Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Стягнення моральної шкоди в адміністративних судах під час розгляду спорів за участю державних органів, – Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group, для журналу «Юрист і Закон»

Стаття опублікована в журналі «Юрист і закон» № 15

 

Право на компенсацію (відшкодування) моральної шкоди гарантовано Конституцією нашої держави,однак норми щодо реалізації цього права закріплено в Цивільному кодексі України (далі – ЦКУ).

Моральну шкоду нарівні з матеріальною в розумінні норм ЦКУ розглядають як підставу для виникнення цивільних прав й обов'язків.

Для особи, яка звертається до суду за захистом порушеного права, зокрема й щодо стягнення моральної шкоди, це є цивільне право, відповідно, для особи, за рахунок якої стягують таку шкоду, – цивільний обов'язок.

Водночас стягнення моральної шкоди є визначеним законом способом захисту порушеного права,який полягає в її відшкодуванні особі, права якої незаконно або безпідставно порушила інша особа незалежно від її статусу чи організаційно-правової форми.

Нормами ЦКУ визначено особливості відшкодування особі моральної шкоди, зокрема:

1) щодо визначення "ознак моральної шкоди", які свідчать про її заподіяння особі, права якої було порушено;

2) її відшкодування здійснюють за рахунок грошових коштів, майна або в інший спосіб;

3) стягнення може бути здійснено разом із матеріальною шкодою або окремо від неї;

4) її стягнення може бути передбачено законом або договором, і зазвичай вона підлягає компенсації одноразово.

 

Варто зазначити, що в переважній більшості судових спорів стягнення моральної шкоди розглядають як компенсаторний механізм за заподіяну шкоду, зокрема й ту, що має матеріальний (майновий/грошовий) характер.

 

Однак ключовою особливістю стягнення моральної шкоди, на наш погляд, є те, що її розмір визначає саме суд з урахуванням її співмірності з певними чинниками, які впливають на її розмір (суму),визначений до стягнення:

– характер завданої шкоди;

– ступінь спричинених душевних (психічних) і/або фізичних страждань;

– наявність спричиненого погіршення фізичних і/або розумових здібностей або втрата можливості їх реалізувати;

– ступінь вини особи, яка спричинила моральну шкоду іншій особі.

Фахівцям у сфері юриспруденції відомо, що судову практику щодо стягнення (відшкодування)моральної шкоди в цивільних, господарських спорах і спорах у галузі адміністративного судочинства фундаментально побудовано на постанові Пленуму ВСУ від 31.03.95 р. № 4 (з урахуванням унесених змін 2009 року), однак під час розгляду кожної конкретної справи рішення суду ґрунтується на різних правозастосовчих висновках, оскільки залежить від сукупності обставин і наявних у справі доказів.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, згідно з позицією ВСУ, розуміють втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Отже,стягнення немайнової шкоди з держави на користь юридичної особи в межах розгляду адміністративної справи за наслідками оскарження неправомірного рішення, дії чи бездіяльності на сьогодні майже не застосовують.

Позиція судів у справах адміністративного судочинства є досить показовою і, на нашу думку,свідчить про оцінку державними інститутами моральних страждань позивачів, які поновлюють у судовому порядку свої права через неправомірні рішення, дії чи бездіяльність державних органів. Нажаль, висновки, які можливо зробити за результатами ознайомлення із судовою практикою, є досить невтішними для тих, хто справді жадає й потребує від держави належної, на його погляд, компенсації за судове поновлення порушених прав.

Як передбачено оновленим процесуальним законодавством, суб'єктом формування правозастосовчої практики під час вирішення спорів із державними органами про стягнення з їх бюджетних асигнувань моральної шкоди, заподіяної їх протиправними індивідуальними актами, діями чи бездіяльністю в галузі адміністративного права, є Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі – КАС ВС). Пропонуємо розглянути окремі судові рішення КАС ВС, розміщені в ЄДРСР за останні два роки.

 

Зауважимо, що це одна із судових практик, яка вирізняється своєю різноманітністю й неоднозначністю, оскільки містить висновки судів як стосовно стягнення моральної шкоди, так і відмови в її стягненні, що сформовані у тому числі з урахуванням власного переконання судів щодо відсутності/наявності підстав для відмови/задоволення позову.

 

Для підтвердження наявності підстав для стягнення моральної шкоди через неправомірні рішення, дії та/або бездіяльність органів державної влади позивачі застосовують увесь різноманітний арсенал доведення своєї позиції – від лікарських документів, розрахункових документів на придбання ліків,висновків лікарських консиліумів і до свідчень про окремі факти, документів кадрового діловодства,документів про зміну сімейного стану тощо.

Відшкодування шкоди, заподіяної фізичній або юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, здійснює держава в порядку, визначеному законом.

 

Розуміючи, що розмір задоволених позовних вимог впливає на видаткову частину бюджету, суди під час прийняття рішень щодо відшкодування моральної шкоди використовують принципи розумності та справедливості.

 

При цьому зазначають, що розумність і справедливість стосовно визначення розміру моральної шкоди є оцінними поняттями, які суди повинні з'ясовувати під час розгляду та встановлення фактичних обставин справи, унаслідок чого повинен бути визначений співмірний розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню.

 

І. Практика щодо відмови в задоволенні стягнення моральної шкоди

 

Значна частина справ, у яких позивачі заявили вимоги про стягнення моральної шкоди за рахунок державних асигнувань відповідного державного органу через його неправомірні акти чи дії/бездіяльність, не знайшла підтримки в судових рішеннях.

Так, суди, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, свої рішення обґрунтовували такими обставинами:

– відсутність причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача та погіршенням стану здоров'я особи, яку було незаконно звільнено (постановою КАС ВС від 07.02.2019 р. у справі № 817/762/16 підтримано позицію суду апеляційної інстанції);

– відсутність доказів, яким б позивач обґрунтовував факт наявності будь-яких втрат немайнового характеру, зумовлених моральними чи фізичними стражданнями або іншими негативними проявами,що свідчили б про наявність моральної шкоди в трудових спорах (постановами КАС ВС від10.05.2019 р. у справі № П/811/276/16, від 10.10.2019 р. у справі № 826/2850/17 підтримано позицію суду апеляційної інстанції);

– суди не вбачають належних доказів заподіяння позивачам моральної шкоди та стосовно розміру заявленої моральної шкоди у справах про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень(постанова КАС ВС від 25.09.2019 р. у справі № 560/4551/18);

– протиправне невиконання судового рішення державним органом (невиплата органами Державного казначейства присуджених позивачеві сум за наслідками поновлення прав у судовому порядку) не може бути самостійною вимогою про стягнення моральної шкоди за таку бездіяльність без одночасного заявлення вимоги про визнання протиправності дій / бездіяльності відповідача.

Саме такою була позиція КАС ВС у винесених постановах за результатами касаційного перегляду у справах № 818/679/17 від 04.12.2019 р. та № 818/572/17 від 06.08.2019 р.

 

ІІ. Практика щодо часткового задоволення стягнення моральної шкоди

 

Спори за участю державних органів, у яких вимоги позивачів про стягнення моральної шкоди було задоволено частково, є найбільшою частиною позитивних рішень цієї категорії.

Проте розмір задоволених вимог є незначним порівняно з вимогами майнового характеру, які задовольняють суди в цих же справах, і здебільшого розмір моральної шкоди не перевищує 5 тис. грн. А розмір моральної шкоди в 25 тис. грн є радше винятком із правил, ніж усталеною практикою судових рішень.

 

Так, частково задовольняючи вимоги позивачів, суди мотивували свої рішення такими обґрунтуваннями:

– порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку державних органів завжди викликають негативні емоції, однак не всі вони спричиняють виникнення страждань і/або принижень, які заподіють моральної шкоди. Оцінці судами підлягають усі обставини справи, які свідчать про мотиви протиправних дій (бездіяльності), їх інтенсивність, тривалість, систематичність, настання фізичних або психологічних наслідків та в деяких випадках навіть потрібно враховувати стать, вік і стан здоров'я особи, якій заподіяно шкоду (постанова КАС ВС від 05.09.2019 р. у справі № 814/2914/16);

– установлення судами незаконного рішення та протиправної бездіяльності держоргану стосовно позивача є підставою для стягнення на користь особи моральної шкоди в співмірному розмірі 1000грн, оскільки відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення право соби, які були виявлені й доведені в судовому порядку за результатами розгляду справи (постанова КАС ВС від 14.02.2019 р. у справі № 1170/2а-717/11 (2-кас/811/44/15));

– оскільки особу було неправомірно позбавлено законного права на відповідну оплату праці, то це призвело до тривалих її моральних страждань та емоційних переживань і вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а отже суди обґрунтовано та справедливо стягнули на її користь моральну шкоду в сумі 25 тис. грн, при цьому позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 50 тис. грн є завищеними (постанова КАС ВС від 16.12.2019 р. у справі № 823/726/16);

– з огляду на тривалий стан непевності, у якому позивач перебувала протягом тривалого часу через незаконне звільнення, розмір моральної шкоди в сумі 5 тис. грн є доведеним та обґрунтованим(постанова КАС ВС від 12.03.2020 р. у справі № 2а-10828/11/2670);

– психологічна напруженість, розчарування й незручності для особи, що виникли внаслідок порушення державним органом або місцевою радою прав людини, навіть якщо вони не спричинили вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.

З аргументів, які позивач навів у позовній заяві, негативні емоції, яких він зазнав унаслідок протиправних дій відповідачів, не справили впливу на умови його життя, не призвели до погіршення його здібностей (з довідок, наданих позивачем на підтвердження погіршення стану здоров'я, не вбачається причинно-наслідкового зв'язку з діями відповідачів), однак повторюваність і тривалість порушення, допущеного відповідачами, свідчить про їхнє небажання виконати вимоги закону, а отже є підставою для стягнення моральної шкоди в меншому розмірі 2 тис. грн (постанова КАС ВС від04.02.2020 р. у справі № 1340/4937/18);

– моральну шкоду в розмірі 50 тис. грн за неправомірні дії щодо складання актів перевірок, протоколів про адмінправопорушення та припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності суди визнали такою, що не відповідає вимогам розумності та справедливості(не є співмірним із порушенням), та визнали співмірним розміром відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 тис. грн (постанова КАС ВС від 10.04.2019 р. у справі № 464/3789/17);

– незаконне звільнення позивача призвело до втрати ним життєвого комфорту та нормальної життєдіяльності як у професійній сфері, так і у приватному житті. До того ж тривалий стан невизначеності, у якому позивач перебуває через незаконне звільнення, є доведеним й обґрунтованим та свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між незаконним звільненням позивача і його стражданнями та приниженням у зв'язку з такими діями. Ба більше, суд урахував, що позивача вже втретє незаконно звільнено з органів внутрішніх справ, тож у цьому разі протиправність дій відповідних державних органів справді свідчить про настання для позивача наслідків, які є підставою для стягнення на його користь моральної шкоди, а з урахуванням принципів розумності та справедливості таку шкоду визначають у розмірі 25 тис. грн із 150 тис. грн, які позивач заявляв підчас подання позову (постанова КАС ВС від 22.10.2020 р. у справі № 520/5147/19).

 

ІІІ. Практика щодо задоволення вимог про стягнення моральної шкоди

 

У справі № 804/15395/15 було оскаржено незаконний наказ про звільнення, заявлено вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул і моральної шкоди в розмірі 2,5 тис. грн. У постанові КАС ВС від 03.07.2019 р. зроблено такий висновок: спричинена позивачці моральна шкода через її незаконне звільнення виявилася в моральних стражданнях і переживаннях через порушення відповідачем її законних прав й інтересів у частині її права на працю,що призвело до втрати налагоджених життєвих зв'язків, через що вона була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а також призвело до погіршення стану її здоров'я, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині відшкодування заподіяної моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням. При цьому у вказаній постанові не міститься здійснення оцінки судами доказів щодо заподіяння собі моральної шкоди.

 

Отже, змушені констатувати, що в ЄДРСР судових рішень щодо задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди дуже незначна кількість, і пов'язано це не лише з обставинами й доказами у справі, а й із визначенням судом, з огляду на власні переконання, наявності/відсутності шкоди чи її розміру.

 

Крім того, зважаючи на визначення моральної шкоди та обставини, які її можуть доводити, суди задовольняють такі вимоги лише на користь фізичних осіб. Такий висновок можливо зробити на підставі того, що в ЄДРСР розміщено судові рішення щодо розгляду справ за позовними заявами фізичних осіб.

З огляду на викладене вище та з урахуванням висновків КАС ВС щодо розгляду цієї категорії справ,на жаль, на сьогодні інститут компенсації моральної шкоди не відіграє тієї стимулювальної  ролі, який було закладено до норм ЦКУ під час його ухвалення.

 

Відповідно, рекомендації щодо формування вимог про стягнення моральної шкоди полягають у такому:

– підготовка доказової бази, що вказує на заподіяну моральну шкоду (довідки й висновки лікарів,історія хвороби, листки непрацездатності, виданий лікарем курс лікування, чеки на придбання ліків,направлення на здачу аналізів, лікувальні процедури та їх результати тощо);

– формування позивачем адекватного розміру моральної шкоди, співмірного із заподіяною йому шкодою;

– наведення обґрунтування позовної вимоги про стягнення цієї шкоди в поєднанні з причинно-наслідковим зв'язком щодо її заподіяння та наслідків, які вона спричинила для позивача, з посиланням на зібрані докази, що її підтверджують.