Стаття опублікована в журналі «Юрист і закон» № 13
Розвиток і гіперактивний прогрес сучасних IT-технологій в реаліях сьогодення стосується кожної людини, і всі суб'єкти господарювання, які надзвичайно цінують свій час і витрачені ресурси (матеріальні, грошові, трудові тощо), не є винятком.
Термін "електронна комерція" з'явився в законодавстві нашої держави ще у 2013 році у Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, затвердженій розпорядженням Кабміну від 15.05.2013 р. № 386-р, а саме електронна комерція – це форма торгівлі товарами та послугами за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій (далі – ІКТ), що включає всі фінансові та торгові трансакції, які проводяться за допомогою ІКТ, та бізнес-процеси, пов'язані з проведенням таких трансакцій.
Однак законодавче унормування цей термін отримав у 2015 році із прийняттям відповідного Закону України "Про електронну комерцію" від 03.09.2015 р. № 675 (далі – Закон № 675). Визначення цього терміну є понятійно дещо ширшим від того, що наведено в Стратегії, оскільки розглядається як відносини, що мають на меті отримання прибутку, які пов'язані із виникненням, зміною або припиненням прав і обов'язків та відбуваються дистанційно із застосуванням ІКТ.
Сфера правового регулювання Закону № 675 окреслюється здійсненням е-правочинів в е-комерції, а саме реалізацією дії (дій) певної особи, спрямованої на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків із застосуванням ІКТ.
Сфера е-комерції, врегульована Законом № 675, є досить розгалуженою й багатогранною.
Здійснення е-правочинів передбачає можливість їх реалізації, зокрема, але не виключно, шляхом укладення е-договорів.
У зазначеному Законі, зокрема, наведено визначення терміну "інтернет-магазин" (далі – інет-магазин). Фактично інет-магазин є засобом, за допомогою якого у суб'єкта господарювання (власника інет-магазину) виникає можливість розмістити в мережі Інтернет на певному сайті (платформі) у створеному інет-магазині запропонований ним товар для ознайомлення потенційних клієнтів із переліком, номенклатурою (асортиментом) товарів з метою їх подальшої реалізації із застосуванням ІКТ, тобто вчинення е-правочинів.
Інтернет-магазин є лише одним із видів е-комерції, який на законодавчому рівні врегульовано Законом № 675, зважаючи стрімке збільшення кількості інтернет-магазинів, які пропонують різноманітні види товарів та впевнено продовжують розвивати й розширювати свою діяльність на ринку е-комерції.
При цьому деякі інет-магазини не завжди дотримуються встановлених законодавством вимог щодо їх діяльності й оформлення е-правочинів, що спричиняє виникнення значної кількості спірних ситуацій, та, як наслідок, подання до судів позовних заяв покупцями (до яких належать і кінцеві споживачі) з метою захисту порушених прав.
У зв'язку з цим пропонуємо спільно проаналізувати висновки судів щодо спорів, які виникають під час придбання товарів через інет-магазини.
Судова практика (висновки судів) різних юрисдикцій щодо придбання товарів через інет-магазини
Аналіз деяких судових рішень, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – Реєстр судових рішень) за останні 2 роки, дає змогу визначити низку характерних спірних питань, які виникають у відповідних категоріях справ.
1. Укладення усного договору та відсутність можливості встановити досягнуті домовленості щодо продажу оплаченого товару.
У справі № 372/4949/15-ц предметом спору була відсутність поставки інет-магазином керамічної плитки в узгоджений строк, незважаючи на оплату покупцем поставки товару на картковий рахунок продавця.
Рішенням Обухівського райсуду Київської області від 07.07.2017 р. відмовлено покупцю в задоволенні позову. Мотивація судового рішення ґрунтувалася на тому, що між сторонами не було укладено договору в письмовій формі, а встановити порушення продавцем усного договору і невиконання ним своїх зобов'язань неможливо, оскільки кожна зі сторін наводить власну думку щодо досягнутих домовленостей.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 20.09.2017 р. апеляційну скаргу покупця залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що договір купівлі-продажу є дійсним за наявності досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору, а покупець не довів наявність відповідних досягнутих домовленостей. Надані покупцем копії рахунків-фактур щодо оплати постачання плитки та паркетної дошки на користь продавця суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги, оскільки на їх підставі не видається за можливе встановити дійсні обставини справи.
Касаційний суд у постанові від 19.11.2018 р. зазначив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що покупець не довів факт узгодження домовленостей щодо всіх істотних умов усного договору продавцем і порушення ним взятих на себе зобов'язань, що є процесуальним обов'язком сторони довести обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх вимог. Такі висновки мали наслідком залишення касаційної скарги покупця без задоволення, а рішення суду першої інстанції та апеляційного суду – без змін.
2) Відсутність розміщення інформації про товар українською мовою.
У справі № 465/3333/19 предметом спору стало незабезпечення продавцем розміщення в інет-магазині інформації про товари українською мовою та ненадання ним покупцю інформації про товари українською мовою.
Це стало підставою для потенційного покупця звернутися до суду з позовною заявою про визнання неправомірними дій ФОП щодо ненадання українською мовою інформації про товари, які він реалізує; зобов'язання ФОП надати інформацію про товари, які він реалізує, українською мовою на запити, які надсилав потенційний покупець у порядку, передбаченому Законом про захист прав споживачів; зобов'язання ФОП надати потенційному покупцю всю необхідну інформацію про товари, які він реалізує, у тому числі і на інформаційному порталі, українською мовою.
Потенційний покупець обґрунтовував позов порушенням продавцем права покупця щодо доступу до необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товар (його кількість, якість, асортимент), а також про його виробника (виконавця чи продавця).
На підтвердження своїх доводів покупець надав фотокопії сторінок сайту продавця і сайту веб-порталу, на якому створено сторінку інет-магазину, а також копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, якими продавцю надсилав запити про отримання необхідної інформації про товар українською мовою, але на які не отримав жодної відповіді від продавця.
Суд зробив висновок, що продавець такими діями порушив право покупця щодо доступу до необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товар (його кількість, якість, асортимент), а також про його виробника (виконавця чи продавця).
Крім того, суд також дійшов висновку, що надання продавцем інформації про товари виключно російською мовою і ненадання цієї інформації державною мовою, безумовно, свідчить про порушення законних прав споживачів.
За результатами розгляду цієї справи позов покупця було задоволено (рішення Франківського райсуду м. Львова від 02.12.2019 р. № 465/3333/19).
Наразі судове рішення підлягає виконанню.
Крім того, слід зауважити, що відповідно до Закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної" (набув чинності 16.07.2019) у нашій державі українська мова є єдиною офіційною державною мовою, яка використовується в усіх сферах діяльності держави.
Зокрема, цим Законом закріплено обов'язок для всіх суб'єктів господарювання, які здійснюють обслуговування споживачів (крім персонального обслуговування), здійснювати таке обслуговування і надавати інформацію про товари (або послуги), не виключаючи інет-магазини та інет-каталоги, державною (українською) мовою, але це не позбавляє можливості суб'єктів господарювання поряд із розміщенням інформації українською мовою розміщувати інформацію й будь-якою іншою (іноземною) мовою, доступною для спілкування (ст. 30 вказаного Закону). Ця норма набуває чинності з 16.01.2021.
Але інша норма зазначеного Закону (ст. 32) зобов'язує застосовувати українську мову в галузі реклами (набула чинності з 16.01.2020), відповідно, нормативна база на боці споживачів за використання української мови як державної стає все більш однозначною.
3) Продаж товару неналежної якості та без належним чином оформленого гарантійного талона.
Предметом спору у справі № 507/93/18-ц було придбання покупцем несправної пральної машини та видача інет-магазином гарантійного талона без печатки, видаткова накладна, видана на товар, не відповідала встановленим вимогам.
Покупець звернувся до суду та просив розірвати договір купівлі-продажу і повернути йому кошти, сплачені за пральну машину; визнати недійсним документ передачі товару від постачальника до споживача (видаткову накладну) у зв'язку з його неналежним оформленням; відшкодувати завдану матеріальну й моральну шкоду, спричинену йому діями спеціалістів торговельної мережі щодо порушення його права на повну, достовірну і своєчасну інформацію про послуги.
За результатами розгляду позову покупця рішенням Любашівського райсуду м. Одеси від 25.04.2018 р. у задоволенні позову відмовлено. Під час розгляду справи суд запропонував покупцю подати клопотання про призначення експертизи, під час проведення якої було б установлено причину несправності пральної машини, проте покупець відмовився від подання такого клопотання і наполягав на розгляді позову на вказаних у ньому підставах. Вимогу покупця про розірвання договору може бути задоволено в разі встановлення, що недолік придбаного товару є істотним і цей недолік виник із вини виробника, а отже, позов у частині розірвання договору купівлі-продажу є передчасним. Недоліки видаткової накладної на товар не можуть бути підставою для розірвання договору. Вимога позивача про відшкодування матеріальної й моральної шкоди є похідною від вимоги про розірвання укладеного договору, а отже, теж не підлягає задоволенню.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про розірвання договору, повернення коштів за неякісний товар і відшкодування матеріальної шкоди, та в цій частині задовольнив позов. В іншій частині рішення суду попередньої інстанції було залишено без змін (постанова апеляційного суду Одеської області від 08.11.2018 р.). Вказане судове рішення мотивовано тим, що продаж інет-магазином несправної пральної машини без функції підігріву води є істотним недоліком, унаслідок якого її не може бути використано, отже, покупець не отримав очікуване під час укладення договору.
Касаційний суд у прийнятому рішенні (постанова Касаційного цивільного суду у складі ВС від 22.01.2020 р.) не погодився ні з висновками суду першої інстанції, ні з висновками апеляційного суду.
Із висновками суду першої інстанції Касаційний суд не погодився, оскільки під час вирішення спорів про захист прав споживачів необхідно враховувати, що тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, лежить на продавцеві.
Вимоги споживача не підлягають задоволенню тільки в разі, якщо виконавець доведе, що недоліки у виконаних роботах або наданих послугах виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.
Суд першої інстанції не перевірив, чи підтверджено доказами істотний недолік спірного товару, не перевірив усіх доводів сторін і не надав належної правової оцінки підставам позову, суд роз'яснив право на подання клопотання про призначення експертизи з метою встановлення недоліків товару лише покупцю, тоді як на продавця згідно із Законом про захист прав споживачів покладається обов'язок організовувати проведення експертизи, коли під час гарантійного строку необхідно визначити причини втрати якості продукції.
Із висновками апеляційного суду Касаційний суд не погодився, оскільки апеляційний суд не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять даних про наявність у товарі недоліків або істотних недоліків, які виникли з вини виробника (продавця або виконавця). Висновки апеляційного суду ґрунтуються тільки на поясненнях покупця і не підтверджуються доказами щодо існування таких недоліків.
У зв'язку з цим постановою Касаційного суду було скасовано рішення судів попередніх інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
4) Шахрайські дії з використанням інет-магазинів.
Іноді трапляються випадки вчинення особами шахрайських дій із використанням "неіснуючих" інет-магазинів.
Наприклад, у вироку Бабушкінського райсуду м. Дніпропетровська від 20.04.2019 р. у справі № 200/12729/18 було встановлено, що особа за попередньою змовою з іншою невстановленою особою вчинила низку заволодінь чужим майном шляхом обману (шахрайство), а саме шляхом незаконних операцій із використанням ЕОМ (ч. 3 ст. 190 КК України), зокрема шляхом реєстрації інтернет-сайтів з відповідними назвами доменних імен створила низку "неіснуючих" інет-магазинів, які нібито займалися реалізацією мобільних телефонів.
При цьому оформлення сайтів, порядок їх функціонування, а також розміщення інформації із повним технічним описом товару не викликали у покупців сумнівів у реальності існування таких "інет-магазинів", оскільки зловмисники викладали на інет-сайтах інформацію про продаж мобільних телефонів відомих торгових марок, при цьому вказуючи значно нижчу вартість товару, ніж та, за якою їх продавали в інших торговельних мережах.
Крім того, розміщення інет-магазинів було забезпечено так, що під час кожного запиту потенційних покупців щодо придбання мобільних телефонів пошукова система видавала "неіснуючий" інет-магазин.
Замовивши товар, покупці на електронну пошту або SMS-повідомленням отримували рахунок, який оплачували, після чого очікували доставки товару, проте після переказу грошових коштів та зняття їх через мережу банкоматів зловмисники закривали інет-магазин, а сім-картки телефонів зв'язку знищували.
Стосовно вказаної особи суд першої інстанції виніс вирок, яким визнав його винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190 КК України.
Однак під час розгляду справи № 200/12729/18 в апеляційному суді було встановлено, що "у судовому засіданні під час судового розгляду справи судом першої інстанції були відсутні всі потерпілі у цьому кримінальному провадженні, яких, до того ж не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання.
Суд не з'ясував думку потерпілих щодо обсягу дослідження доказів, допустивши істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, у тому числі права потерпілих бути завчасно проінформованими про час і місце судового розгляду та брати участь у судовому провадженні.
У кримінальному провадженні взагалі відсутні відомості про будь-які цивільні позови, що також не може не викликати певного сумніву в суду щодо дотримання вимог чинного законодавства під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, зокрема і прав потерпілих.".
Установивши всі вказані порушення, апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Наразі справа перебуває на новому розгляді в суді першої інстанції.
Як бачимо, судова практика з розгляду справ щодо придбання товарів через інет-магазини різноманітна, і покупцям не завжди вдається захистити свої порушені права у зв'язку з тим, що вони ж самі не приділяють достатньої уваги отриманню від продавця документів, якими підтверджуються проведені господарські та розрахункові операції (рахунок-фактура, фіскальний чек, товарний чек, розрахункова квитанція, видаткова накладна, гарантійний паспорт або талон, банківська виписка з рахунка тощо), що в майбутньому в разі виникнення спірних ситуацій призводить до відсутності доказової бази, за допомогою якої у покупця є змога повною мірою обґрунтувати свої позовні вимоги.
Крім того, вважаємо за доцільне нагадати, що відповідно до вимог Закону про РРО інет-магазини, так само, як і інші суб'єкти господарювання, зобов'язані використовувати РРО під час здійснення розрахункових операцій, а отже покупці повинні вимагати видати їм фіскальний чек, що підтверджуватиме проведення розрахунків за придбаний товар.
Така позиція, зокрема, міститься в ІПК ДФСУ від 14.09.2017 р. № 1961/6/99-99-14-05-01-15/ІПК.
Зокрема, вказано, що суб'єкти господарювання реєструють РРО або за адресою розміщення інет-магазинів, або на транспортному засобі, яким здійснюється доставка товару покупцю власною кур'єрською службою.
У розрахунковому документі обов'язково має бути відображено реквізити, що дають змогу ідентифікувати інет-магазин, який проводив розрахунки: назву суб'єкта господарювання, його код ЄДРПОУ та адресу розміщення інет-магазину.
В ІПК ДФСУ від 21.06.2019 р. № 2856/6/99-99-14-05-01-15/ІПК також зазначено, що в чеку може бути вказано інформацію про форму оплати покупця за товар (карткою, згідно з інет-замовленням, попередня оплата тощо). І наголошено, що в разі розрахунку покупцем за товар банківською карткою, окрім розрахункового документа покупцю має бути видано і гарантійний талон на придбаний товар.
Висновок
Під час укладання е-правочинів рекомендуємо потенційним покупцям вживати таких заходів:
– здійснити можливу перевірку інет-магазину, ознайомитися з переліком інформації, розміщеної на сайті інет-магазину, до якої належить: назва інет-магазину, код ЄДРПОУ, адреса, контактні телефони; перевірити її відповідність даним, наявним в ЄДРПОУ, перевірити в Реєстрі судових рішень наявність або відсутність судових спорів за участю майбутнього продавця;
– ретельно ознайомитися з інформацією про певний товар, розміщений на сайті інет-магазину, не зайвим буде зробити роздруківки із сайту інет-магазину, чи відповідає ця інформація вимогам Закону про захист прав споживачів: є необхідною, доступною, достовірною та своєчасною інформацією, викладеною українською мовою, містить дані про його кількість, асортимент, якість, дані виробника (виконавця або продавця);
– надсилати звернення щодо отримання електронних повідомлень з необхідною покупцю інформацією щодо товару, порядку його придбання та документів, які видаються інет-магазином;
– вимагати розрахунковий документ і гарантійний талон на товар;
– перевіряти відображення інформації про товар, дату його придбання, спосіб оплати, назву інет-магазину, його коду ЄДРПОУ, адреси в документах, що підтверджують господарську операцію, та розрахункових документах, та перевіряти правильність заповнення гарантійного талона на товар;
– зберігати всі отримані від продавця документи, що підтверджують оплату й придбання (отримання) товару, після його фактичного отримання.
