаються прислухатись до думки адвокатів у податкових справах, працювати над своїми помилками і усувати їх в подальшій своїй діяльності, у своїх вимогах хоча і не поспішають назвати витребування копій документів слідчою дією, однак, не погоджуються і з тим, що ця процедура все ж таки потребує судового дозволу.

При цьому, наприклад, вони посилаються на п.18 Листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 223-559/0/4-13 від 05.04.2013 року «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження», та зазначають що відповідно до нього «сторона кримінального провадження може витребувати та отримати речі або документи за умови їх добровільного надання володільцем без застосування процедури, передбаченої главою 15 КПК».

Але ж ми ведемо розмову про здійснення досудового розслідування у податкових кримінальних провадженнях, які мають свої особливості у порівнянні із провадженнями з розслідування, наприклад, злочинів у сфері обігу наркотичних засобів.

Однією з таких особливостей є те, що майже кожен документ, копію якого витребовують слідчі, містить в собі той чи інший вид охоронюваної законом таємниці (банківська, комерційна, персональні дані тощо).

З цього приводу вже згаданий п.18 Листа ВССУ (але в частині, яка з цілком зрозумілих причин, слідчим не наводиться) зазначає, що без застосування процедури, передбаченої Главою 15 КПК України, сторона кримінального провадження може обійтись лише в тих випадках (у розрізі додержання вимог законодавства щодо охорони даних), якщо речі та документи згідно зі ст.162 КПК не містять охоронюваної законом таємниці.

Відтак, можна зробити цілком обґрунтований висновок про те, що самі лише обставини, які підлягають дослідженню під час здійснення досудового розслідування у податкових кримінальних провадженнях, диктують слідчим такі умови, за яких вони не мають права отримати доступ до більшості документів, не отримавши при цьому відповідний дозвіл від слідчого судді.

Відповідно, у отримувача вимоги в разі неотримання слідчим дозволу не виникає обов’язку виконувати отриману ним вимогу.

Крім того, на додаток до «вмовлянь» добровільно видати йому копії документів, майже кожен слідчий вважає своїм обов’язком пригрозити отримувачу вимоги неминучим проведенням обшуку в разі невиконання останньої.

Однак, при цьому поза увагою слідчого чомусь залишається те, що той самий п.18 вищевказаного Листа ВССУ, іншою підставою для отримання дозволу саме на тимчасовий доступ до речей і документів зазначає як раз таки відмову від добровільної видачі, незалежно від змісту витребуваних документів.

Отже, наслідком невидачі є, за наявності достатніх для цього правових підстав, не обшук, а отримання дозволу на тимчасовий доступ до документів.

І взагалі, будучи слідчою дією, проведення обшуку має на меті отримання нових доказів або перевірки вже наявних, а не залякування учасників кримінального провадження чи осіб, права яких обмежуються в ході досудового розслідування. Відтак, згадування слідчим обшуку саме в такому світлі, свідчить про протиправний тиск на володільця документів і може бути використане стороною захисту для визнання недопустимими доказів, зібраних стороною обвинувачення в результаті таких дій.

Не можна обійти увагою і таку, здавалося б, дрібницю як те, що майже в кожній вимозі, яка направляється «в порядку ст.93 КПК України» йдеться про надання саме копій документів.

Втім, згідно припису, який міститься в ч.2 ст.93 КПК України, слідчий має право витребовувати документи, а не їх копії.

Підтвердженням цьому є зміст ст.99 КПК України, яка не надає можливості розширеного тлумачення поняття «документ» та визначає його лише як оригінал спеціально створеного з метою збереження інформації матеріального об’єкта.

Крім того, ч.1 ст.159 КПК України визначає виготовлення копій та вилучення оригіналів документів як різні форми здійснення тимчасового доступу до речей та документів.

При цьому, жодною нормою КПК України на володільця документів не покладається обов’язку виготовлення їх копій. Більше того, на нього не покладається обов’язку навіть надавати слідчому засоби виготовлення копій (копіювальна техніка, видаткові матеріали, папір тощо) чи приміщення.

Іноді це має суттєве значення, коли, наприклад, слідчий вимагає копії документів «за весь період  з моменту реєстрації». Нерідко протягом такого часу виготовляється така кількість витребуваних документів, що витрати часу та коштів на їх виготовлення дорівнюють ціні невеличкого господарського договору.

Але помилки, яких слідчий припускається при направленні вимоги, не обмежуються лише помилками щодо її змісту та обґрунтування і нерідко доповнюються помилками в процедурі безпосереднього направлення вимоги.

Наприклад,  інколи, в порушення правил обов’язкової реєстрації вихідної кореспонденції вимоги не реєструються в діловодній службі або до вимоги додається хоча і зареєстрований супровідний лист, але з нього неможливо встановити яка саме вимога разом з ним повинна була надсилатись (наприклад, отримано вимогу про витребування документів без зазначення її номеру та дати, а в супровідному листі згадується невизначена вимога про надання інформації).

На нашу думку, такі обставини також створюють окремі достатні законні підстави для невиконання отриманої вимоги.

Маємо сподівання, що вказівки на вищезгадані недоліки вимог про витребування документів у податкових кримінальних провадженнях будуть корисними і хоча б в якійсь мірі сприятимуть становленню правопорядку в нашій країні.

 

З повагою,

Микита Задорожний

адвокат ID Legal Group