Стаття опублікована в журналі «Юрист&Закон» № 36
У господарській діяльності звичною є практика укладення господарських договорів з поставки товару на умовах здійснення передоплати, у розмірі, узгодженому сторонами за їх взаємною згодою.
Раніше в публікаціях ми висвітлювали тематику щодо висновків судів про зустрічне виконання зобов’язань з поставки товару, які стосуються виконання сторонами своїх зобов’язань у певній послідовності: повної сплати покупцем суми передоплати (авансового платежу), у розмірі та в строк, який узгодили сторони, що в подальшому є підставою для постачальника виконати зобов’язання з поставки у строк, який також узгодили сторони.
У цій публікації розглянемо висновки господарських судів у справі № 910/6267/23 про наслідки отримання покупцем товару з порушенням строку поставки.
Позов покупця було обґрунтовано виконанням обов’язку зі здійснення передоплати для поставки товару та порушенням постачальником строку поставки товару, оскільки поставку товару було здійснено пізніше визначеного в договорі строку. Покупець заявив позовні вимоги про стягнення з постачальника за прострочення поставки товару: пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 3 відсотків річних та інфляційних втрат, які обчислено від суми передоплати.
Постачальник проти позову заперечив і зазначив, що товар покупець прийняв без жодних претензій, водночас вимоги про розірвання договору і повернення авансового платежу у зв’язку з несвоєчасною поставкою товару від покупця в письмовій формі до постачальника не надходили.
Зі змісту договору поставки суд першої інстанції встановив наявність положень про закріплення права покупця на розірвання договору в разі прострочення поставки товару та повернення її постачальником протягом п’ятиденного строку від отримання від покупця відповідного повідомлення. Указану суму в разі порушення строку поставки визнають грошовим зобов’язанням, що є підставами для стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 3 відсотків річних та інфляційних втрат, які обчислено від суми передоплати.
Також суд установив факт здійснення покупцем повної оплати авансового платежу та факти здійснення поставки партії товару трьома частинами, третю частину поставки було здійснено з порушенням строку поставки.
При цьому постачальник листом повідомляв про неможливість своєчасної поставки останньої частини партії товару, однак у відповідь отримав лист покупця про наміри застосування до нього штрафних санкцій за несвоєчасну поставку товару.
Надалі сторони договору поставки здійснювали листування з питань нарахування штрафних санкцій за допущене прострочення поставки товару та повідомлення про дату поставки останньої частини товару.
Суд першої інстанції в позові покупця відмовив, оскільки покупець не використав право на відмову від товару, що був поставлений із простроченням, та не ініціював питання про розірвання з покупцем укладеного договору поставки й повернення йому сплаченої суми передоплати. Оскільки покупець не заявляв про розірвання договору і повернення суми передоплати, у постачальника не виник обов’язок з його повернення, отже безпідставними є позовні вимоги покупця про нарахування та стягнення з постачальника пені, 3 відсотків річних та інфляційних втрат.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов покупця, оскільки дійшов висновку, що в період прострочення поставки товару постачальник безпідставно користувався грошовими коштами покупця, отже покупець набув права на нарахування і стягнення з постачальника пені, 3 відсотків річних та інфляційних втрат.
Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, постачальник звернувся до ВС з касаційного скаргою, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційний суд не погодився з висновками апеляційного суду, оскільки вважає їх помилковими, скасував прийняту ним постанову та залишив у силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи так.
Нормами ЦК України передбачено, що до договору поставки також застосовуються норми, які регулюють укладення договору купівлі-продажу, якщо інші положення не встановлено в договорі поставки, визначено законом або випливають зі змісту правовідносин, урегульованих договором поставки.
Також касаційний суд акцентував увагу, що в разі якщо в договорі поставки/купівлі-продажу сторони визначили строки виконання зобов’язань, то вони підлягають виконанню в узгоджені строки.
Щодо застосування норм, що регулюють попередню оплату за товар (у вигляді авансового платежу), який залежно від узгоджених умов договору сплачують повністю або частково, то суди передусім перевіряють повноту і своєчасність здійснення передоплати покупцем, після цього у постачальника/продавця виникає обов’язок з поставки товару в узгоджений строк.
У разі якщо після виникнення обов’язку в постачальника на поставку товару останній не виконує або порушує строки поставки, покупець набуває права здійснити одну з альтернативних дій: вимагати від продавця/постачальника фактичного передання товару або повернути сплачену суму передоплати. Таку дію покупець має виразити в активній та однозначній формі поведінки, що вказує на обрання ним певного варіанту реалізації встановленого законом права. При цьому обов’язковою умовою є те, що в разі прийняття покупцем одного з альтернативних варіантів дій, про це в належний спосіб та у письмовій формі має бути повідомлено продавця/постачальника, що можливо встановити на підставі відповідних доказів.
З урахуванням того, що законом не визначено конкретної форми щодо заявлення вимоги про повернення сплаченої суми передоплати, до таких форм можливо віднести претензію, лист, телеграму або пред’явлення вимоги в судовому порядку шляхом подання позову.
Указані висновки касаційного суду ґрунтуються на висновках інших постанов ВС (від 15.02.2024 р. у справі № 910/3611/23, від 09.03.2023 р. у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 р. у справі № 910/5444/17).
Крім того, касаційний суд послався на висновки постанови ВП ВС від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 щодо змісту і застосування терміну “користування чужими коштами”, яке пов’язане лише виключно з наявністю грошового зобов’язання боржника перед кредитором.
Касаційний суд зауважив, що апеляційний суд під час прийняття судового рішення не врахував положень укладеного між сторонами договору поставки, яким передбачено, що вимоги покупця про нарахування і стягнення з постачальника пені, 3 відсотків річних та інфляційних втрат пред’являють у випадку, коли невиконання постачальником зобов’язань з поставки стало наслідком розірвання договору, у цьому разі в постачальника перед покупцем виникають грошове зобов’язання та обов’язок з його повернення покупцю в узгоджений строк. Оскільки про такі вимоги покупець не повідомляв постачальника, відповідно не виникало грошового зобов’язання та безпідставним і необґрунтованим є застосування наслідків користування чужими коштами, нарахування і стягнення з постачальника пені, 3 відсотків річних та інфляційних втрат.
Натомість касаційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції встановив відповідні обставини і правильним є висновок про відсутність підстав для задоволення позову покупця.
ВИСНОВОК:
Таким чином, для суб’єктів господарювання під час визначення змісту договорів важливим є закріплення конкретних зобов’язань для кожної зі сторін, строки та послідовність їх виконання, а також положень про порядок вчинення дій і застосування заходів у разі невиконання або порушення зобов’язань сторонами.
З повагою,
Олег Нікітін, адвокат
керівник судової практики
ID Legal Group
