Сьогодні поговоримо про питання виплати середнього заробітку звільненому працівнику за весь період невиконання судового рішення з поновлення на посаді з урахуванням висновків постанови КАС ВС від 10.04.2025 р. по справі за № 280/5280/23 (розміщена за гіперпосиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/126521416).
У вказаній справі звільнений працівник звернувся до суду із позовом щодо стягнення середнього заробітку за весь строк невиконання роботодавцем судового рішення щодо його поновлення на рівнозначній посаді.
Позов обґрунтовувався судовим рішенням, прийнятим в іншій справі, що набрало законної сили та стосувалося скасування наказу про звільнення і поновлення на посаді, що є рівнозначною посаді з якої його звільнили. У відповідному судовому рішенні було зазначено про його допущення до негайного виконання. Надалі касаційним судом скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийнято нове рішення, яким було відмовлено в задоволенні позову щодо скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді.
Водночас, на переконання працівника протиправна бездіяльність роботодавця щодо тривалого невиконання судового рішення, яке набрало законної сили після перегляду в апеляційному порядку, підлягало негайному виконанню роботодавцем, однак не було виконано протягом 366 днів з моменту проголошення рішення суду 1-ої інстанції, що є підставою для стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за період невиконання судового рішення до моменту скасування судового рішення за результатами перегляду в касаційному порядку.
Рішенням суду 1-ої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позов працівника задоволено, зважаючи на наявність факту безпідставної та необґрунтованої затримки роботодавцем невиконання судового рішення з моменту його проголошення та до моменту скасування за період, що складав 366 днів.
Судом 1-ої інстанції з посиланням на сформовані висновки ВС у такій категорії справ відхилено доводи роботодавця щодо відсутності вини у затримці виконання судового рішення, яке перебувало на розгляді в судах 1-ої та апеляційної інстанцій, оскільки норми ст. 236 КЗпП України не визначають пов’язаність обставин виконання обов’язку роботодавця з виплати середнього заробітку працівнику, якого було незаконно звільнено за період невиконання судового рішення, що набрало законної сили, із наявністю чи відсутністю вини роботодавця у затримці виконання судового рішення.
Водночас, суд 1-ої інстанції також відхилив заперечення роботодавця щодо застосування до спірних правовідносин норм ст. 236 КЗпП України зважаючи на подальше скасування судового рішення, що набрало законної сили за результатами його перегляду в касаційному порядку, оскільки з наступного дня за днем прийняття судом 1-ої інстанції судового рішення, в роботодавця виник обов’язок його негайно виконати та поновити звільненого працівника на рівнозначній посаді, однак не було забезпечено виконання судового рішення.
Також судом не прийнято заперечення роботодавця, що працівник в подальшому працевлаштувався в іншому структурному підрозділі роботодавця та отримував заробітну плату, натомість зауважено, шо чинне законодавство з питань регулювання трудових відносин не містить будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за наявності певних обставин, що виникли за час затримки у виконанні судового рішення.
Апеляційний суд, за результатами перегляду рішення суду 1-ої інстанції в апеляційному порядку, погодився в цілому з його висновками, а також зазначив, що за наявності затримки у виконанні судового рішення щодо поновлення на посаді звільненого працівника, навіть за обставин його подальшого скасування в касаційному порядку не позбавляє особу яка звернулася до суду за захистом порушеного права на стягнення середнього заробітку, як і не звільняє роботодавця від обов’язку забезпечити виплату, а у випадку незастосування судом положень ст. 236 КЗпП України порушиться принцип обов’язковості судового рішення та нівелюється процесуальний інститут його звернення до негайного виконання.
Касаційний суд за результатами розгляду скарги роботодавця на вказані судові рішення залишив їх без змін, а касаційну скаргу – без задоволення з такою мотивацією.
Норми Констиції України, КЗпП України та КАС України мають загальні положення щодо обов’язковості виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
При цьому, зокрема нормами КАС України встановлено, що негайному виконанню підлягають судові рішення про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
У спірних правовідносинах прийнято судове рішення, яке набрало законної сили та його звернено до негайного виконання, що є безумовною підставою для його виконання з моменту проголошення (прийняття) судом.
Водночас, норми ст. 235 КЗпП України також передбачають, що прийняте органом, який розглянув спір рішення про поновлення працівника на посаді, незаконного звільненого/переведеного на іншу посаду підлягає негайному виконанню.
Норма ст. 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення працівника на посаді судом виноситься ухвала про виплату такому працівнику середнього заробітку/різниці в заробітку за період затримки виконання судового рішення.
Касаційний суд відзначив правильне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень ст. 236 КЗпП України з урахуванням обставин скасування ВС судового рішення про поновлення працівника на посаді, що не спростовує наявність обставин невиконання судового рішення з моменту його проголошення та протягом строку набрання його законної сили, а також судами попередніх інстанцій правильно визначено період невиконання судового рішення про поновлення на посаді та розрахунок здійснення середнього заробітку.
Також Касаційним судом акцентовано, що ВС продовжується послідовне формування висновків, зазначених у низці постанов ВС щодо застосування положень ст. ст. 235 та 236 КЗпП України, що вказує на усталену судову практику з цього питання.
Висновки у постановах ВС щодо застосування ст. 235 КЗпП України надають достатньо чітке та однозначне розуміння, що рішення про поновлення на роботі/посаді незаконного звільненого працівника, зокрема, які прийнятті в судовому порядку, підлягають негайному виконанню, що вказує на імперативний характер цієї норми для роботодавця. При цьому, положення ст. 236 КЗпП України мають «примусово-стимулюючий» характер щодо стягнення з роботодавця на користь незаконного звільненого працівника середнього заробітку за періоду затримки виконання судового рішення, що підлягало обов’язковому негайному виконанню.
Затримка у виконанні судового рішення полягає у нехтуванні роботодавцем законодавчо встановленими нормами, створює для звільненого працівника негативні наслідки, зокрема, але не виключно, щодо втрат від отримання зарплати або відсутності можливості певний час на працевлаштування. При цьому, у разі скасування судового рішення про поновлення працівника на роботі/посаді, залишається наявним факт порушення щодо невиконання роботодавцем вказаного судового рішення, допущеного до негайного виконання у період набрання ним законної сили.
Крім того, Касаційним судом зауважено, що невчинення звільненим працівником будь-яких дій, спрямованих на виконання судового рішення щодо його поновлення на посаді, наприклад неподання ним заяви про поновлення, відсутність звернення до органу державної виконавчої служби про забезпечення виконання судового рішення тощо, жодним чином не впливає на необхідність дотримання роботодавцем обов’язку самостійно добровільно виконати судове рішення, допущене до негайного виконання, яке законом покладає на нього зобов`язання поновити працівника на займаній або рівнозначній посаді, за відсутності посади яку обіймав звільнений працівник.
Подібні висновки містяться у постановах ВС від 18.12.2023 р. по справі за № 640/27278/21 (розміщено за гіперпосиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115722736), від 19.10.2023 р. по справі за № 380/8582/22 (розміщено за гіперпосиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/114303050) та інших.
Людмила Максименко,
адвокат ID Legal Group
