Стаття опублікована в журналі «Юрист&Закон» № 25
Незважаючи на численну кількість в ЄДРСР судових рішень щодо стягнення боргу за розпискою та сформовану відповідну судову практику ВС із цього питання, повернення боргу позикодавцем на підставі складеної боржником (позичальником) розписки залишається складним, а іноді й невирішуваним проблемним питанням.
Варто зазначити, що у взаємовідносинах між фізичними особами розписка є достатньо поширеним і, напевно, зручним документом під час оформлення позики грошей, оскільки такий формат позики не потребує обов’язкового складання й оформлення позики у вигляді договору.
При цьому під час складення розписки позикодавці та позичальники продовжують припускатися помилок в оформленні її змісту, оскільки передання грошей у борг (їх позика) відбувається в момент такої позики, а саму розписку власноруч складає позичальник, і в таких випадках позикодавець не приділяє належну увагу змісту складеної позичальником розписки з помилковим уявленням про те, що сама собою наявність розписки гарантуватиме повернення позичених коштів.
Зауважуємо, що висновки щодо правової природи (змісту) розписки, яка є предметом розгляду спорів про стягнення заборгованості, починаючи з 2013 року, сформовані та викладені у висновках постанов ВС, прийнятих за результатами розгляду цієї категорії справ, однак, як свідчить судова практика, не враховують позикодавець і позичальник під час складення розписки.
Розписка як спрощена форма договору позики передусім має підтверджувати факт саме передання предмета позики (суми коштів або індивідуально визначеної речі, які властиві родові ознаки) у борг на певний період часу зі встановленням зобов’язання про його повернення, що передбачає встановлення терміну (конкретної визначеної календарної дати), який є граничним для повернення позичальником позикодавцю предмета позики.
У таких спірних правовідносинах суди з’ясовують зміст розписки та відповідність її умовам договору позики, зокрема стосовно передання предмета позики в борг та його отримання позичальником.
Факт укладення договору позики шляхом складення розписки відбувається в момент передання й отримання предмета позики в борг, у зв’язку з чим на позичальника покладається обов’язок повернути предмет позики позикодавцю у термін, узгоджений цими сторонами в розписці.
Надалі встановлений термін для повернення позичальником предмета позики має наслідком виникнення права позикодавця вимагати його повернення або стягнення суми позики, яка після спливу терміну набула статусу заборгованості в судовому порядку.
У цій публікації вчергове проаналізуємо вказане питання у висновках судів за результатами розгляду справи № 754/3591/21, у якій суди надавали оцінку змісту розписки як документа, що визначає наявність боргових зобов’язань.
Позикодавець (як кредитор) звернулася до суду за захистом права на стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання позичальником обов’язку з повернення позиченої суми коштів та 3 % річних від простроченої суми, визначених за курсом НБУ.
На підтвердження своїх доводів до матеріалів цієї справи позикодавець надав копію розписки та пред’явив для огляду її оригінал, у змісті якої зазначено, що позичальник “узяв” у позикодавця значну суму коштів, та вказано термін повернення суми, яку “взяв” позичальник.
Суд першої інстанції за результатами розгляду справи дійшов висновку про підтвердження розпискою укладення договору позики між сторонами з урахуванням висновків ВС щодо стягнення коштів за розпискою та вказаний позов задовольнив.
Натомість апеляційний суд зробив висновок, що зважаючи на зміст розписки, не вбачається укладення між сторонами договору позики, оскільки в ній не зазначено, що суму коштів було передано й отримано саме в борг, що своєю чергою покладало б на позичальника обов’язок з її повернення позикодавцю, у зв’язку з цим скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позову також із посиланням на висновки ВС, прийняті у цій категорії справ.
Касаційний суд за результатами розгляду касаційної скарги позикодавця та перевірки законності й обґрунтованості постанови апеляційного суду, залишаючи його рішення без змін, мотивував тим, що апеляційний суд зі змісту розписки правильно встановив відсутність між сторонами договору позики із застосуванням норм права щодо укладення та наслідків договору позики з посиланням на висновки постанов ВС у цій категорії справ, що відповідно не призводить до обов’язку позичальника щодо її повернення, і, як наслідок, до виникнення права позикодавця на її стягнення (фактичне повернення).
Касаційний суд зазначив, що доводи касаційної скарги позикодавця полягають у власному трактуванні норми права та висловлення незгоди із висновками постанови апеляційного суду.
При цьому ВС зауважив, що відповідальність за врегулювання договірних правовідносин та зрозумілість викладення їх змісту покладається на сторони, які є їх учасниками.
ВИСНОВОК:
Таким чином, узагальнимо законодавчі вимоги до оформлення розписки, які, зокрема, містяться у висновках ВС щодо потреби зазначення необхідної інформації:
– про П. І. Б. позикодавця та позичальника із зазначенням їх РНОКПП, адрес місць реєстрації та проживання (якщо місце проживання відрізняється від місця реєстрації), до якої доцільно додати копії паспорта позичальника та довідки про його РНОКПП (ідентифікаційний код);
– про передання позикодавцем у борг позичальнику грошей у конкретно визначеній сумі та отримання цієї суми позичальником;
– про зобов’язання позичальника повернути всю отриману суму коштів у конкретно визначений термін (указують повну календарну дату – число, місяць, рік).
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат ID Legal Group
