На розгляді ВП ВС перебувала справа за № 580/4531/23, предметом спору було оскарження податковим органом до суду договору, укладеного між суб’єктами господарювання (постанова від 29.02.2024 р. у цій справі).
Податковий орган звернувся до місцевого окружного адміністративного суду із позовом до суб’єктів господарювання між якими було укладено договір перевезення автотранспортом та застосування наслідків недійсності правочину, укладеного на шкоду інтересам держави/суспільства (стягнення із обох сторін в дохід держави всього отриманого ними за таким договором). Щодо підстав визнання недійсним вказаного договору (правочину) податковий орган вказав, щодо його укладення сторонами здійснювалося без жодних намірів виконання (тобто, без намірів, спрямованих на реальне настання юридичних наслідків), а складені і підписані на виконання договору первинні та розрахункові документи використовувалися для штучного формування в бухгалтерському обліку відомостей про господарські операції з перевезення товару автотранспортом для цілей заниження сум зобов’язань із сплати податків.
Судом 1-ої інстанції було відмовлено податковому органу у відкритті провадження в адміністративній справі з мотивів, що вказаний позов не відноситься до «публічно-правого спору» та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства враховуючи, що договір укладено між двома рівноправними суб’єктами господарювання, а також те, що позовні вимоги податкового органу спрямовані на визнання в судовому порядку недійсним укладеного договору за відсутності його реального виконання, що за характером спірних правовідносин розглядається господарськими судами за правилами господарського судочинства. Такі висновки суду 1-ої інстанції було підтримано апеляційним судом за результатами розгляду апеляційної скарги податкового органу на судове рішення.
Податковим органом було подано до касаційного суду касаційну скаргу з вимогою скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи для продовження розгляду до суду 1-ої інстанції, оскільки скаржник не погодився із висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи, що позов про визнання недійсним договору, укладеного між суб’єктами господарювання подано саме в межах здійснення функцій та повноважень податкового органу для забезпечення захисту «публічно-правового інтересу»
Касаційним судом після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою податкового органу передано на розгляд до ВП ВС з обґрунтуванням необхідності відступу від висновків, сформованих в постанові КГС ВС від 29.08.2023 р. (справа за № 910/5958/20), зокрема з питань розгляду спорів за позовами податкових органів до юридичних/фізичних осіб про визнання недійсними укладених договорів, що відносяться до компетенції господарських судів та щодо встановлення змісту порушеного права за захистом якого податкові органи наділені повноваженнями звертатися до суду. За висновками касаційного суду спір у справі № 580/4531/23 є «публічно-правовим», оскільки пов’язаний із реалізацією податковим органом компетенції у сфері здійснення податкового контролю.
За результатами розгляду касаційної скарги податкового органу ВП ВС виснувала про відсутність підстав для відступу від висновків у вказаній постанові КГС ВС зважаючи на належність цього спору до юрисдикції господарських судів та залишила без змін оскаржувані судові рішення щодо відмови у відкритті провадження з наступних мотивів.
ВП ВС в цілому погодилася із висновками судів попередніх інстанцій та не вважає участь податкового органу у справі, його особливий статус «суб’єкта владних повноважень» та здійснення «публічно-владної управлінської функції» головним критерієм для визначення спору «публічно-правовим».
Колегією ВП ВС акцентовано увагу, що для «публічно-правових спорів» характерним є наявність спору фізичних/юридичних осіб з «суб’єктом владних повноважень», до яких відносяться й податкові органи щодо оскарження прийнятих рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності або спорів «суб’єкта владних повноважень» до фізичних/юридичних осіб, пов’язаних із здійсненням «публічно-владної управлінської функції».
При цьому, участь «суб’єкта владних повноважень» не є підставою для віднесення спору до «публічно-правового», який підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції, для цього варто виходити з сутності порушеного права/інтересу, особливостей характеру спірних правовідносин та заявлених позовних вимог в сукупності.
ВП ВС у низці прийнятих постанов: від 23.05.2018 р. (справа за № 914/2006/17), від 04.09.2018 р. (справа за № 823/2042/16), від 02.04.2019 р. (справа за № 137/1842/16-а), від 17.06.2020 р. (справа за № 826/10249/18) посилалася на раніше сформовані висновки щодо визначення спору «публічно-правовим», в якому одна із сторін справи наділена «публічно-владними функціями» та владними повноваженнями керувати або впливати на поведінку іншої особи (сторони) шляхом прийняття рішень, наданням дозволів, встановленням обмежень/заборон, а в іншої особи виникає обов’язок виконувати вимоги чи приписи «суб’єкта владних повноважень», діяти в певний спосіб, у певному порядку чи з дотриманням встановлених законодавством норм, положень або правил.
В справі за № 580/4531/23, яка перебувала на розгляді, ВП ВС виснувала про належність позовних вимог податкового органу про визнання недійсним господарського договору (правочину) до «приватноправового спору», а не до «публічно-правового спору», а інша позовна вимога про застосування наслідків недійсного правочину є похідними від вимог про визнання його недійсним.
При цьому зазначено, що така похідна вимога про стягнення в дохід держави всього отриманого обома сторонами за оспорюваним договором перевезення товару автомобільним транспортом не є першочерговою для визначення такого спору як «публічно-правового», який підлягає розгляду адміністративними судами.
Податковий орган не виступає стороною оспорюваного договору, який укладено між двома суб’єктами господарювання та не здійснює безпосереднього владного впливу на цих суб’єктів на підставі укладеного договору, як і не встановлює жодних прав та обов’язків у «публічно-правовій сфері», заявляючи позов про визнання недійсним договору податковий орган втручається у сферу «приватноправових відносин», які ґрунтуються на принципах свободи у виборі контрагента та свободи договору, тому звернення податкового органу із вказаним позовом до суду виходить за межі податкового контролю, який здійснюється цим державним органом.
Отже, враховуючи складність та довготривалість судових процедур визнання договорів недійсними, податківці продовжать усталену практику щодо формування висновків про визнання в актах перевірки договорів нереальними, такими, що укладені без ділової мети та без настання реальних наслідків господарських договорів платників з їх контрагентами за результатами яких будуть здійснені відповідні нарахування грошових обов’язків із сплати податків/зборів/обов’язкових платежів та прийняття податківцями ППР або інших форм рішень.
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат ID Legal Group
