Формування резервів та забезпечень (зокрема резерву сумнівних боргів, забезпечення на оплату відпусток тощо) є обов’язковим для всіх комерційних суб’єктів господарювання незалежно від їхньої організаційно-правової форми та типу власності — за умови наявності підстав. Це підтверджується положеннями чинних нормативно-правових актів.
Обов’язкове формування резервів
Резерв сумнівних боргів регламентується п. 7 НП(С)БО 10, який зобов’язує відображати поточну дебіторську заборгованість у балансі за чистою вартістю реалізації — тобто з урахуванням резерву. Цю вимогу підтверджує лист Мінфіну від 07.07.2004 № 31-04200-01-29/12137.
Інші резерви (забезпечення), включаючи забезпечення на виплати відпусток працівникам, передбачені в п. 13 і 14 НП(С)БО 11. Також в п. 7 НП(С)БО 26 прямо вказано на обов’язковість створення забезпечень під майбутні виплати, пов’язані з трудовими зобов’язаннями. Свою позицію Міністерство фінансів України підтвердило у листах від 21.03.2006 № 31-34000-20-16/5770 та від 09.06.2006 № 31-34000-20-25/12321.
Хто має право не створювати резерви?
Пункт 7 розділу І НП(С)БО 25 звільняє від обов’язку формувати резерви дві категорії підприємств, перелічені в підпункті 2 пункту 2 цього ж розділу, а саме:
- Мікропідприємства – юридичні особи, що відповідають принаймні двом із таких критеріїв (відповідно до ст. 2 Закону № 996-XIV):
- балансова вартість активів — не більше 350 тис. євро;
- чистий дохід — не більше 700 тис. євро;
- середня кількість працівників — до 10 осіб.
- Непідприємницькі товариства — організації, що не мають на меті отримання прибутку як основної діяльності.
Раніше до цієї категорії також входили юридичні особи — платники єдиного податку 3 групи, які вели спрощений облік доходів і витрат. Однак із 17.02.2023, після внесення змін наказом Мінфіну № 18, ця норма втратила чинність. Тепер можливість не створювати резерви залежить не від податкового статусу, а від розміру підприємства.
Право на спрощення: які вигоди?
Згідно з НП(С)БО 25, мікропідприємства та непідприємницькі товариства можуть:
- не створювати забезпечення майбутніх витрат і платежів (відпустки, гарантії тощо), визнаючи відповідні витрати в періоді фактичного нарахування;
- включати дебіторську заборгованість до балансу за номінальною сумою, без створення резерву сумнівних боргів.
Проте для реалізації цього права потрібно чітко зафіксувати рішення у наказі про облікову політику. У противному разі буде вважатися, що резерви формуються за загальними правилами.
Як оформити рішення про відмову від резервів?
У наказі про облікову політику мікропідприємство може зазначити, наприклад:
«Підприємство не створює забезпечення майбутніх витрат і платежів (на оплату відпусток, гарантійні зобов’язання тощо), а визнає відповідні витрати у періоді їх фактичного здійснення. Поточна дебіторська заборгованість відображається за фактичною сумою.»
Або коротше:
«Не створювати забезпечення на оплату відпусток, гарантійні зобов’язання, резерви сумнівних боргів та інші резерви».
Якщо мікропідприємство подає форми малого бізнесу – що тоді?
У практиці трапляється ситуація, коли мікропідприємства подають не передбачені для них форми фінансової звітності (№ 1-м та № 2-м замість № 1-мс і № 2-мс). Чи позбавляє це права не створювати резерви?
На нашу думку, ні. Адже в п. 7 розд. І НП(С)БО 25 йдеться саме про підприємства, які класифікуються як мікро-, а не про ті, що подають певні форми. Тобто якщо юридична особа відповідає критеріям мікропідприємства, вона має право не створювати резерви, навіть якщо помилково подає звіт за формами для малих підприємств.
Проте варто зважати на можливі претензії з боку контролюючих органів, які можуть трактувати подану звітність як ознаку статусу малого підприємства — для якого формування резервів обов’язкове.
Щоб уникнути таких ризиків, краще подавати відповідні до статусу звітні форми — № 1-мс і № 2-мс для мікропідприємств.
З повагою,
Тетяна Савчук, аудитор
керівник практики ТЦУ та аудиту
ID Legal Group
