Раніше в публікаціях Блогу безліч разів висвітлювалася тематика про виконання умов договору позики, укладеного шляхом складення розписки.
Однак, аналіз судових рішень даної категорії справ, розміщених в ЄДРСР протягом останніх кількох років, цілком очевидно вказує на допущення істотних помилок (недоліків) при її складанні, які в подальшому мають негативні правові наслідки для однієї із сторін.
Тому, вважаємо за доцільне вкотре акцентувати увагу на сутності самого договору позики та розписки як його різновиду.
Розписка у практичному застосуванні є по суті договором позики, що використовується, коли її сторонами виступають фізичні особи.
При цьому, незважаючи на те, що розписка підтверджує укладення договору позики, але не є його формою, вона не передбачає повноцінного складення договору, однак деякі істотні умови, що характерні правовій природі відносин позики мають обов’язково дотримуватися сторонами та відображатися у змісті розписки:
- факти передання (позичення) позикодавцем коштів позичальнику у певній сумі і на обумовлений конкретний строк та їх отримання позичальником;
- факти виникнення права вимоги позикодавця на повернення йому суми позики та обов’язку позичальника із повернення позиченої суми в обумовлений строк.
Це важливі основоположні постулати, які визначені приписами ЦК України та передбачають виникнення між сторонами правовідносин із позики речі, до якої належать й грошові кошти.
До того ж, саме ці істотні умови договору позики, укладеного шляхом складення розписки, підлягають з’ясуванню судами під час спірних ситуацій між позикодавцем і позичальником.
Як можливо переконатися із змісту висновків судових рішень касаційного суду, при складенні розписки у довільній формі сторони не зважають на дотримання цих обов’язкових істотних умов, що в подальшому не спричиняє настання для них бажаних та очікуваних наслідків.
Переважно позикодавець зосереджує свою увагу на наявності в розписці положень про закріплення обов’язку позичальника із повернення коштів та строку, в який належить повернути позичену сум коштів.
Судова практика із відповідної категорії справ вже сформована роками та є сталою, але очевидно попередньо не вивчається сторонами договору позики при складенні розписки, оскільки сторони часто припускаються помилок в оформленні та визначенні її змісту.
В публікації розглянемо висновки КЦС ВС в постанові від 01.11.2023 р. (справа за № 754/2295/22) щодо цих спірних правовідносин.
Так, за ознаками договору позики, які притаманні й розписці вбачається їх реальний та односторонній характер, який передбачає вчинення активних дій позичальником щодо повернення коштів одержаних від позикодавця, позичальник в свою чергу після спливу строку повернення позики набуває права вимоги як кредитор, при цьому оформлення договору позики шляхом складення розписки не лише підтверджує факт укладення цього договору, а факт передання (позики) грошових коштів у певній сумі, яка в подальшому підлягає поверненню.
Відповідно на суд покладається обов’язок з’ясування правової сутності договору позики/розписки та надання оцінки усім доказам на підтвердження цих правовідносин, на підставі чого будуть ґрунтуватися висновки щодо їх виконання.
Тож, при пред’явленні позову стосовно стягнення боргу позикодавцем (кредитором) на нього покладається обов’язок доведення наявності в нього права вимоги щодо виконання боржником його зобов’язання із сплати суми боргу (простроченого зобов’язання із повернення суми позики).
Судом, в свою чергу, із змісту складеної розписки встановлюється дійсний зміст договірних відносин між сторонами, що відображається у такому документі та його достовірність, на підставі якого визначається наявність правовідносин договору позики або їх відсутність.
Договір позики є укладеним з моменту передачі позикодавцем та отримання позичальником коштів, а за відсутності даної істотної умови відповідного договору він вважатиметься неукладеним, оскільки факт підписання договору позики/складання розписки за відсутності фактів передання і отримання коштів не створює на майбутнє для позичальника обов’язку щодо їх повернення.
Ці факти першочергово підлягають встановленню судами, бо за їх відсутності договір позики вважається неукладеним, а отже не породжує жодних правових наслідків для сторін, у тому числі для позичальника щодо повернення коштів після спливу строку позики.
Так, у справі за № 754/2295/22 суди встановили, що у змісті розписки зазначалося про взяття позичальником обов’язку щодо повернення коштів у конкретній сумі та протягом узгодженого строку, при цьому не виявлено доказів та не встановлено фактів щодо неотримання позичальником від позикодавця грошових коштів.
Матеріали справи не містили доказів щодо виникнення між сторонами будь-яких інших правовідносин, окрім позики коштів, щодо яких була складена розписка, такий факт відповідачем не заперечувався.
Оскільки із складеної розписки вбачається обов’язок щодо повернення коштів боржником (відповідач) на користь кредитора (позивач), який тісно пов’язаний із правом вимоги кредитора щодо отримання коштів, відповідно такий обов’язок позичальника (боржника) підлягає виконанню.
У зв’язку із цим, касаційний суд погодився із висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо виникнення між сторонами правовідносин із позики грошових коштів на підставі складеної розписки, відповідно підпис у розписці позичальника підтверджує його зобов’язання щодо повернення позичених коштів протягом узгодженого строку, а також породжує право вимоги позикодавця, що набуває статус кредитора на отримання таких коштів після спливу встановленого строку.
З огляду на вищевказані висновки касаційного суду, вважаємо, що при складенні розписки в її тексті необхідно обов’язково закріплювати положення як щодо передачі позикодавцем і отримання позичальником позичених коштів, так і щодо обов’язку з їх повернення у конкретний визначений строк, оскільки більш точне визначення наявності правовідносин позики та фактів передачі-отримання коштів вливатиме на зменшення ризиків виникнення в подальшому спірних правовідносин, які потребуватимуть вирішення в судовому порядку.
З повагою,
Олег Нікітін, адвокат
керівник судової практики
ID Legal Group
