Ми вже неодноразово писали у нашому блозі про податковий контроль, який застосовується стосовно знижених податкових ставок при виплаті доходів на користь нерезидентів. Наразі ми хочемо поділитись актуальною судовою практикою: у березні 2025 року Верховний Суд України поставив крапку у складній податковій справі, яка викликала резонанс серед юристів, бухгалтерів та власників бізнесу, що структуруються через нерезидентські структури. Так, Постанова у справі №500/1744/24 стала орієнтиром у розмежуванні понять «бенефіціарного власника» та «номінального отримувача» доходу, які розглядаються в контексті застосування міжнародних податкових угод, зокрема міжнародної Конвенції з Кіпром. У центрі спору опинилося Товариство — виробник електроенергії, який виплачував відсотки кіпрській Компанії за користування позикою. Проте, головне питання полягало не в самих виплатах, а в праві на застосування зменшеної ставки податку за міжнародною угодою.
Суть справи: податкові ставки та бенефіціарність
Товариство отримало позику від кіпрської Компанії і виплачувало відсотки за користування нею. При цьому було застосовано знижені ставки податку відповідно до Конвенції від 08 листопада 2012 року (ст.11) між Україною та Республікою Кіпр, а саме 2% у 2019 році та 5% у 2020-му (замість 5% ставки податку на доходи нерезидента, передбачений п. 141.4 ст. 141 ПКУ).
ДПС за результатами позапланової перевірки дійшла висновку, що така пільга застосована неправомірно, оскільки, на думку податківців, кіпрська Компанія не була фактичним бенефіціаром доходу, а являлася лише «проміжною ланкою» між фактичним кредитором (Компанією з BVI) і Товариством.
Заперечення на акт перевірки Товариства залишено без задоволення. За результатами перевірки податковим органом було донараховано понад 3 млн. грн. податку на доходи нерезидента, що стало причиною адміністративного та судового оскарження з боку підприємства.
Рішення судів: від заперечення до касації
Суд першої інстанції став на бік податкового органу. На його думку, кіпрська Компанія не мала самостійного фінансового ресурсу та діяла виключно як провідник коштів від третьої особи — Компанії з BVI. Більше того, управління кіпрської Компанії фактично здійснювалося з території України (не з Кіпру), а кінцевим бенефіціаром була та сама особа, що мала вирішальний вплив у Товаристві. Суд прийшов до висновку, що кіпрська Компанія не здійснювала реальної економічної діяльності на Кіпрі, не мала штату співробітників і навіть офісу, придатного для ведення бізнесу. Ці обставини підтверджувалися матеріалами, отриманими від компетентних органів Республіки Кіпр.
Однак апеляційний адміністративний суд скасував рішення першої інстанції та задовольнив позов Товариства. Суд апеляції звернув увагу на те, що в акті перевірки ДПС містяться розбіжності у сумах позик, а також на відсутність беззаперечних доказів, що саме позика від Компанії з BVI профінансувала позику Товариства. Апеляційна інстанція визнала, що різниця в процентних ставках (3% на користь Компанії з BVI та 3,5% на користь кіпрської Компанії) свідчить про формування прибутку саме у кіпрської Компанії.
У касаційній скарзі ДПС наполягала, що апеляційна інстанція безпідставно надала перевагу формальним сертифікатам резидентства та не врахувала фактичну економічну суть операцій. В результаті Верховний Суд підтримав позицію першої інстанції та скасував рішення апеляції.
Висновки Верховного Суду
Верховний Суд чітко вказав: надання пільг за міжнародними договорами можливе лише за умови реальної бенефіціарності доходу. Факт резидентства компанії-отримувача доходу недостатній, якщо ця компанія:
- не має права самостійно розпоряджатися доходом;
- передає значну частину доходу третім особам;
- не має відповідних ресурсів для виконання функцій, пов’язаних із доходом;
- виконує лише адміністративні функції чи є номінальним посередником.
У даній справі всі ці ознаки були наявні. Верховний Суд дійшов висновку, що кіпрська Компанія не може вважатися бенефіціарним власником, оскільки вона була залежна від Компанії з BVI і діяла під прямим контролем фізичної особи з України. Отже, Товариство не мало права на знижену ставку податку, і сума донарахованого зобов’язання є обґрунтованою.
Ця справа – приклад тонкої межі між податковим плануванням і зловживанням податковими пільгами. Використання офшорних компаній, міжнародних договорів і пільгових ставок само по собі не є незаконним. Але коли за цими формальними структурами не стоїть реальна господарська діяльність – це вже питання добросовісності.
Відповідно до сучасного підходу ОЕСР та українського законодавства, при оцінці операцій враховується не лише їх юридична форма, але й економічна суть. Якщо компанія-отримувач доходу не несе ризиків, не здійснює операційної діяльності та слугує лише транзитною структурою – вона не може вважатись бенефіціаром у розумінні міжнародного податкового права.
Зі свого боку податкові органи повинні діяти фахово, спираючись на належні докази, а не лише на припущення. У справі Товариства ДПС продемонструвала достатню глибину аналізу, залучила іноземні компетентні органи, дослідила документи і структуру володіння, що дозволило обґрунтувати її позицію в суді.
Висновок
Постанова Верховного Суду у справі Товариства є маркером формування усталеної судової практики в Україні щодо застосування міжнародних податкових угод. Вона підкреслює важливість фактичного змісту господарських операцій та реальної бенефіціарності доходів. Ця справа є пересторогою для компаній, які планують податкові схеми із залученням іноземних структур, особливо пов’язаних осіб.
З повагою,
Тетяна Савчук, аудитор
керівник практики ТЦУ та аудиту
ID Legal Group
