Стаття опублікована в журналі «Юрист&Закон» № 16
Тематика щодо застосування механізму стягнення в судовому порядку «безпідставно отриманих коштів» вже неодноразово висвітлювалася в публікаціях.
Сьогодні поговоримо про висновки постанови ВП ВС від 07.02.2024 р. (справа № 910/3831/22), в якій зокрема розглядалося питання щодо визначення строку для повернення «безпідставно отриманих коштів» (безпідставно набутого майна) щодо яких було заявлено вимоги стягнення в судовому порядку з нарахуванням 3-х % річних та інфляційних втрат.
Слід зазначити, що «безпідставно отримані кошти» за висновками ВП ВС є по суті «недоговірним зобов`язанням» згідно з нормою ЦК України (ст. 1212 ЦК України), яке виникає з факту набуття коштів (майна) за відсутності правової підстави або з факту, коли така правова підстава стала відсутньою згодом. Відповідно моментом виникнення такого «недоговірного зобов`язання» є настання одного із вказаних фактів.
За загальним правилом згідно норм ЦК України перебіг строків, у тому числі стосовно виникнення договірних або інших (недоговірних) зобов’язань незалежно від підстав їх виникнення розпочинаються з дня, наступного за днем після визначеної календарної дати або після настання події, за наявності вказівки щодо її настання.
ВП ВС погодилася із висновками судів попередніх інстанцій щодо визначення строку виникнення обов’язку боржника щодо повернення «безпідставно отриманих коштів» та періоду прострочення його повернення, що було встановлено господарськими судами в рішенні іншої справи, в яких судове рішення набрало законної сили, відповідно встановлені обставини не потребували доказування під час розгляду цієї справи.
При цьому, на підставі встановленого періоду прострочення повернення «безпідставно отриманих коштів» надалі було визначено період для нарахування на вказану суму заборгованості (сума своєчасно неповернутих коштів), 3-х % річних та інфляційних втрат.
Варто зазначити, що суб’єкт господарювання, який був відповідачем в справі, в касаційній скарзі не заперечував щодо наявності у нього несвоєчасного виконання «недоговірного зобов’язання», однак вказував на невірне визначення судами попередніх інстанцій строку його виникнення та періоду прострочення його виконання.
ВП ВС відхилила доводи відповідача в касаційній скарзі про встановлення факту набуття «безпідставно отриманих коштів» встановлений в постанові апеляційного суду, тому на його переконання обов’язок з повернення суми коштів виник на підставі судового рішення, оскільки відповідне «недоговірне зобов’язання» не виникає з судового рішення, яке в даному випадку виступає механізмом примусового виконання обов’язку боржника у разі відсутності добровільного виконання.
Щодо виключної правової проблеми для вирішення якої справу № 910/3831/22 було передано КГС ВС на розгляд до ВП ВС в постанові від 07.02.2024 р. наведено наступні мотиви.
КГС ВС в ухвалі про передання вказаної справи на розгляд до ВП ВС, зокрема зазначено по наявність в постановах КЦС ВС та КГС ВС трьох різних підходів щодо визначення строку для повернення «безпідставно отриманих коштів»:
- перший підхід: факт «безпідставного отримання коштів», встановлений судовим рішенням, що набрало законної сили, саме з цієї дати розпочинається період прострочення виконання «недоговірного зобов’язання», що використовується для нарахування 3-х % річних та інфляційних втрат;
- другий підхід: період прострочення «недоговірного зобов’язання» і нарахування 3-х % річних та інфляційних втрат визначається протягом 7-ми денного строку після пред’явлення вимоги кредитора до боржника про повернення «безпідставно отриманих коштів»;
- третій підхід: період прострочення «недоговірного зобов’язання» і нарахування 3-х % річних та інфляційних втрат визначається з наступного дня після дати зарахування/надходження «безпідставно отриманих коштів» на рахунок боржника.
В ухвалі про передання справи № 910/3831/22 на розгляд до ВП ВС, КГС ВС зазначив власні висновки, що відповідають першому підходу та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Аналізуючи вказану виключну правову проблему та відмінність у висновках постанов ВС з наведенням обґрунтування висновків щодо визначення строку для повернення «безпідставно отриманих коштів» у сформованих висновках ВС, зокрема в яких застосовувалися перший та другий підходи, ВП ВС зазначила наступне.
З урахуванням висновків ВП ВС щодо визначення строку виникнення прострочення виконання «недоговірного зобов’язання» з повернення «безпідставно отриманих коштів, які було вже наведено у цій постанові, додатково акцентовано увагу, що за загальним правилом добровільне (самостійне) виконання боржником вказаного «недоговірного зобов’язання» має відбуватися після настання одного із двох фактів: набуття коштів (майна) за відсутності правової підстави або з факту, коли така правові підстава стала відсутньою згодом. Виникнення вказаного зобов’язання, не зумовлено прийняттям судового рішення та набрання ним законної сили, при цьому судове рішення слугує механізмом примусового виконання простроченого «недоговірного зобов’язання».
Водночас, ВП ВС звернуло увагу на висновки деяких постанов КЦС ВС та КГС ВС щодо застосування ст. 1212 ЦК України в певних конкретних випадках:
- у випадку «безпідставного отримання коштів» за нікчемним договором, недійсність якого встановлена законом, обов’язок з їх повернення виникає з дати їх безпідставного набуття (отримання) коштів;
- у випадку визнання в судовому порядку недійсним договору або його дострокового розірвання, «недоговірне зобов’язання» виникає з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, в якому у тому числі вирішується питання про стягнення таких коштів в судовому порядку.
Також ВП ВС не погодилася із висновками деяких постанов КЦС ВС та КГС ВС щодо виникнення «недоговірного зобов’язання» протягом 7-ми днів з дати пред’явлення кредитором вимоги про повернення «безпідставно отриманих коштів». Зокрема зазначено, що механізм пред’явлення вимоги використовується у договірних правовідносинах, в яких визначаються підстави та порядок виконання договірного зобов’язання щодо якого не визначено строк його виконання. Вказаний механізм реалізується шляхом направлення кредитором повідомлення про готовність отримати від боржника виконання ним зобов’язання.
Враховуючи, що ст. 1212 ЦК України регулюється «недоговірне зобов’язання», то механізм, передбачений ст. 530 ЦК України в даному випадку не застосовується.
У зв’язку із цим, ВП ВС відступила від висновків деяких постанов КЦС ВС та КГС ВС, які ґрунтувалися на визначенні строку повернення «безпідставно отриманих коштів» з урахуванням семиденного строку з дати пред’явлення вимоги кредитора про їх повернення.
Таким чином, за результатами розгляду касаційної скарги відповідача, його скарга була залишена без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат ID Legal Group
