У даній статті пропонуємо розглянути аспекти, на які необхідно звернути увагу у разі відшкодування понесених витрат однієї із сторін під час розгляду справи.
Так, у справі № 148/312/16-ц, Позивач звернувся до місцевого суду з позовом до Відповідача про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Суд, ознайомившись з матеріалами справи вирішив залишити позов без розгляду. На підставі чого, Відповідач звернувся до суду з клопотанням компенсувати йому пов'язані з розглядом справи витрати, через необґрунтовані дії Позивача та стягнути з нього понесені ним витрати на правову допомогу адвоката.
Відповідач мотивував свою позицію тим, що між ним та адвокатом укладено договір про надання правової допомоги, на підставі якого він підготував та подав до суду письмове заперечення на позов Позивача та представляв інтереси Відповідача у судових засіданнях.
А у зв’язку з тим, що Позивач звернувся з клопотанням (заявою) до суду про залишення позову без розгляду через безпідставність позовних вимог, то Відповідач просить суд стягнути понесені витрати на оплату правової допомоги з Позивача.
Однак, суд клопотання Відповідача відшкодувати витрати пов'язані з розглядом справи через необґрунтовані дії Позивача вирішив залишити без задоволення, аргументуючи це тим, що звернення Позивача до суду із заявою про залишення її позову без розгляду не свідчить про безпідставність та необґрунтованість її позову. Адже подання заяви про залишення позову без розгляду не можна розцінювати як необґрунтовані дії Позивача, так як це його право, передбачене Кодексом та не може бути обмежене у його реалізації.
Не погоджуючись з таким рішенням, Відповідач звернувся до апеляційного суду, який апеляційну скаргу задовольнив та стягнув з Позивача суму витрат на правову допомогу.
Суд апеляційної інстанції, прийнявши рішення про скасування ухвали місцевого суду та стягнувши з Позивача понесені Відповідачем витрати на правову допомогу, аргументував свою позицію тим, що дії Позивача, які полягали у зверненні з позовом до суду та у подальшому неявкою свідків у судове засідання, на показання яких він розраховував слугувало поданням клопотання (заяви) про залишення позовної заяви без розгляду. Крім того, правову допомогу Відповідачу було надано адвокатом на підставі договору про правову допомогу, що підтверджується документально.
В свою чергу, Позивач в касаційній скарзі вказав, що апеляційним судом було порушено положення процесуального права, а тому він просить ухвалу суду апеляційного суду скасувати, а ухвалу місцевого суду залишити незмінною.
На що колегія суддів касаційної інстанції, що діє в складі Верховного суду зазначила наступне.
Підставами для касаційного оскарження є недотримання норм матеріального та процесуального права.
Однак, ухвала суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам законодавства не відповідає, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що Позивач звернувся до суду з клопотанням залишити її позовну заяву без розгляду. На підставі чого, відповідно до положень ст. 207 Кодексу у редакції 2004 року суд прийняв ухвалу про залишення заяви без розгляду.
Стаття 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі – Кодекс) у редакції 2004 року визначає, що у випадку залишення заяви без розгляду Відповідач наділений правом подати клопотання про відшкодування здійснених ним витрат, що були пов'язані з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Залишення позову без розгляду на підставі поданої ним заяви – це лише певна форма закінчення розгляду справи по суті без ухвалення рішення та реалізоване його диспозитивне право, що закріплене у кодексі. Зокрема, суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Стаття 11 Кодексу у редакції 2004 року визначає, що особа, яка бере участь у розгляді справи, може на власний розсуд розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору, а Кодекс передбачає право Позивача на подачу клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Зокрема, звернення до суду з позовом це суб'єктивне право Позивача, яке гарантується Конституцією України та є безумовним доступом до правосуддя, незалежно від обґрунтованості поданої позовної заяви.
На підставі чого, позиція суду апеляційної інстанції щодо відшкодування витрат на правову допомогу, які були здійснені Відповідачем, тільки через те, що Позивачем було подано клопотання про залишення її позовної заяви без розгляду, є передчасною та такою, що не відповідає вимогам Кодексу.
Таким чином, у змісті вищезгаданої ст. 89 Кодексу у редакції 2004 року (ч. 5 ст. 142 чинної редакції Кодексу) для стягнення відшкодування здійснених Відповідачем витрат,що пов'язані з розглядом справи, йому відповідно до процесуального обов'язку доказування потрібно було насамперед довести, а суду встановити та зазначити про це в судовому рішенні, які саме дії Позивача є необґрунтованими в ході розгляду справи та в чому вони виражаються. Разом з тим, позиція Відповідача щодонеобґрунтованих дій Позивача, тобто пред'явлений безпідставний позов зовсім не містить доводів та доказів необґрунтованості дій Позивача.
Отже, місцевий суд, дійшов до правильного висновку про те, що у клопотанні Позивача про залишення її позовної заяви без розгляду не вбачається безпідставність та необґрунтованість позовної заяви. Адже сам факт подання клопотання не може розцінюватися як необґрунтовані дії Позивача, так як це його право, що передбачене Кодексом та не містить обмежень щодо його реалізації.
Таким чином, суд зазначає, що особі для отримання компенсації здійснених нею витрат, які пов’язані з розглядом справи, необхідно їх довести, а суду встановити та зазначити про це в рішенні. Вказана позиція суду може бути використана при застосуванніч. 3 ст. 257 редакції Кодексу, яка діє з 15.12.2017 року.
