Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Порядок купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ, – Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group

При здійсненні господарської діяльності, метою якої є одержання прибутку,перед особою, яка  володіє часткою у статутному капіталі юридичної особи, досить часто може поставати питання продажу бізнесових капіталів. Угоди, на підставі яких набувається право власності на корпоративні права певного підприємства, найчастіше оформляються у вигляді договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі.

Нормами Закону України «Про ТОВ та ТДВ» (далі – Закон) врегульовано порядок продажу корпоративних прав, зокрема, в них містяться приписи за яких умов має бути реалізована частка учасником, а також щодо наявності переважного права на її купівлю в інших учасників товариства.

Зокрема, Законом визначено, що статутом ТОВ може бути врегульовано інший відмінний від Закону порядок купівлі-продажу корпоративних прав, розподілу у разі їх відчуження, реалізації переважного права на придбання корпоративних прав іншими учасниками ТОВ, відмови від такого права та навіть його відсутності.    

Водночас,  необхідно зауважити, що під час укладення угоди купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ можуть виникати певні ризики, одним із найбільш реальних ризиків є те, що покупець не здійснить оплату частки у статному капіталі підприємства згідно положень угоди.

В справі за № 916/667/18 КГСВС було обґрунтовано необхідність відступлення від правового висновку з питань застосування норм права в подібних правовідносинах, зокрема які викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії КЦС (справа за № 308/13400/14-ц) від 21.03.2018 р. і в постанові у складі колегії КЦС (справа за № 361/558/15-ц) від 17.04.2019 р., тим що навіть за умови посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі,в якому зазначено про проведення розрахунків між сторонами щодо отримання оплати за товар (частку у статутному капіталі), при відсутності документальних доказів підтвердження факту такої оплати і за наявності заперечень продавця щодо розрахунків, не може визнаватися доказом щодо беззаперечного виконання договірних зобов’язань з проведення оплати, оскільки за відсутності факту дійсної плати, мають місце обставини істотного порушення договору у частині оплати отриманого товару.

За результатами розгляду ВП ВС справи за № 916/667/18 у постанові від 08.09.2020 р. зазначив, що у разі одержання товару (зокрема, частки у статутному капіталі ТОВ) покупцем, і несплаті останнім продавцеві ціни такої частки, за таких умов мають бути застосовані приписи ЦК України щодо виконання покупцем вимог з оплати товару та як наслідок додатково сплати ним процентів за «користування чужими грошовими коштами» (ч. 3 ст. 692).

Наведені норми не передбачають право продавця на свій власний розсуд вибрати інший спосіб захисту, зокрема, не передбачено можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення прав продавця полягає в тому, що він не одержав грошей від покупця, то спосіб захисту цього права, який  здатний  його захистити, полягає у позовній вимозі про стягнення несплачених коштів.

При цьому, такий засіб захисту права, як розірвання укладеного договору, що вже частково виконаний, зокрема зі сторони продавця, який здійснив передачу товарів, і покупцем, який підтвердив їх прийняття, не відповідає змісту порушеного договору, що полягає саме в несплаті грошових коштів. Відсутність відповідної сплати (повної чи часткової) може бути результатом неумисного порушення положень  договору зі сторони покупця (який може мати бажання збільшити свій прибуток за рахунок прострочення оплати), а, також наявність відповідного боргу може бути зумовлена добросовісною помилкою покупця, наприклад, через наявність протиріч між сторонами щодо суми, яка має бути сплачена, щодо взаємних розрахунків між учасниками правочину.

Виконання судового рішення, суть та мета якого полягає у стягненні з покупця придбаного ним майна, яке було отримано на підставі положень відповідного договору, рішення про розірвання якого прийнято судом, може створити більше труднощів, ніж виконання судового рішення стосовно стягнення коштів. Крім того, таке майно може бути набуто у власність добросовісною третьою особою, щодо якої рішення суду, згідно якого  майно повертається  від покупця не матиме будь-якої важливості і від якої це майно не може бути витребувано в іншому судовому процесі.

В цьому разі використання способу захисту, визначеного нормами частини третьої статті 692 ЦК України, може забезпечити поновлення в повному обсязі порушених прав продавця у даному спорі.

 

З огляду на вищевикладені висновки суду, доречним вважаємо включення до договорів купівлі-продажу, у тому числі стосовно відчуження  частки у статутному капіталі, положень щодо закріплення обов’язку покупця здійснити оплату вартості частки у певний визначений строк або із вказівкою на настання певної події (факт здійснення оплати повинен бути підтверджений документально: платіжні доручення/банківські виписки), а також передбачити в договорі фіксацію факту переходу права власності на таке майно шляхом підписання обома сторонами Акту приймання-передачі майна від Продавця Покупцю, на підставі якого в подальшому здійснюватиметься реєстрація права нового власника.