28.09.2021 року при розгляді справи № 758/12538/20колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, посилаючись на позицію, висловлену іншою колегією суддів, вкотре зазначив, що до строку досудового розслідування не включається строк, який минув з «моменту направлення або безпосереднього вручення» стороні захисту повідомлення про завершення досудового розслідування і аж до кінця ознайомлення стороною захисту із наданими їй матеріалами в порядку ст.290 КПК України.
І все б нічого, але таку свою думку Суд обґрунтовує нічим іншим, ніж нормою ч.5 ст.219 КПК України, яка передбачає те, що лише строк ознайомлення з матеріалами не включається до строку досудового розслідування. Тобто лише той час, протягом якого сторона захисту фактично знайомиться з матеріалами справи, реально, а не на папері наданими прокурором. Ні про які моменти направлення або вручення будь-яких повідомлень там не йдеться.
Зрозуміло, що Суд змушений розбиратись із цим питанням через необачність (в кращому випадку) законодавця, оскільки сумнівність такої норми постає очевидною, адже в певних випадках дозволяє стороні захисту хоча і штучно, але суттєво впливати на можливість сторони обвинувачення додержатись строку досудового розслідування і в його межах направити обвинувальний акт до суду.
Про це ми писали в наших попередніх публікаціях.
Але ж не можна з сумнівними нормами боротися настільки ж сумнівними методами.
По-перше, в самій правовій позиції Суду вказується на дві нібито самостійні обставини, з якими пов’язується фактичне зупинення перебігу строку досудового розслідування і які, в разі, якщо повідомлення здійснюється поштовим зв’язком, насправді є причиною та необхідним наслідком відповідно.
По-друге, вказана позиція Суду в купі з відсутністю в КПК України норми, яка б зобов’язувала слідчого чи прокурора направляти повідомлення про завершення досудового розслідування цінним чи хоча б рекомендованим листом та відстежувати його доставку адресату, може призвести до того, що прокурор зможе приймати рішення про завершення слідства, і нібито направляти про нього повідомлення стороні захисту (просто реєструючи його як вихідну кореспонденцію чи нібито направляючи його простою кореспонденцією, шлях та доля якої не відстежується)з тією метою, щоб,наприклад,фактично зупинити перебіг строків, якщо немає законних підстав для їх зупинення чи для продовження строку прокурором чи слідчим суддею. А протягом цього строку вирішити свої процесуальні проблеми. Потім визнати рішення про завершення слідства передчасним і поновити його.
Враховуючи це, на нашу думку більш виваженою поставала б позиція, відповідно до якої до строку досудового розслідування не слід включати строк, який минув з моменту, визначеного у врученому чи хоча б доставленому на вказану захистом адресу повідомленні про завершення досудового розслідування, як момент, з якого захист може реалізувати своє право на доступ до матеріалів в порядку ст.290 КПК України (звісно за умови належного підтвердження фактичного надання такого доступу). А невключення у строк розслідування того строку, протягом якого сторона захисту навіть теоретично не могла отримати доступу до матеріалів, вважаємо необґрунтованим.
