Стаття опублікована в журналі «Юрист&Закон» № 30
По мірі адаптації суспільства та економіки до обставин воєнного стану та триваючої неспровокованої агресії сусідньої держави, державні інституції в Україні також адаптуються до умов існуючих реалій.
Враховуючи вимушено сформовані економічні межі, зумовлені необхідністю постійного залучення більшого фінансування для сил оборони для захисту та функціонування держави поступово відновлюються усі функціональні повноваження податківців, що автоматично провокує запуск на повну потужність механізму податкового тиску.
З початку повномасштабного вторгнення з 2022 року значна частина бізнесових сфер зазнала змін, а окремі види операції та діяльності платників змінили своє цільове спрямування, що у деяких випадках супроводжується наявністю кардинальних змін.
На регуляторному рівні державою з метою здійснення посиленого контролю встановлено обмежувальні фінансові перепони для виведення «валютного» капіталу з країни, обмежено можливості здійснення імпортних операцій, а також значно скорочено строки повернення валютної виручки за експортними операціями.
Разом з тим, досить велика частина бізнесу з початку війни спрямувала свої зусилля на формування «валютної подушки» за межами України побоюючись повної окупації військами країни-агресора. Відповідно такі заходи вчинялись, в тому числі і за допомогою укладених експортних контрактів створюючи підстави для залишення валютних коштів за кордоном.
Одним із способів не повертати валютну виручку до України, що використовується платниками і до сьогодні, є проведення розрахунків у негрошовій формі, в тому числі шляхом складання нерезидентом за отриманий експортований товар простого векселя.
В свою чергу податківці відстоюючи максимально фіскальну позицію в ході перевірок здійснюють нарахування штрафів за неповернення валютної виручки за найменшої нагоди.
Звісно бізнес не погоджується з такими нарахуваннями і систематично оскаржує такі рішення фіскалів до судів.
Пропонуємо для аналізу висновки КАС ВС в постанові від 21.05.2024 у справі № 140/10623/23, якою фактично відсік усі можливості для маневру експортерам з неповерненням валюти в Україну та фактично надав податківцям «зелене світло» на нарахування валютної пені в будь-якому випадку при ненадходженні грошових котів (валюти) на розрахунковий рахунок платника-експортера.
Важливість вказаної постанови ВС, на наше переконання, полягає в тому, що вона містить сформований правовий висновок, який є однозначним і не дає можливості різного тлумачення.
У даній справі платник забезпечив документальне оформлення договірних відносин, передбачив договором можливість здійснення розрахунків за товар шляхом видання векселя (способу проведення розрахунків), забезпечив ввезення на митну територію нашої держави відповідних векселів з фіксуванням та декларуванням їх транскордонного переміщення, як валютних цінностей.
Зазначені дії суб’єкта господарювання були визнані судами першої та апеляційної інстанції достатніми і належними для визнання протиправними рішень перевіряючих про нарахування штрафу за несвоєчасне повернення валюти.
Верховний Суд не погодився з висновками судів, скасував їх та прийняв рішення про відмову у задоволенні позову і сформував правовий висновок, яким зазначив, що для встановлення умов щодо повернення валютної виручки визначальним є Закон про валюту і валютні операції, як спеціального закону із сфери здійснення валютних операцій.
Відхилив касаційний суд твердження платника та висновки судів першої та апеляційної інстанцій про можливість визначення способу розрахунків сторонами ЗЕД-контракту в такому контракті на власний розсуд, як це передбачає Закон про ЗЕД.
При цьому наголосив, що проведення розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів Законом про валюту і валютні операції передбачено виключно у грошову форму, відповідно поверненням валютної виручки вважається виключно зарахування грошових коштів (валюті чи гривні) на розрахунковий рахунок платника-експортера.
Таким чином, податківці здобувши досить вагому підтримку з посиланням на висновки вищевказаної постанови КАС ВС з такою правовою позицією, не визнаватимуть будь-яких інших способів розрахунків за ЗЕД-контрактами, окрім зарахування коштів на рахунок експортера, що матиме наслідком відсутність перспектив для платника на отримання позитивного результату під час судового оскарження таких нарахувань.
З повагою,
Олег Нікітін, адвокат
керівник судової практики
ID Legal Group
