Стаття опублікована на порталі LIGA 360
Із запровадженням правил контрольованих іноземних компаній (далі – КІК) питання податкового резидентства фізичної особи набуло додаткового ключового значення. Адже статус резидента України є визначальним для виникнення обов’язків щодо:
– визначення особи контролером КІК;
– подання Звіту про КІК;
– подання Повідомлень про набуття або втрату статусу контролюючої особи;
– сплата податків із прибутку КІК.
На практиці дедалі частіше виникають ситуації, коли громадянин України фактично проживає за кордоном і вважає себе податковим нерезидентом України.
Тож постає логічне запитання: чи зберігаються в такому разі КІК-обов’язки в Україні виходячи з правил Податкового кодексу України? Відповідь на зазначене запитання вже частково надає індивідуальна податкова консультація ДПСУ, яка і є предметом цього аналізу.
Визначальним у підпункті 39 .1.2 пункту 39 .1 статті 39 ПКУ є те, що контролюючою особою визнаються виключно фізична особа – резидент України або юридична особа – резидент України, яка відповідає одному з критеріїв контролю (володіння часткою, сукупний контроль або фактичний контроль).
Таким чином, резидентський статус України і є первинною умовою визнання фізичної або юридичної особи – контролером КІК згідно з ПКУ України. За відсутності такого статусу – резидента України фізичну особу не можна вважати контролюючою, навіть якщо вона і володіє іноземною компанією (володіння часткою, сукупний контроль або фактичний контроль).
Наведений висновок також підтверджено в ІПК ДПСУ від 19.11.2025 р. № 6191/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК.
Із тексту ІПК випливає, що податкова служба акцентує, що:
– громадянство України не є автоматичною підставою для визнання особи резидентом за ПКУ;
– резидентство визначається за сукупністю критеріїв, що передбачені пп. 14.1.213 ПКУ;
– при цьому лише в разі неможливості застосувати інші критерії, застосовують правило громадянства.
В ІПК докладно перелічено загально-класичні визначальні критерії:
– місце проживання;
– постійне житло;
– центр життєвих інтересів;
– перебування 183 дні;
– лише в останню чергу – громадянство.
Ба більше, що є цілком справедливим, ДПС посилається на Модельну конвенцію ОЕСР, за якою: за наявності міжнародного елементу вирішальними можуть бути правила міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування.
Позиція ДПС у консультації є чіткою й логічною: обов’язок подання Звіту про КІК виникає виключно у фізичної особи – резидента України. За таких обставин, якщо з відповідної дати фізична особа фактично є податковим нерезидентом України, то така особа не є контролюючою особою з відповідного податкового періоду, відповідно вона не зобов’язана подавати Звіт про КІК за період, з якого особа не є податковим нерезидентом України.
Цей висновок прямо випливає з норм ПКУ та підтверджується в наведеній ІПК.
Далі цікавим є запитання: чи потрібно подавати Повідомлення про втрату статусу контролюючої особи КІК?
Зокрема, пп. 39 .5.5 ПКУ зобов’язує подавати повідомлення в разі:
– відчуження частки;
– припинення фактичного контролю;
– ліквідації КІК тощо.
В ІПК податкова робить чіткий і важливий висновок, що ПКУ не визначено обов’язок подавати нерезидентом повідомлення про втрату статусу контролюючої особи.
Що є цілком законним і логічним, оскільки повідомлення – це процесуальна дія резидента України, якщо особа вже не є резидентом, то обов’язок повідомлення не виникає. Саме втрата резидентського статусу не є подією, для якої ПКУ передбачає подання повідомлення, тим паче, що документ, який би підтверджував набуття статусу податкового нерезидента України, в ПКУ не передбачено та податковим органом не видається.
Таким чином, відповідь на запитання власника КІК є позитивним: нерезидент України не зобов’язаний подавати повідомлення про втрату статусу контролюючої особи КІК у зв’язку з набуттям статусу податкового нерезидента України.
Але потрібно зважати на те, що податкова робить стандартне, але принципове застереження: резидентський статус визначають самостійно, але всі критерії аналізують у сукупності; кожну ситуацію оцінюються індивідуально з урахуванням доказів (житло, доходи, рахунки, сім’я, бізнес тощо).
Це означає, що помилкове або формальне самовизначення нерезидентства України може призвести до податкових ризиків, штрафів і донарахувань.
ВИСНОВОК:
Отже, на підставі аналізу норм ПКУ та наведеної ІПК можна зробити такі висновки:
– фізична особа – податковий нерезидент України не є контролюючою особою КІК, навіть якщо вона володіє іноземною компанією;
– така особа не зобов’язана подавати Звіт про КІК за період, у якому вона є нерезидентом;
– Повідомлення про втрату статусу контролюючої особи у зв’язку з втратою резидентства України подавати не потрібно, оскільки ПКУ не передбачає такого обов’язку для нерезидентів України;
– ключовим залишається коректне та документально підтверджене визначення податкового нерезидентства України.
З повагою,
Олена Дащенко
консультант з міжнародного оподаткування
ID Legal Group
