Загальновідомими та поширеними є спірні питання стосовно формування податковими органами в актах перевірок висновків про порушення платниками норм податкового законодавства та вимог в оформленні первинних документів з посиланням на інформацію, наявну в базах даних цих органів, що має наслідком прийняття протиправних ППР, які в подальшому оскаржуються в адміністративному/судовому порядку.
При цьому, незважаючи на численні судові рішення в ЄДРСР, в яких неодноразово судами розглядалися питання щодо надання оцінки посиланню податкових органів на інформацію, яка отримана ними із джерел надходження податкової інформації, передбачених нормами ПК України та зберігається в базах даних ІТС, податкові органи й надалі продовжують обґрунтовувати висновки, складених актів перевірок, отриманням відповідної інформації, що нібито ставить під сумнів дійсність господарських операцій платників, найчастіше із контрагентами-постачальниками товарів (виконавцями робіт/надання послуг).
Слід зазначити, що у тому числі на прикладі кейсів, які супроводжуються фахівцями ID Лігал Груп, в процесуальних заявах по суті справи податкові органи зазначають про зібрану ними податкову інформацію, що зберігається в базах даних ІТС, однак докази, які б підтверджували достовірність та повноту відповідної інформації до матеріалів справи податковими органами не надаються.
Розглянемо зміст висновків постанови касаційного суду (постанова від 21.08.2023 в справі за № 200/2903/22), в якій в тому числі містяться висновки щодо дослідження та надання оцінки судами інформації із баз даних ІТС податкових органів як доказу, що на переконання податкового органу, може вказувати на «недійсність» господарських операцій платника та зумовило прийняття ППР з нарахуванням зобов’язань з податку на прибуток та ПДВ і штрафних санкцій.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані наявними в матеріалах справи копіями первинних документів, які підтверджують зміст господарських операцій та факти їх реального здійснення, що надалі було підставою формування в бухгалтерському обліку витрат господарської діяльності та показників податкового кредиту з ПДВ, які відображалися в податковій звітності, при цьому доводи податкового органу базуються на припущеннях стосовно порушення податкового законодавства контрагентами контрагентів по ланцюгу постачання (треті особи, з якими платник не мав господарських взаємовідносин).
Зауважуємо, що податковими органами у цій категорії справ переважно оскаржуються судові рішення до касаційного суду з посиланням на наявність висновків постанов ВС, в яких містяться висновки про не підтвердження фактів здійснення господарських операцій з наявних в матеріалах справи первинних документів за наявності допущених судами процесуальних порушень/неправильного застосування норм податкового законодавства, що являється підставою для касаційного оскарження судових рішень.
Касаційний суд за результатами розгляду скарги податкового органу в справі № 200/2903/22 зробив висновки, що інформація із баз даних ІТС податкових органів з урахуванням приписів процесуального закону не може бути належним, допустимим та достовірним доказом, який би однозначно надав можливість встановити факт порушення платником податкового законодавства, а виключно має інформативний характер, тому потребує документального підтвердження фактів, які б вказували на «нереальність» господарських операцій, наприклад доказів: про недостатність/відсутність матеріально-технічних чи трудових ресурсів у контрагентів платника; про відсутність/неналежну правосуб’єктність платника та його контрагентів на момент укладання та виконання договорів; про відсутність або анулювання реєстрації платника ПДВ у платника чи його контрагента; відсутність реєстрації ПН в ЄРПН, складених за результатами здійснення господарських операцій; встановлення розбіжностей між задекларованою платником сумою сформованого податкового кредиту з ПДВ та податковими зобов`язаннями його контрагентів з цього податку; відсутність/необґрунтованість розумної ділової мети господарської діяльності платника у здійснюваних господарських операціях тощо.
В іншій постанові КАС ВС від 01.02.2023 в справі за № 380/9660/21 зроблено висновок, що податкова інформація не може бути належним та допустим доказом, який би спростовував «реальність» господарських операцій, оскільки не має статусу первинного документа, документа податкового/бухгалтерського обліку або іншого документа, що пов’язаний із обчисленням та/або сплатою податків.
У спорах щодо оскарження рішень податкового органу «добросовісність» платника презюмується, а чинним законодавством не закріплено обов’язку платника щодо здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства його контрагентами, а отже не повинно створювати для такого платника негативних наслідків внаслідок дій чи рішень його контрагентів шляхом притягнення цього платника до податкової відповідальності.
За таких обставин, податкова інформація може бути лише підставою для проведення документальних перевірок платників щодо аналізу господарських операцій із їх контрагентами, а не документальним підтвердженням спростування фактів їх здійснення.
В свою чергу, за відсутності такого документального підтвердження посилання податкового органу на наявність податкової інформації є лише його необґрунтованими та безпідставними припущеннями.
З огляду на вищевикладені висновки КАС ВС, хочемо акцентувати увагу, що лише за наявності договорів та усіх необхідних первинних документів на їх виконання, складених з метою досягнення розумної ділової мети та з відображенням їх у бухгалтерському обліку, що підтверджують рух/зміну активів платника, можуть бути спростовані хибні висновки податкового органу про реальний характер господарських операцій, водночас це перекликається із необхідністю платника дотримуватимуся принципів «розумної обачності» та «добросовісності» при виборі контрагента та виконанні господарських взаємовідносин із ним.
З повагою,
Олег Нікітін, адвокат
керівник судової практики
ID Legal Group
