Стаття опублікована в журналі «Юрист&Закон» № 49
Загальновідомими та поширеними є спірні питання, пов’язані з тим, що податкові органи в актах перевірок формують висновки про порушення платниками норм податкового законодавства та вимог до оформлення первинних документів з посиланням на інформацію, наявну в базах даних цих органів, наслідком чого стає ухвалення протиправних ППР, які потім оскаржують в адміністративному / судовому порядку.
Водночас, попри численні судові рішення в ЄДРСР, у яких неодноразово суди розглядали питання щодо надання оцінки посиланню податкових органів на інформацію, яку вони отримали з джерел надходження податкової інформації, передбачених нормами ПК України, і яка зберігається в базах даних ІТС, податкові органи й надалі продовжують обґрунтовувати висновки складених актів перевірок отриманням відповідної інформації, що нібито ставить під сумнів дійсність господарських операцій платників, найчастіше із контрагентами – постачальниками товарів (виконавцями робіт / надання послуг).
Слід зазначити, що, зокрема, на прикладі кейсів, які супроводжують фахівці ID Лігал Груп, у процесуальних заявах по суті справи податкові органи зазначають про зібрану ними податкову інформацію, що зберігається в базах даних ІТС, однак доказів, які б підтверджували достовірність і повноту відповідної інформації, до матеріалів справи податкові органи не надають.
Розгляньмо зміст висновків постанови касаційного суду (постанова від 21.08.2023 р. у справі № 200/2903/22), у якій, зокрема, містяться висновки стосовно дослідження та надання судами оцінки інформації з баз даних ІТС податкових органів як доказу, що, на переконання податкового органу, може вказувати на “недійсність” господарських операцій платника та зумовив ухвалення ППР із нарахуванням зобов’язань із податку на прибуток і ПДВ та штрафних санкцій.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано наявними в матеріалах справи копіями первинних документів, які підтверджують зміст господарських операцій і факти їх реального здійснення, що надалі було підставою формування в бухгалтерському обліку витрат господарської діяльності та показників податкового кредиту з ПДВ, які було відображено в податковій звітності, водночас доводи податкового органу ґрунтуються на припущеннях про порушення податкового законодавства контрагентами контрагентів у ланцюгу постачання (треті особи, з якими платник не мав господарських відносин).
Зауважимо, що податкові органи в цій категорії справ переважно оскаржують судові рішення до касаційного суду з посиланням на постанови ВС, у яких містяться висновки про непідтвердження фактів здійснення господарських операцій із наявних у матеріалах справи первинних документів за наявності допущених судами процесуальних порушень / неправильного застосування норм податкового законодавства, що є підставою для касаційного оскарження судових рішень.
Касаційний суд за результатами розгляду скарги податкового органу у справі № 200/2903/22 зробив висновки, що інформація з баз даних ІТС податкових органів з урахуванням приписів процесуального закону не може бути належним, допустимим і достовірним доказом, який би однозначно надав можливість встановити факт порушення платником податкового законодавства, а має суто інформативний характер, тому потребує документального підтвердження фактів, які б вказували на “нереальність” господарських операцій, наприклад доказів: про недостатність / відсутність матеріально-технічних чи трудових ресурсів у контрагентів платника; про відсутність / неналежну правосуб’єктність платника та його контрагентів на момент укладання та виконання договорів; про відсутність або анулювання реєстрації платника ПДВ у платника чи його контрагента; відсутність реєстрації ПН в ЄРПН, складених за результатами здійснення господарських операцій; установлення розбіжностей між задекларованою платником сумою сформованого податкового кредиту з ПДВ та податковими зобов’язаннями його контрагентів із цього податку; відсутність / необґрунтованість розумної ділової мети господарської діяльності платника у здійснюваних господарських операціях тощо.
В іншій постанові КАС ВС від 01.02.2023 р. у справі № 380/9660/21 зроблено висновок, що податкова інформація не може бути належним і допустим доказом, який би спростовував “реальність” господарських операцій, оскільки не має статусу первинного документа, документа податкового / бухгалтерського обліку або іншого документа, що пов’язаний з обчисленням та/або сплатою податків.
У спорах щодо оскарження рішень податкового органу “добросовісність” платника презюмується, а чинним законодавством не закріплено обов’язку платника контролювати дотримання податкового законодавства його контрагентами, а отже не повинно створювати для такого платника негативних наслідків внаслідок дій чи рішень його контрагентів через притягнення цього платника до податкової відповідальності.
За таких обставин податкова інформація може бути лише підставою для проведення документальних перевірок платників щодо аналізу господарських операцій із їхніми контрагентами, а не документальним підтвердженням спростування фактів їх здійснення.
Своєю чергою, за відсутності такого документального підтвердження посилання податкового органу на наявність податкової інформації є лише його необґрунтованими та безпідставними припущеннями.
ВИСНОВОК:
З огляду на викладені висновки КАС ВС хочемо акцентувати увагу на тому, що хибні висновки податкового органу про реальний характер господарських операцій може бути спростовано лише за наявності договорів і всіх необхідних первинних документів на їх виконання, складених для досягнення розумної ділової мети та відображених у бухгалтерському обліку, які підтверджують рух / зміну активів платника; водночас це перекликається з обов’язком платника дотримуватися принципів розумної обачності та добросовісності під час вибору контрагента й виконання господарських відносин із ним.
З повагою,
Олег Нікітін, адвокат
керівник судової практики
ID Legal Group
