Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Інститут врегулювання спору за участю судді в господарському процесі, – Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group

Вирішення господарських спорів між сторонами у судовому порядку – стандартна процедура, яка використовується за відсутності порозуміння сторін для самостійного врегулювання конфлікту.

А передбачений процесуальним законодавством інститут врегулювання спору при участі судді – рідко вживане явище в судовій практиці.

Врегулювання спору при участі судді в судовому процесі необхідно розглядати як певний механізм, наповнений сукупністю правових норм, що спрямовані на «мирне» вирішення спору наявного між сторонами при участі судді до його розгляду судом по суті та з метою досягнення взаєморозуміння між сторонами щодо врегулювання спірного питання. Суддя в цьому випадку виступає в ролі «судового процесуального посередника», який надає змогу сторонам досягти взаємного компромісу.

Слід вказати про те, що зокрема нормами ГПК України на суддю покладено обов’язок запропонувати сторонам процедуру врегулювання спору при участі судді під час проведення підготовчого засідання і він повинен беззастережно дотримуватися цієї норми закону.  Тобто,  ініціатива застосування цього інституту не залежить від вибору судді, а є його виключним обов’язком. Приписами наведеного вище Кодексу зазначено, що  під час підготовчого засідання суддя неодмінно має встановити чи мають сторони бажання  звернутися до суду із клопотанням (проханням) про застосування вказаної процедури.

 Нормами господарського процесуального закону  визначено 2 форми, в якій має бути здійснена процедура врегулювання спору за участю судді:  це спільні або закриті наради. У спільних нарадах беруть участь суддя, сторони та їхні представники, у закритих – суддя та кожна зі сторін (їх представників) окремо.

Початок процедури врегулювання спору за участю судді, як правило розпочинається із спільних нарад, оскільки в протилежному випадку у будь-якої із сторін можуть виникнути сумніви щодо об’єктивності та неупередженості суду під час застосування даного інституту в справі.  Тож при застосуванні цієї процедури на практиці, суддею вже в ухвалі про зупинення провадження та призначення процедури врегулювання спору при його участі пропонується сторонам надати свої пропозиції щодо можливих варіантів «мирного» врегулювання спору.   

Під час  спільних нарад суддя може з’ясувати у кожної із сторін суть конфлікту,  обставини його виникнення,  який для кожної із сторін є бажаний результат розгляду справи, чи готові вони досягти компромісу і в якій частині. Після цього суддя з’ясовує у сторін, які вони розглядають можливі шляхи «компромісного» вирішення спору, а також, на основі вивчення матеріалів справи, та заслухавши доводи (пояснення) сторін, суддя може запропонувати свій власний варіант мирного вирішення конкретної спірної ситуації.

Після проведення спільних нарад може бути проведено закриту нараду або за необхідності навіть декілька нарад із кожною стороною окремо для з’ясування підсумкової позиції сторони (прийняття нею певного рішення щодо врегулювання спору), при цьому суддя встановлює чи готова сторона за результатами застосування процедури мирного вирішення спору при участі судді досягти компромісу та у якому саме порядку чи яким способом цього досягти. Наприкінці процедури мирного врегулювання спору при участі судді може бути проведено спільну нараду за участю всіх сторін для встановлення підсумків і перевірки та уточнення бажання сторін досягти компромісу, а у випадку якщо у них є згода на досягнення компромісу, то своєю ухвалою суддя має затвердити результат мирного вирішення спору сторонами. Наприклад, за результатами   проведеної процедури вирішення спору за участю судді сторони дійшли  згоди про укладення мирової угоди, а суддя, відповідно після її підписання сторонами має затвердити її своєю ухвалою.

Для аналізу висновків господарських судів щодо застосування вказаного інституту використано судові рішення Господарського суду м. Києва за останні 2 роки, розміщені в ЄДРСР.

Слід зазначити, що при дотриманні строків подання клопотання про застосування цієї процедури (до початку розгляду судом справи по суті) та за наявності згоди обох сторін суди задовольняють відповідні клопотання про проведення вказаної процесуальної процедури.

Наприклад, у справі за № 910/14496/18 було відмовлено у задоволенні клопотання сторони саме через порушення нею строків подання вказаного клопотання до суду (ухвала Господарського суду м. Києва від 08.01.2019 р.).

Як свідчить судова практика, мають місце випадки, коли клопотання заявлене однією з сторін не підтримується іншою стороною і суд відповідно відмовляє у його задоволенні (ухвали Господарського суду м. Києва від 08.09.2020 р. справа за № 910/10846/20 та від 25.04.2019 р. справа за №  910/3113/19).

При цьому зауважуємо, що досить часто трапляються випадки, коли заявлені клопотання використовуються однією із сторін для зловживання наданими їй процесуальними правами (наприклад, затягнути строк розгляду справи, розуміючи наслідки подальшого результату вирішення судом спору на користь іншої сторони).

 Також акцентуємо увагу, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо вирішення спору у процедурі його врегулювання при участі судді, ухвалене судом рішення про припинення цієї процедури згідно норм ГПК України може мати наслідком призначення підготовчого засідання для подальшого розгляду справи (ухвала Господарського суду м. Києва від 11.02.2019 справа за №  910/15668/18) або передання справи на розгляд іншому судді (ухвали Господарського суду м. Києва від 24.02.2020 р. справа за №  910/13546/19; від 16.09.2020 р. справа за №  910/7701/20; від 05.10.2020 р. справа за №  910/7702/20; від 17.02.2021 р. справа за №  910/12539/20).

З огляду на вищевикладене, законодавче запровадження у процесуальному законодавстві цього інституту мало на меті створення дієвого ефективного механізму для прискорення процесу «мирного» вирішення спорів та зменшенню навантаження на суди щодо їх вирішення, що в подальшому повинно було вплинути на зменшення кількості апеляційних і касаційних скарг. Однак, наразі вказаний інститут не забезпечує реалізацію вказаної мети, а лише затягує строки розгляду справи.