Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Законопроєкти № 4048 і № 4049, якими запропоновано зміни щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини, – Вікторія Горожанова, адвокат ID Legal Group для видання «Юрист & Закон»

Стаття опублікована в журналі «Юрист і Закон» № 16

 

Практика Європейського суду з прав людини проявляється на цей час в українському законодавстві.

Новими нормами законопроєктів № 4048 і № 4049 законодавці намагалися привести у відповідність до практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справи за заявами українців) українські норми: Кодексу про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), Кримінального (далі – КК України), Кримінально-виконавчого, Кримінального процесуального (далі – КПК України) кодексів і законів України "Про транспорт", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" та "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

03 березня 2021 року наведені вище законопроєкти Верховна Рада ухвалила в першому читанні, тож незабаром ми отримаємо зміни.

 

Щодо змін, яких зазнали адміністративні норми

 

Практика Європейського суду з прав людини наголошує на обов'язковій юридичній визначеності того,за яких умов відбувається застосування адміністративного арешту, а також вважає неприпустимим застосування фактичного позбавлення свободи за ненасильницькі дії.

Для приведення у відповідність із нормами міжнародного законодавства, а саме усунення юридичної невизначеності під час призначення адміністративного арешту, запропоновано внести зміни до ст. ст.44 (незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах), 121 (порушення водієм правил керування транспортним засобом, правил користування ременями безпеки або мотошоломами) та 178 (розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або поява у громадських місцях у п'яному вигляді) КУпАП.

Із санкцій наведених складів адміністративних правопорушень адміністративний арешт як альтернативний вид покарання вилучено або замінено на штраф чи виправні роботи.

Крім того, у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) (зокрема, у справі "Швидка проти України" (заява № 17888/12)) визначають як недоцільний і навіть даремний апеляційний розгляд справ про адміністративний арешт, якщо людина вже встигла відбути таке покарання. Задля усунення цього недоліку строк апеляційного перегляду адміністративних арештів в Україні зменшено з20 до 3 діб із дня надходження справи до суду (ст. 294 КУпАП).

 

Виходячи зі змісту нових норм, можна зробити висновок про пом'якшення адміністративної відповідальності за наведені вище правопорушення. Зменшення строку апеляційного перегляду адміністративного арешту хоч і збільшить навантаження на апеляційні суди,але відтепер таке оскарження матиме сенс та ефективність. Адже в разі скасування апеляційною інстанцією рішення першої інстанції про адміністративний арешт(найсуворіший вид адміністративного покарання, що триває до 15 діб) раніше в особи є шанс не провести всі 15 діб в ізоляції від суспільства.

 

У реаліях нашої країни усунення за окремі дії адміністративного арешту, безперечно, на краще. Зокрема, це позбавить можливості недобросовісних правоохоронців впливати на осіб, які підлягають адміністративній відповідальності, через застосування до них адміністративного арешту без достатніх на те підстав.

 

Нововведення у кримінальному та кримінальному процесуальному законодавстві

 

У 2019 році у справі "Петухов проти України (№ 2)" (заява № 41216/13) ЄСПЛ визнав факт неможливості скорочення строку довічного позбавлення волі (в Україні немає механізму скорочення строку довічного позбавлення волі) порушенням ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Законопроєктом № 4049 запропоновано внести відповідні зміни до ст. ст. 63, 81, 82 КК України, а також ст. ст. 31, 537, 539 КПК України, установивши ними механізм пом'якшення покарання у вигляді довічного ув'язнення. Механізм полягає в тому, що довічно ув'язнені, які відбули не менш як 10 років строку покарання, матимуть право на заміну подальшого довічного ув'язнення на позбавлення волі на строк від 15 до 20 років. Отже, довічне позбавлення волі може бути замінено на загальний строк ув'язнення від 25 років. У разі відмови в задоволенні клопотання довічно засудженого на умовно-дострокове звільнення він матиме право на загальних підставах подати повторне клопотання через п'ять років (ст. 154 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Як відомо, довічне позбавлення волі призначають особам за особливо тяжкі злочини. Довічне ув'язнення, зокрема, не може бути призначене особі віком до 18 або після 65 років і вагітним жінкам. Довічне ув'язнення призначають особам віком від 18 до 65 років зазвичай за злочини, учинені з особливою жорстокістю або/та з кількома загиблими. Відповідно до міжнародних стандартів поводження із засудженими рішення про те, чи становить довічно засуджений загрозу для суспільства, завжди суперечливе. Одним із найважливіших завдань є розроблення об'єктивної,обміркованої та гуманної процедури, що дасть змогу оцінити готовність того чи іншого довічно ув'язненого до виходу на волю.

Слід очікувати й ухвалення в Україні відповідних правил (норм) щодо рішень про перегляд установленого покарання для довічно ув'язнених, які відповідатимуть одночасно і нашим реаліям, і міжнародним нормам.

Щодо інших змін у КПК України, то від дня опублікування в майбутньому прийнятого Законопроєкту №4049 відповідно до оновленої ст. 641 КПК України нарешті і представники юридичних осіб, щодо яких проводитимуть розслідування, матимуть право ознайомлюватися з матеріалами кримінального провадження в порядку ст. ст. 221, 317, 5331 (майбутня редакція) КПК України.

Також, ґрунтуючись на рішеннях ЄСПЛ щодо українців, запропоновано зміни до ст. ст. 199, 331 КПК України про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зміни передбачають право (не обов'язок) прокурора за 5 днів до закінчення строку тримання під вартою подати клопотання до суду про продовження такого строку не більше ніж на 2 місяці. Частиною 3 ст.331 КПК України* передбачено обов'язок суду тільки за наявності клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою розглядати питання доцільності продовження застосування запобіжного заходу.

 

* Частина 3 ст. 331 КПК України в редакції Законопроєкту № 4049.

 

Отже, виходячи зі змісту нової норми, якщо немає клопотання прокурора, суд самостійно не розглядає питання про продовження строку запобіжного заходу, а раніше арештований автоматично підлягає звільненню з-під варти.

Зміни до Кримінально-виконавчого кодексу України, унесені Законопроєктом № 4048, стосуються розширення прав ув'язнених щодо ознайомлення з матеріалами справи, отримання копій документів із них і механізму заміни довічного ув'язнення та певний строк позбавлення волі.

Також Законопроєктом № 4048 передбачено зміни до законів України, що стосуються заборони страйкування на підприємствах, зокрема запропоновано заборонити страйк у разі введення надзвичайного або воєнного стану.

 

ВИСНОВОК:

Узагальнення міжнародної практики щодо українців і приведення українського законодавства у відповідність до стандартів міжнародних норм, особливо в галузі кримінального права та процесу, – це найважливіше завдання законодавців. Тож у майбутньому сподіваємося на регулярні зміни, які відповідатимуть міжнародним нормам, якісно захищатимуть права та, головне, реально працюватимуть і виконуватимуться в нашій країні.