Більшість пересічних, але хоча б трохи обізнаних громадян протягом вже тривалого часу вважають аксіомою положення про те, що банківська таємниця може бути розкрита зацікавленій в її отриманні особі лише за судовим рішенням. Тому новина, що з"явилася днями, про надання Національному антикорупційному бюро України та Державному бюро розслідувань повноважень отримувати інформацію, яка становить банківську таємницю, лише за їх запитом викликала неабиякий резонанс у суспільстві.
На перший погляд саме так і здається: банківська таємниця відтепер лише формальність. Але, якщо спробувати розібратись, то цей висновок постає вже не таким однозначним.
Про це в своїй колонці на порталі ЮРЛІГА пише партнер ID Legal Group Олег Добровольський.
Перше, на що необхідно звернути увагу, це те, що розкриття банківської таємниці не за судовим рішенням – не така вже і новина.
І справа навіть не в тому, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів" був прийнятий ще 31.10.2019 року, а набрав чинності 28.11.2019 року.
Здебільшого справа в тому, що насправді ст.62 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", яка встановлює перелік суб’єктів, що можуть мати доступ до банківської таємниці, а також відповідні підстави для нього, і до внесення цих змін допускала отримання прокуратурою, СБУ, НАБУ, ДБР, Нацполіцією, Антимонопольним комітетом за їх письмовою вимогою інформації стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або ФОП за конкретний проміжок часу.
Впроваджені зміни набули широкого розголосу та стали реальними лише після того, як НБУ своєю постановою №13 від 31.01.2020 року вніс зміни до Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці. А так вже повелося в нашій державі, що "профільні" підзаконні НПА лишають далеко позаду Закони та Конституцію України. Тому, до внесення згаданих змін банки неохоче задовольняли відповідні вимоги.
Тепер останній "бастіон" пав і жодних явних перешкод для дії "новачків" ст.62 ЗУ "Про банки і банківську діяльність": п.п.31, 32 її частини першої не залишилося.
Наскільки це вплине на відповідні суспільні відносини важко наразі говорити, оскільки всі "підводні камені" будуть виявлені лише правозастосовчою практикою і стануть помітними лише згодом.
Але вже і зараз помітні певні моменти, які можуть стати проблемними у спробах державних органів отримувати інформацію, що є банківською таємницею.
Так, наприклад, п.31 ч.1 ст.62 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" передбачено можливість для ДБР отримувати за його письмовою вимогою інформацію, що становить банківську таємницю "у справах щодо виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості в межах їх компетенції".
Компетенція будь-якого державного органу напряму залежить від завдань, що ставляться перед ним.
Водночас з тим, "справи щодо виявлення необґрунтованих активів" є категорією цивільного процесу, а відповідно до ст.1 ЗУ "Про Державне бюро розслідувань", на нього покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Відтак, стає взагалі незрозумілим, яким чином компетенція ДБР може розповсюджуватися на вказану категорію справ.
Можливістю подати цивільний позов у кримінальному провадженні ці сумніви розвіяти важко, адже відповідно до ч.1 ст.290 ЦПК України єдиним суб’єктом, уповноваженим подати відповідний позов до суду, є прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, яка всім своїм складом не має жодного відношення до діяльності ДБР. Крім того, згідно змісту ч.2 ст.290 ЦПК України, позов може бути поданий або у випадку, коли кримінальне провадження взагалі не могло бути розпочате через недостатність розміру "необґрунтованих активів", або у випадку, коли воно відкрите кримінальне провадження було закрито.
І це виявляється лише поверхневим аналізом запроваджених змін.
Також, хоча формулювання, використане в п.32 ч.1 ст.62 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" не обмежує НАБУ лише справами щодо виявлення необґрунтованих активів, але жоден з суб’єктів, які мають повноваження на підписання і направлення відповідної письмової вимоги, передбаченої цією статтею, не мають необхідних процесуальних повноважень щодо збирання доказів у кримінальних справах.
Натомість, такі обставини дозволяють стверджувати напевне, що зміни, про які йдеться, надаючи нові можливості певним державним органам, не можуть змінити і не змінюють порядку отримання інформації та обсягу відповідних повноважень її запитувачів в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях.
