Стаття опублікована на порталі LIGA 360
Згідно з визначенням терміну “адміністративний арешт майна”, зазначеного в п. 94.1 ст. 4 ПКУ, – це винятковий спосіб для забезпечення виконання платником його податкових обов’язків, визначених податковим законодавством.
Визначення цього терміну вказує на “стимулювальний” характер цього механізму правового регулювання, який застосовують контролюючі органи до платників податків з метою спонукання їх до виконання податкових обов’язків, він полягає в тимчасовій забороні платнику податків вчиняти будь-які дії щодо користування та розпорядження його майном, до якого застосовано арешт.
Нормами ПКУ та Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом МФУ від 14 липня 2017 р. № 632 (далі – Порядок № 632), визначено вичерпний перелік обставин (підстав), за яких податковий орган може застосувати адміністративний арешт майна платника (загалом є 9 підстав для застосування адміністративного арешту майна).
Однією з визначених законом обставин є відмова платника від допуску посадових осіб податкового органу до проведення перевірки (наприклад, документальної або фактичної перевірки) за наявності законних підстав для її проведення.
За загальним правилом, за наявності такої обставини (підстави) керівник (його заступник / уповноважена особа) приймає рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна, яке подають до суду протягом 24 годин із моменту встановлення обставин, що зумовлюють таке звернення до суду (під такими обставинами розуміється документальна фіксація факту відмови від допуску посадових осіб податкового органу до перевірки).
Указаний строк установлено положенням п. 2 розділу IV Порядку № 632 та ст. 283 КАС України.
Варто зазначити, що в цей строк не враховуються добові години, що припали на вихідні та святкові дні.
Обґрунтованість застосованого адміністративного арешту, накладеного на майно платника податків згідно з рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) податкового органу, підлягає перевірці судом протягом установленого законом строку – 96 годин (п. 94.10 ст. 94 ПКУ, п. 2 розділу IV Порядку № 632, ч. 7 ст. 283 КАС України).
Вимоги до змісту заяви щодо підтвердження судом обґрунтованості застосованого адміністративного арешту майна платника встановлено ч. 7 ст. 283 КАС України, і в разі недотримання таких вимог податковим органом суд установлює строк 24 години для усунення недоліків заяви.
У разі неусунення податковим органом таких вимог указану заяву повертають заявнику, але це не перешкоджає подати її повторно протягом 48 годин із моменту встановлення податковим органом обставин, зазначених вище.
Суд може відмовити у відкритті за вказаною заявою податкового органу у двох випадках:
– заявлено вимогу, що не передбачена законом, для якої визначено особливе провадження згідно зі ст. 283 КАС України;
– подані до суду матеріали заяви вказують на наявність спору про право.
При цьому відмова судом у відкритті провадження за заявою податкового органу унеможливлює податковий орган повторно подати таку заяву за особливою процедурою, передбаченою ст. 283 КАС України, водночас не позбавляє його права звернутися до суду із позовною заявою за загальним порядком.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження за заявою податкового органу може бути оскаржено в апеляційному порядку у строк протягом 24 годин із моменту її прийняття та в разі відкриття апеляційного провадження розглядається протягом 10-ти днів після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Якщо судовим рішенням підтверджено адміністративний арешт майна платника, воно підлягає негайному виконанню, але може бути оскаржено протягом 10-ти днів із дня прийняття.
У цій публікації пропонуємо обговорити судову практику з питань підтвердження обґрунтованості застосування умовного адміністративного арешту майна платника.
Зокрема, у постанові КАС у складі ВС від 23.02.2023 р. у справі № 640/17091/21 містяться висновки, що “наявність факту відмови у допуску посадових осіб податкового органу до перевірки очевидно вказує, що платник не погоджується з її проведення за певних обґрунтувань:
– відсутність підстави/підстав для її проведення, тобто незаконність прийнятого наказу;
– неналежне оформлення наказу (недотримання вимог щодо обов’язкових реквізитів) чи порушення порядку вчинення посадовими особами податкового органу дій, які відповідно до закону є обов’язковими перед початком проведення перевірки (невручення відповідного наказу, непред’явленням службових посвідчень, неналежне їх оформлення тощо);
– з інших причин (за наявності).
Водночас наявність юридичної конструкції “спір про право” та її тлумачення у спосіб, який застосовували в судовій практиці, а саме оскарження платником наказу податкового органу щодо неправомірності проведення перевірки в цілому, унеможливлює прийняття і розгляд судом заяви податкового органу за особливою процедурою, передбаченою ст. 283 КАС України.
Однак у справах за заявами податкових органів з питань підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платників термін “спір про право” не можна розглядати як оскарження права податкового органу на проведення перевірки платника, урегульованого законом, яке є способом реалізації його повноважень.
КАС ВС зауважив, що навіть у разі прийняття судового рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту платника останній не позбавляється можливості на звернення із заявою про його припинення, за наявності судового рішення про визнання незаконним наказу про призначення перевірки.
Отже, з урахуванням указаних висновків КАС у складі ВС від 23.02.2023 р. у справі № 640/17091/21 одночасне оскарження платником наказу про призначення перевірки не розглядається судом як спір про право, який би перешкоджав розгляду заяви контролюючого органу про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна.
Відповідно, указані судові справи розглядатимуть паралельно, і з досить великою ймовірністю прийняте судове рішення у справі про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту щодо задоволення заяви контролюючого органу або відмови в її задоволенні буде використано судом в іншій справі про оскарження наказу про призначення перевірки за заявою однієї із сторін спору.
- Судові рішення про відмову в задоволенні заяви податкового органу щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника
1.1. Щодо пропуску податковим органом строку для подання до суду заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна
У постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2023 р. у справі № 380/7129/22 містяться висновки, що вимоги про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника у зв’язку з відмовою від допуску до документальної позапланової перевірки, заявлені поза межами 96-годинного строку, не є такими, що можуть бути задоволеними, адже в цьому випадку відсутні відповідні обставини щодо перевірки його судом та забезпечення виконання платником його податкових обов’язків.
Зважаючи на те, що з моменту застосування податковим органом адміністративного арешту майна платника згідно з рішенням цього органу минуло 96 годин, установлені законом для його перевірки судом, такий адміністративний арешт є припиненим відповідно до вимог ПКУ, а отже заявлені вимоги податкового органу не підлягають задоволенню.
Судове рішення набрало законної сили, оскільки ухвалою КАС у складі ВС від 04.04.2023 р. відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 380/7129/22 за касаційною скаргою податкового органу у зв’язку з тим, що ця справа є справою незначної складності, що розглядалася у спрощеному позовному провадженні та не підлягає касаційному оскарженню.
Аналогічні висновки містяться в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2023 р. у справі № 380/13753/22, яка набрала законної сили, оскільки ухвалою КАС у складі ВС від 24.08.2023 р. відмовлено у відкритті касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою податкового органу у зв’язку з тим, що ця справа є справою незначної складності, що розглядалася у спрощеному позовному провадженні та не підлягає касаційному оскарженню.
1.2. Щодо застосування адміністративного арешту майна платника за відсутності підстав для його застосування
У постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2024 р. у справі № 200/1135/24 містяться висновки, що в матеріалах справи відсутня будь-яка інформація стосовно того, у межах яких саме заходів установлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів установлено факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій або ж інших доказів учинення таких операцій установлена контролюючим органом, отже акт про відмову від проведення фактичної перевірки від допуску посадових осіб контролюючого органу не є належним і допустимим доказом, тому підстави для застосування умовного арешту коштів на рахунках платника податків ФОП відсутні.
Судове рішення набрало законної сили, оскільки ухвалою КАС у складі ВС від 15.10.2024 р. відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 200/1135/24 за касаційною скаргою податкового органу у зв’язку з тим, що ця справа є справою незначної складності, що розглядалася у спрощеному позовному провадженні та не підлягає касаційному оскарженню.
- Судові рішення щодо правомірності застосування адміністративного арешту майна та коштів на рахунках платника податків
2.1. Щодо правомірності застосування адміністративного арешту майна платника
У постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2024 р. у справі № 480/2573/24 містяться висновки про правомірність застосування адміністративного арешту майна платника у зв’язку з недопуском до документальної позапланової виїзної перевірки за відсутності законних підстав, зважаючи на те, що не було надано документів на запит контролюючого органу, також суд зазначив, що підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків є способом забезпечення збереження поточного майнового становища платника податків і не є ані способом притягнення платника податків до відповідальності, ані способом учинення контролюючим органом дій, спрямованих на реалізацію арештованого майна.
Судове рішення набрало законної сили, оскільки платник не оскаржував його в касаційному порядку.
2.2. Щодо правомірності застосування арешту коштів на рахунках
У постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 23.01.2024 р. у справі № 160/3947/23 містяться висновки, що судовим рішенням в іншій справі було визнано правомірним прийняття наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, то встановлені обставини у цій справі дають підстави стверджувати про те, що платником не було допущено посадових осіб контролюючого органу до перевірки, яка проводилася на законних підставах.
Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені п. 94.2 ст. 94 ПКУ.
Обидва види арешту майна платника, за загальним правилом, застосовують податкові органи за наявності однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування – або за рішенням керівника контролюючого органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). При цьому системний аналіз положень ст. 94 ПКУ не дає підстав для висновку, що адміністративний арешт коштів платника є похідним від адміністративного арешту його майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у разі існування рішення податкового органу про накладення арешту на майно платника, у зв’язку з цим апеляційний суд погодився із судом першої інстанції, що податковий орган також правомірно застосував арешт коштів на рахунках платника, з урахуванням судового рішення про визнання правомірним прийняття наказу про призначення перевірки.
Судове рішення набрало законної сили, оскільки платник не оскаржував його в касаційному порядку.
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат ID Legal Group
