Стаття опублікована в журналі «Юрист&Закон» № 28
У КУзПБ унормовано процедурні питання відносно умов і порядку «відновлення платоспроможності» боржника/визнання його банкрутом, у тому числі задля забезпечення задоволення вимог кредиторів стосовно його майна.
В свою чергу, ГПК України врегульовані процесуальні питання відносно порядку розгляду господарськими судами справ даної категорії.
Кожний із зазначених кодексів містить «спеціальні»/«відсилочні» норми стосовно особливостей і порядку їх одночасного застосування господарськими судами при розгляді справ про банкрутство.
В КУзПБ, зокрема встановлено порядок розгляду господарськими судами майнових спорів із боржником/спорів стосовно його майна/грошових коштів/деяких немайнових вимог кредиторів до боржника, у разі якщо на розгляді в господарського суду знаходиться справа про банкрутство.
Висновки із практичного застосування господарськими судами норм КУзПБ та ГПК України з питань розгляду справ банкрутство наведено, наприклад в постановах ВП ВС від 21.09.2021 р. в справі за № 905/2030/19 (905/1159/20) та від 13.04.2023 р. в справі за № 320/12137/20, які пропонуємо для аналізу в даній публікації.
У постанові ВП ВС від 21.09.2021 р. в справі за № 905/2030/19 (905/1159/20) зазначається про оскарження платником рішень судів «попередніх» інстанцій з підстав відмови у відкритті провадження в справі за його позовом до податкового органу із судового оскарження ППР, враховуючи, що спірні правовідносини по своїй суті являються «публічно-правовим спором», проте при наявності відкритої справи про банкрутство платника спір із судового оскарження ППР має розглядатися господарським судом саме в межах справи про банкрутство платника (далі – справа про банкрутство).
Даною постановою ВП ВС внаслідок розгляду касаційної скарги платника було скасовано рішення судів «попередніх» інстанцій, оскільки за висновками касаційного суду вони порушили норми процесуального права відносно юрисдикції «непідвідомчості» господарським судам справ із судового оскарження ППР в межах розгляду справи про банкрутство, а справу № 905/1159/20 за позовом платника із судового оскарження ППР було направлено до суду 1-ої інстанції для продовження її розгляду в межах справи № 905/2030/19 про банкрутство з наступною мотивацією.
Акцентуємо увагу, що правильність визначення юрисдикції суду стосовно розгляду ним певної категорії справ та подання позову згідно норм процесуального законодавства перед усім залежить від наступних критеріїв: сутність спору (предмет); характер існуючих спірних правовідносин між сторонами; суб’єктний склад сторін.
З урахуванням встановлених норм процесуального законодавства зрозуміло, що юрисдикцію господарських судів, як правило, поширено на розгляд спорів, пов’язаних із здійсненням суб’єктами господарювання господарської діяльності, водночас, юрисдикція адміністративних судів поширено на розгляд «публічно-правових спорів» осіб із суб’єктами владних повноважень (до яких відносяться й податкові органи), в яких суди перевіряють «законність» прийнятих податковими органами рішень або вчинення ними дій/допущеної бездіяльності.
Водночас, із змісту норм КУзПБ стосовно порядку розгляду справ про банкрутство, як «спеціального закону» даної сфери регулювання, випливає суттєве розширення юрисдикції господарських судів враховуючи законодавчо закріплену необхідність об’єднання в одному (об’єднаному) провадженні усіх справ стосовно майнових/грошових/деяких немайнових вимог кредиторів до боржника в процедурі банкрутства.
Тобто, нормами КУзПБ передбачено обов’язковість передання господарському суду спору до боржника стосовно його майна/грошових коштів/деяких немайнових прав із усіма матеріалами справи, якщо в такому спорі відкрите провадження в справі до відкриття справи про банкрутство для розгляду саме в межах справи про банкрутство.
Отже, спір за позовом платника (боржника) до податкового органу із судового оскарження ППР (нарахованих платнику податкових зобов’язань та/або штрафних санкцій) за своєю «правовою сутністю» належить до майнового (наявні вимоги «майнового характеру»), і відповідно даний спір належить розглядати господарському суду в межах справи про банкрутство, оскільки за наслідком розгляду господарським судом спору із судового оскарження ППР у разі відмови платнику в задоволенні позову в податкового органу виникне право на стягнення із платника узгодженої в судовому порядку суми грошового зобов’язання, яка фактично являється його майном.
Водночас, в постанові ВП ВС від 13.04.2023 р. (справа за № 320/12137/20) розглядався спір стосовно несвоєчасного відшкодування податковим органом платнику бюджетної заборгованості із ПДВ, внаслідок чого платник звернувся до адміністративного суду з позовною заявою відносно стягнення із податкового органу суми вказаної заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3 відс. річних, нарахованих на суму заборгованості.
У вказаній постанові ВП ВС відступила від висновків ВП ВС, наведених в постанові від 21.09.2021 р. по справі № 905/2030/19 (905/1159/20) мотивуючи тим, що прострочення податковим органом відшкодування платнику бюджетної заборгованості із ПДВ (правопорушення, яке допущене саме податковим органом) безпосередньо не пов’язане із справою про банкрутство, оскільки в даному випадку спірні правовідносини, що існують між платником та податковим органом цілком очевидно мають ознаки «публічно-правового спору». При цьому, спір стосовно вимог із стягнення з бюджету заборгованості з відшкодування ПДВ, пені, інфляційних втрат та 3 відс. річних, нарахованих на суму заборгованості належить розглядати в порядку, встановленому адміністративним судочинством. Отже, спірні правовідносини в справі за № 320/12137/20, яка розглядалася ВП ВС в постанові від 13.04.2023 р. носять характер «публічно-правового спору», а справу повинна розглядатися адміністративним судом згідно норм адміністративного судочинства.
Зауважуємо, що відступ в постанові ВП ВС від 13.04.2023 р. по справі за № 320/12137/20 від висновків ВП ВС, наведених в постанові від 21.09.2021 р. по справі № 905/2030/19 (905/1159/20) зроблено лише відносно спірних правовідносин із прострочення податковим органом відшкодування платнику бюджетної заборгованості із ПДВ, зокрема вимог позову про стягнення з бюджету заборгованості із відшкодування ПДВ, пені, інфляційних втрат та 3 відс. річних, нарахованих на суму вказаної заборгованості, які безпосередньо не пов’язані із справою про банкрутство та мають очевидні ознаки «публічно-правового спору».
Таким чином, вимоги позову із судового оскарження ППР є «майновими» вимогами, які у разі відмови судом в задоволенні позову платнику (боржнику) можуть в подальшому бути стягнуті з нього на користь податкового органу, тому після відкриття справи про банкрутство спірні правовідносини відносно судового оскарження ППР належить розглядати господарським судом в межах справи про банкрутство.
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат ID Legal Group
