Стаття опублікована у журналі «Юрист&Закон» № 21
Договір позики є особливим видом правовідносин, в якому між сторонами існують виключно грошові договірні зобов’язання, для позикодавця зобов’язання із надання в позику узгодженої суми грошових коштів на певний визначений строк, для позичальника зобов’язання із повернення таких грошових коштів в момент настання строку для їх повернення.
Загальні вимоги щодо врегулювання правовідносин щодо укладення договору позики, виконання позичальником зобов’язань щодо повернення позики та наслідків щодо прострочення виконання позичальником виконання грошового зобов’язання із повернення позики врегульовано нормами ЦК України.
Грошові зобов’язання у договорі позики сторонами переважно урегульовуються визначенням суми позики в національній валюті (гривні).
Особливість правовідносин договору позики полягає в тому, що сторони керуючись принципом «свободи договору» в договорі позики на вибір можуть визначити виконання грошових зобов’язань сумою грошових коштів в національній або іноземній валюті (як правило, долари США або євро).
У цій публікації пропонуємо проаналізувати висновки судів у справі № 716/2052/20, в якій предметом розгляду був укладений між фізичними особами договір позики грошових коштів шляхом надання позичальником розписки про позику сум, наданих в іноземній валюті – євро та доларах США.
Сторони також домовилися, що Позичальник кожного місяця буде сплачувати Позикодавцю 3 проценти від позиченої суми.
Позичальником було повернуто лише позику суми грошових коштів, надану в доларах США, однак суму позики, надану в євро, незважаючи на отримання претензії про повернення цієї суми позики в 7-денний строк, Позикодавцю не було повернуто.
У зв’язку із цим, для захисту свого порушеного права Позикодавець звернувся до суду про стягнення суми боргу із Позичальника.
Суд 1-ої інстанції позовну заяву задовольнив, при цьому в резолютивній частині зазначив про стягнення з Позичальника суми позики, наданої в євро та визначив її еквівалент в гривнях за обмінним курсом НБУ.
Судове рішення мотивоване тим, що Позикодавець у межах строку загальної позовної давності звернувся із позовом до суду, оскільки Позичальником не в повній мірі виконано зобов’язання щодо повернення суми, отриманої в позику в євро, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову та стягнення із боржника суми вказаного боргу.
Апеляційним судом було змінено мотивувальну та резолютивну частини рішення суду 1-ої інстанції щодо стягнення суми боргу, наданої в євро без зазначення гривневого еквіваленту, оскільки в розписці зазначено саме про позику суми саме в євро без визначення її еквіваленту в гривнях.
Апеляційний суд мотивував прийняття постанови тим, що суд 1-ої інстанції помилково у своєму рішенні визначив еквівалент суми позики в гривнях, що при наявності визначення суми боргу в євро та її гривневому еквіваленті в судовому рішенні спричинило неоднозначність у виконанні обов’язку позичальником (боржником).
При цьому зазначено, що відсутність у складеній власноручній розписці Позичальника дати її складення та дати отримання коштів не спростовуються факту укладення сторонами договору позики.
Касаційний суд в цілому погодився із висновками судів попередніх інстанцій та рішення суду 1-ої інстанції у частині, яка незмінена апеляційним судом та постанову апеляційного суду залишив без змін.
Касаційним судом перевірено правильність надання судами оцінки розписці, яка підтверджує факт укладення договору позики між сторонами та містить інформацію про сум позичених грошових коштів в іноземній валюті (долари США та євро) і зобов’язання їх повернути без зазначення строку повернення цих коштів.
На переконання Касаційного суду, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що складена Позичальником власноручна розписка підтверджує наявність укладення між сторонами договору позики та передання Позикодавцем Позичальнику в позику сум грошових коштів в доларах США та євро.
Враховуючи, що Позичальник частково не виконав свого зобов’язання та не повернув суму позики, отриману в євро, Позикодавець звернувся за захистом порушеного права до суду в межах, встановленого законом строку загальної позовної давності, а перебіг такого строку розпочався від моменту, коли була пред’явлена письмова вимога про повернення суми позики. Судами попередніх інстанцій встановлено факт отримання Позичальником претензії Позикодавця із встановленим строком для повернення суми позики.
Касаційний суд погодився із висновком апеляційного суду про необхідність зміни мотивувальної та резолютивної частин судового рішення, оскільки згідно із приписами норм ЦК України у разі отримання суми позики в іноземній валюті, якщо інше не передбачено в законі/договорі на позичальника покладається обов’язок повернути суму позики також в іноземній валюті.
Оскільки, укладення та виконання договірних зобов’язань з позики в іноземній валюті не суперечить нормам діючого законодавства, суд наділений повноваженнями про стягнення грошових коштів в іноземній валюті, якщо такі положення узгоджені сторонами в укладеному договорі позики або у складеній розписці, яка містить інформацію про надання грошових коштів у позику та їх отримання.
Отже, перед укладенням договору позики чи складанням розписки, його сторони мають детально визначити суть договірних правовідносин (договірних зобов’язань з позики грошових коштів) та викласти положення цього договору/скласти розписку з усвідомленням необхідності практичного застосування та безумовного виконання взятих зобов’язань.
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат ID Legal Group
