Стаття опублікована на порталі LIGA 360
На розгляді ВП ВС перебувала справа за № 580/4531/23, предметом спору було оскарження податковим органом до суду договору, укладеного між суб’єктами господарювання (постанова від 29.02.2024 р. у цій справі).
Податковий орган звернувся до місцевого окружного адміністративного суду з позовом до суб’єктів господарювання, між якими було укладено договір перевезення автотранспортом, про визнання недійсним цього договору та застосування наслідків недійсності правочину, укладеного на шкоду інтересам держави/суспільства (стягнення з обох сторін у дохід держави всього отриманого ними за таким договором). Щодо підстав визнання недійсним указаного договору (правочину) податковий орган указав, що його укладення сторони здійснювали без жодних намірів виконання (тобто без намірів, спрямованих на реальне настання юридичних наслідків), а складені й підписані на виконання договору первинні та розрахункові документи використовували для штучного формування в бухгалтерському обліку відомостей про господарські операції з перевезення товару автотранспортом для цілей заниження сум зобов’язань зі сплати податків.
Суд першої інстанції відмовив податковому органу у відкритті провадження в адміністративній справі з мотивів, що вказаний позов не належить до “публічно-правового спору” та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на те, що договір укладено між двома рівноправними суб’єктами господарювання, а також те, що позовні вимоги податкового органу спрямовані на визнання в судовому порядку недійсним укладеного договору за відсутності його реального виконання, що за характером спірних правовідносин розглядають господарські суди за правилами господарського судочинства. Такі висновки суду першої інстанції підтримав апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги податкового органу на судове рішення.
Податковий орган подав до касаційного суду касаційну скаргу з вимогою скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки скаржник не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи, що позов про визнання недійсним договору, укладеного між суб’єктами господарювання подано саме в межах здійснення функцій та повноважень податкового органу для забезпечення захисту “публічно-правового інтересу”.
Касаційний суд після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою податкового органу передав на розгляд до ВП ВС з обґрунтуванням необхідності відступу від висновків, сформованих у постанові КГС ВС від 29.08.2023 р. у справі № 910/5958/20, зокрема з питань розгляду спорів за позовами податкових органів до юридичних/фізичних осіб про визнання недійсними укладених договорів, що належать до компетенції господарських судів, та щодо встановлення змісту порушеного права, за захистом якого податкові органи наділені повноваженнями звертатися до суду. За висновками касаційного суду спір у справі № 580/4531/23 є “публічно-правовим”, оскільки пов’язаний із реалізацією податковим органом компетенції у сфері здійснення податкового контролю.
За результатами розгляду касаційної скарги податкового органу ВП ВС виснувала про відсутність підстав для відступу від висновків у вказаній постанові КГС ВС, зважаючи на належність цього спору до юрисдикції господарських судів, та залишила без змін оскаржувані судові рішення щодо відмови у відкритті провадження з таких мотивів.
ВП ВС у цілому погодилася з висновками судів попередніх інстанцій та не вважає участь податкового органу у справі, його особливий статус “суб’єкта владних повноважень” та здійснення “публічно-владної управлінської функції” головним критерієм для визначення спору “публічно-правовим”.
Колегія ВП ВС акцентувала увагу, що для “публічно-правових спорів” характерним є наявність спору фізичних/юридичних осіб із “суб’єктом владних повноважень”, до яких належать і податкові органи, щодо оскарження прийнятих рішень, учинення дій або допущення бездіяльності або спорів “суб’єкта владних повноважень” до фізичних/юридичних осіб, пов’язаних зі здійсненням “публічно-владної управлінської функції”.
При цьому участь “суб’єкта владних повноважень” не є підставою для віднесення спору до “публічно-правового”, який підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції, для цього варто виходити із сутності порушеного права/інтересу, особливостей характеру спірних правовідносин та заявлених позовних вимог в сукупності.
ВП ВС у низці прийнятих постанов: від 23.05.2018 р. (справа за № 914/2006/17), від 04.09.2018 р. (справа за № 823/2042/16), від 02.04.2019 р. (справа за № 137/1842/16-а), від 17.06.2020 р. (справа за № 826/10249/18) посилалася на раніше сформовані висновки щодо визначення спору “публічно-правовим”, у якому одна зі сторін справи наділена “публічно-владними функціями” та владними повноваженнями керувати або впливати на поведінку іншої особи (сторони) шляхом прийняття рішень, надання дозволів, установлення обмежень/заборон, а в іншої особи виникає обов’язок виконувати вимоги чи приписи “суб’єкта владних повноважень”, діяти в певний спосіб, у певному порядку чи з дотриманням установлених законодавством норм, положень або правил.
У справі № 580/4531/23, яка перебувала на розгляді, ВП ВС виснувала про належність позовних вимог податкового органу про визнання недійсним господарського договору (правочину) до “приватно-правового спору”, а не до “публічно-правового спору”, а інша позовна вимога про застосування наслідків недійсного правочину є похідними від вимог про визнання його недійсним.
При цьому зазначено, що така похідна вимога про стягнення в дохід держави всього отриманого обома сторонами за оспорюваним договором перевезення товару автомобільним транспортом не є першочерговою для визначення такого спору як “публічно-правового”, який підлягає розгляду адміністративними судами.
Податковий орган не є стороною оспорюваного договору, який укладено між двома суб’єктами господарювання, та не здійснює безпосереднього владного впливу на цих суб’єктів на підставі укладеного договору, як і не встановлює жодних прав та обов’язків у “публічно-правовій сфері”. Заявляючи позов про визнання недійсним договору, податковий орган втручається у сферу “приватноправових відносин”, які ґрунтуються на принципах свободи у виборі контрагента і свободи договору, тому звернення податкового органу з указаним позовом до суду виходить за межі податкового контролю, який здійснює цей державний орган.
ВИСНОВОК:
Отже, з огляду на складність і довготривалість судових процедур визнання договорів недійсними, податківці продовжать усталену практику щодо формування висновків про визнання в актах перевірки договорів нереальними, такими, що укладені без ділової мети та без настання реальних наслідків господарських договорів платників з їх контрагентами, за результатами яких будуть здійснені відповідні нарахування грошових обов’язків зі сплати податків / зборів / обов’язкових платежів, та прийняття податківцями ППР або інших форм рішень.
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат ID Legal Group
