Завантаження сайту

Висновки адміністративних судів щодо встановлення обґрунтованих економічних причин при здійсненні господарської операції.

Висновки адміністративних судів щодо встановлення обґрунтованих економічних причин при здійсненні господарської операції.
27.07.2017
       Діяльність всіх суб’єктів господарювання (незалежно від статусу юридична або фізична особа-підприємець) спрямована на одержання прибутку – це очевидний факт, але і господарська і підприємницька діяльності також можуть нести в собі ризики такі як понесення збитків в процесі здійснення господарської діяльності.
 
       Згідно із нормами господарського законодавства сутність термінів «господарська діяльність» та «підприємництво» пов’язано з отриманням суб’єктом господарювання прибутку від її здійснення, а вирахування витрат полягає у зменшенні суми загального прибутку на суму певних фактичних витрат, зумовлених її реалізацією. До витрат, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності відносяться, зокрема витрати на виготовлення, придбання та реалізацію товарів (так звана собівартість).
 
       Поряд з цим, можуть виникати ситуації, коли суб’єкт господарювання в силу певних об’єктивних факторів змушений здійснювати продаж або поставку товарів по ціні нижчій від її собівартості або ціни придбання, наприклад при відсутності в необхідний для нього період грошових коштів або товару з обмеженим строком реалізації тощо.
 
       В рамках податкового законодавства господарська або підприємницька діяльність також передбачає отримання прибутку (привалювання доходів над витратами), з цією метою в Податковому кодексі України (далі – ПК України) наведено визначення терміну «розумна економічна причина (або ділова ціль)», яка полягає наявності причини обумовленої метою платника податків та зборів отримати економічний (прибутковий) результат від здійснення господарської або підприємницької діяльності. 
 
       Зрозуміло, що для цілей оподаткування господарська або підприємницька діяльність завжди представлятиме інтерес, оскільки повинна передбачати можливість отримання суб’єктом господарювання прибутку, на який будуть нараховуватися відповідні податку та збори. До того ж, відповідність господарської операції її діловій меті пов’язано з реалізацією права платника на податковий кредит.
 
       Проте, на практиці жоден суб’єкт господарювання не застрахований від виникнення ризикових ситуацій та понесення збитків під час здійснення обраного ним виду діяльності.
 
       При цьому, позиція податкового органу, апріорі залишається незмінною, продаж або поставка суб’єктом господарювання товарів по ціні нижчій за ціну собівартості або придбання розцінюється виключно як заниження об’єкта оподаткування та ухилення від сплати податків та зборів.
 
       Позиція адміністративних судів дещо відрізняється від позиції податкового органу, зокрема в ухвалі Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ) від 16.03.2016 у справі № П/811/893/14 (провадження № К/800/8423/15) зазначається, що згідно із нормами чинного законодавства можна дійти висновку, що кожна окрема господарська операція, яка складає господарську діяльність суб’єкта господарювання не завжди має наслідком позитивний (прибутковий) результат, оскільки навіть податкове законодавство допускає збитковість певної господарської операції, і наприклад передбачає можливість врахувати від’ємне значення об’єкта оподаткування ПДВ у результатах наступних податкових періодів.
 
       При розгляді даної категорії справ суди повинні ретельно перевіряти наявність у платника ділової мети, спрямованої на досягнення економічного ефекту, у виконанні розглядуваних операцій з виробництва та подальшого продажу товару, відокремивши фактичну результативність цих операцій від запланованих очікувань платника та встановивши причини збитковості цих операцій.
 
       Тобто, платник податків при здійсненні господарських операцій з продажу (поставки) товарів (робіт) або надання послуг по ціні нижче ціни собівартості повинен усвідомлювати, що під час розгляду цієї категорії справ у суді він зобов’язаний буде документально довести наявність у нього обґрунтованих (об’єктивних) економічних причин, що призвели до виникнення збитків замість можливого запланованого доходу (прибутку).
 
       І навпаки, відсутність у платника обґрунтованих (об’єктивних) економічних причин позбавляє такого платника можливості в подальшому збільшити у податковому обліку витрати та як наслідок права на виникнення податкового кредиту, при цьому ситуацію не рятує наявність первинних документів, в яких відображені фінансові показники такої господарської операції, враховані в податковому обліку.
 
       Пропонуємо ознайомитися з висновками адміністративних судів при розгляді ними відповідної категорії справ, на прикладі конкретної адміністративної справи № 822/407/16, в якій касаційним судом були зроблені висновки, що відрізняються від висновків місцевого та апеляційного судів.
 
       Так, у постанові Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.05.2016 зазначено, що відповідно до норм законодавства господарська діяльність особи повинна бути направлена на отримання доходу, що є метою одержання економічного ефекту від результатів її здійснення. Наявність зв’язку витрат платника податків із його господарською діяльністю визначає наявність у нього права віднесення витрат на оплату товарів (послуг) до складу витрат, а сум ПДВ у їх ціні до складу податкового кредиту.
 
       Здійснення платником збиткової господарської операції щодо укладення договорів за ціною, нижче ціни її собівартості, особливо завчасно відомою йому, може обумовлюватися об’єктивними причинами задля реалізації ділової мети з урахуванням виникнення ризиків в такій діяльності, при умові відповідності господарської діяльності загальновизнаним правилам її ведення.
 
       При цьому, висновок суду зводився до того, що позивачем під час судового розгляду справи не було надано пояснень щодо необхідності реалізації товариством готової (виробленої) продукції (вузлів, деталів, запчастин до автомобілів КрАЗ) за цінами, нижчими від її собівартості.
 
       Апеляційний суд при перевірці рішення суду першої інстанції повністю погодився із його висновками (ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016). Водночас зазначив, що посилання апелянта на курсову різницю є безпідставними та необґрунтованим, адже апелянтом не було надано належних пояснень щодо факторів формування ціни продажу автомобільного шасі, яке не було у його власності (додаткова угода про продаж була укладена раніше, 10.09.2014, за угоду про купівлю, яка була підписана лише 22.09.2014), та яке було фактично отримано 30.09.2014, тобто було набуте у власність для продажу уже із завідомою збитковістю.
 
       Отже, купівля та продаж позивачем шасі на експорт за ціною, яка була значно нижчою за ціну його придбання, не була зумовлена характером виробничої або іншої господарської діяльності, оскільки не мала на меті отримання доходу від цих операцій, що свідчить про завідому збитковість такої операції та про домінування податкової вигоди.
 
       Проте, касаційний суд переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій (ухвала ВАСУ від 23.05.2017) зробив інші висновки, які полягали у тому, що судам першої та апеляційної інстанцій, для правильного вирішення справи, необхідно було проаналізувати ряд факторів: зміст господарських операцій позивача з його контрагентами, сутність ділової мети з урахуванням ризиків здійснюваної ним діяльності, коливання курсу іноземних валют, встановлених Національним банком України тощо.
 
       Аналізуючи зміст вищевказаних рішень адміністративних судів можна стверджувати, що чинне законодавство не містить обґрунтованих (об’єктивних) економічних причин, і у зв’язку з цим у рішення адміністративних судів може міститися лише орієнтовний перелік таких причин.
 
       З огляду на викладене вище, рекомендуємо при оскарженні у судовому порядку платниками податкових повідомлень-рішень забезпечити належну доказову базу щодо наявності у платника обґрунтованих економічних причин для здійснення господарської операції з продажу або поставки товарів (робіт) за ціною нижче собівартості або ціни придбання, які полягають у:
 
       1) спрямованості господарської операції на досягнення певної поставленої мети на одержання прибутку;
 
       2) наявності факту досягнення платником поставленої мети господарської операції або встановлення обставин, які завадили цьому;
 
       3) наявності у платника фактичних конкретно визначених (об’єктивних) економічних причин, що зумовили здійснення ним збиткової господарської операції;
 
       4) самостійне визначення платником ринкових ризиків, пов’язаних з здійсненням певної господарської операції, що не суперечать меті обраної ним господарської діяльності та усвідомлення настання їх наслідків; 
 
       5) відповідності ціни продажу (поставки), обраної платником, об’єктивним ринковим факторам ціноутворення тощо».
 
 
З повагою, керівник судово - правового департаменту
 
Олег Нікітін

Залиште Нам Ваші контакти і Ми з Вами зв'яжемося

ID Legal Group
ID Legal Group