Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Корисна судова практика в сфері трансферного ціноутворення, – Тетяна Савчук, аудитор ID Legal Group для видання «Юрист&Закон»

Стаття опублікована у журналі «Юрист&Закон» № 50

Податкова практика в сфері ТЦУ перебуває у постійному розвитку та базується не лише на положеннях Податкового кодексу України, податкових консультаціях, що видає Мінфін, але й судова практика задає чимало стратегічних напрямків у діях податківців. Саме тому платникам податків варто  бути завжди поінформованими щодо тенденцій судової практики в сфері ТЦУ, аби завчасно створювати підґрунтя для уникнення можливих суперечок з контролюючими органами у сфері трансфертного ціноутворення. 

На розгляд судових інстанцій надходять як формальні справи щодо своєчасного подання звіту про контрольовані операції, так і справи, які потребують всебічного аналізу контрольованих операцій. Так  звані, «справи по суті»,  які розглядають питання щодо правильності застосування методу трансфертного ціноутворення, відбору співставних компаній, вибору показника рентабельності тощо та пов’язані  із донарахуваннями з податку на прибуток,  зменшенням суми від’ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, правомірністю застосування штрафних санкцій податковим органом. В любому випадку, справи по трансферному ціноутворенню непрості, потребують ретельного вивчення. Остання судова практика показує, що процес винесення об’єктивних справедливих рішень потребує тривалого часу,  кропіткої, ретельної  роботи та збору вагомої доказової бази сторонами судового процесу.

Так, для отримання практичного досвіду платників податків у сфері трансфертного ціноутворення, на наш погляд, цікавою стане Постанова  Верховного суду України від 09.12.2021 року по справі №560/2788/20.

Ця справа була розпочата за позовом Товариства, яке займається виробництвом та продажом санітарно-керамічних виробів та здійснювало контрольовані операції з імпорту товарів в 2016 році від пов’язаних контрагентів. Підприємством оскаржувалися податкові повідомлення-рішення, винесені податковим органом щодо зменшення суми бюджетного відшкодування, нарахованих штрафних санкцій та  зменшення  суми від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток по операціям, які відповідно до ст.39 ПКУ визнаються контрольованими.

В процесі розгляду справи касаційну скаргу Товариства було частково задоволено. Наразі, розглянемо деякі цікаві висновки, які були сформовані Верховним судом України за результатами розгляду вищезазначеної справи,  що стосуються сфери трансфертного ціноутворення.

Предметом розгляду яку ході перевірки, так і в судовому процесі було ціноутворення в контрольованих операціях та у внутрішніх співставних неконтрольованих операціях. Обраний метод (метод «витрати плюс») для обґрунтування відповідності ціноутворення в контрольованих операціях принципу «витягнутої руки» між позивачем та податковим органом не оспорювався. Цей метод є традиційним операційним методом ТЦУ та ґрунтується на зіставлення валової рентабельності собівартості, тобто порівнюються надбавки на витрати, понесені прямо чи опосередковано під час поставки товарів (робіт, послуг) у контрольованій операції, з надбавкою на витрати, понесені під час поставки товарів (робіт, послуг) у співставній неконтрольованій операції.

В судовому процесі було з’ясовано, що  в рамках співставних неконтрольованих операцій Товариством надавались знижки на товари, виходячи з бізнес-стратегії підприємства, спрямованої на розширення ринку збуту та кола оптових продавців. При цьому в бухгалтерському обліку ціна реалізації відображалась із врахуванням вже наданої знижки, оскільки такі знижки передбачали зменшення ціни товарів до моменту їх продажу чи безпосередньо під час продажу. Тобто товари продавались вже за ціною з урахуванням знижки і розмір отриманого доходу враховував надані знижки.

Для контрольованих контрагентів елементи стимулювання продажів (знижки) не застосовувались. При цьому усі інші комерційні та фінансові умови контрольованих та неконтрольованих операцій були однаковими (умови поставки, номенклатура товарів, порядок розрахунків тощо). Контрольовані операції могли були визначені зіставними з неконтрольованими, оскільки значні відмінності між ними, які б  істотно впливали на фінансовий результат під час застосування відповідного методу трансфертного ціноутворення, були відсутні. При цьому податковий орган наполягав, що розраховувати ринковий діапазон по неконтрольованим операціям необхідно без врахування наданих знижок та здійснювати коригування ціни у контрольованих операціях необхідно до межі діапазону, що не враховує такі знижки. За висновком Верховного суду така позиція податкового органу не є правомірною.

Крім того, за результатами проведення деяких неконтрольованих операцій підприємством було отримано від`ємне значення валової рентабельності – збитки. Такі збиткові елементи за позицією податкового органу мають бути виключені із ринкового діапазону.

У відповідності до положень пп.1.72 ОЕСР збитки можуть виникати, якщо вони пов’язані із стратегією підприємства. Наприклад, коли виробником встановлюються низькі ціни для проникнення на новий ринок, ставляться цілі підвищення своїх позицій на існуючому ринку, виводиться на ринок нова продукція (товари, роботи, послуги) або ведеться боротьба із потенційними конкурентами. Але збитки допускаються протягом певного періоду, вони не можуть бути постійними. Інакше така збиткова діяльність розглядатиметься як така, в якій відсутня ділова мета. Верховним судом враховано позицію ОЕСР, викладену в пп.1.72 та 3.64 Настанов, яка полягає в тому, що до очікуваного майбутнього прибутку можуть входити збитки.

Верховний суд дотримався точки зору, що при визначенні ринкового діапазону, з вибірки незалежних непов`язаних співставних компаній, не повинні були виключатися ті, яким були надані знижки для стимулювання продажів, що призвели до продажу продукції нижче собівартості (збиткові ознаки порівнянності не повинні відхилятися лише тому, що вони є збитковими).

Також елемент спору був присутній у питанні побудови вибірки, яка Товариством враховувала усі продажі за звітний період, а під час проведення перевірки для вибірки цін товарів контролюючим органом використовувались ціни в зіставних неконтрольованих операціях лише на найближчу дату (з посиланням на пп. 39.3.3.3 п.39.3 Ст. 39 ПКУ). Тобто податковий орган при складанні акту перевірки суттєво зменшив обсяг вибірки неконтрольованих операцій для порівняння з контрольованими операціями, обмеживши її лише операціями, здійсненими на найближчі до КО дати.

Верховний суд підтримав позицію щодо безпідставності таких висновків контролюючого органу, посилаючись на положення пп.39.3.2.2 та 39.3.2.5 ПКУ та зазначив, що ПКУ не містить положень, які б передбачали необхідність виключення з діапазону тих операцій, які здійснювались не протягом усього звітного періоду.

За загальними висновками Колегія суддів дійшла висновку, що судами як першої, так і апеляційної інстанцій не дотримано повною мірою норм процесуального права, не з`ясовано усіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного та об’єктивного її вирішення. Тому справу було направлено на новий розгляд.

Наразі судова практика з розгляду справ у сфері трансфертного ціноутворення знаходиться в стадії свого активного формування. Будемо раді, якщо представлені матеріали допоможуть представникам бізнесу в плануванні своїх бізнес-процесів,  пов’язаних із контрольованими операціями, допоможуть усунути можливі ризики та дотриматися принципів трансфертного ціноутворення у відповідності до ст.39 ПКУ.