Вже більше року минуло з того часу, коли Законом України №466-ІХ законодавці спробували усунути наявні технічні та логічні неузгодженості Податкового Кодексу України (Далі – ПКУ). Але існують питання, які з одного боку залишаються поза пильною увагою контролюючих органів, а з другого боку ініціювання їх вирішення безпосередньо платниками не відбувається з огляду на окрему усталену думку останніх.
Мова ведеться про застосування пільги (преференції) по податку на нерухомість, відмінне від земельної ділянки (Далі – ПН) промисловими підприємствами відносно нерухомості, яка знаходиться у їх власності. До внесення змін до ПКУ (до 23 травня 2020 року), згідно існуючої на той час редакції норми пп. є) п.266.2.2 ПКУ, з об’єктів оподаткування ПН були виключені всі будівлі промисловості, без обмежень їх функціонального використання, а лише зважаючи на суб’єктний склад власників-підприємств, які відносяться до промисловості.
Але для повноти картини треба згадати, що навкруги питання користування цією пільгою завжди точилися непоодинокі податкові спори, по яким рішення приймались в тому числі і Верховним Судом України. Прикладом може слугувати Постанова ВСУ від 17.02.2020 у справі N 820/3556/17, якою сформульований новий правовий висновок щодо можливості застосування «пільгового» пункту у попередній редакції ПКУ, за умови (з урахуванням виду діяльності платника) використання для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), тобто зважаючи на функціональне призначення.
Після внесення змін до ПКУ, промислові підприємства були позбавлені права на застосування пільги (преференції) у разі здачі нерухомості виробничого призначення в оренду (лізінг, позичку) іншим суб’єктам господарювання (навіть тим, які теж відносяться до промислових підприємств). Такі ж умови діють у разі передачі частини нерухомості.
Отже, окреслимо існуючі вимоги щодо застосування пільги по ПН щодо об’єкта нерухомості, які мають дотримуватись одночасно:
– основна діяльність СГ – власника нерухомості, зазначена в реєстраційних документах, повинна відповідати відповідним розділам Державного Класифікатора видів економічної діяльності 2010 (відповідні секції Добувна промисловість і розроблення кар’єрів, Переробна промисловість, Постачання електроенергії, газу, пару та Будівництво);
– об’єкт нерухомості – будівля промисловості, у відповідності до Державного Класифікатора будівель та споруд (Далі-Класифікатор) має бути класифікована за кодом 125 (для будівель промислових та споруд);
– вищезазначена будівля повинна використовуватись на протязі податкового/звітного періоду у господарській діяльності за призначенням;
– вищезазначена будівля або її частина протягом такого періоду не має бути здана в оренду та/або лізинг та/або позичку іншим суб'єктам господарювання.
Додамо декілька практичних порад, які наведені в ІПК податкового органу. Так, ІПК від 05.05.2021 р. № 1824/ІПК/99-00-04-01-03-06/ інформує про те, за яких умов не сплачується податок на нерухомість за виробничі будівлі, якщо об’єкт нерухомості (комплекс будівель) включає до свого складу некласифіковані елементи різного цільового призначення. Рекомендація від податкової – отримати експертний висновок щодо приналежності зазначених складових до певного класу будівель відповідно Класифікатора.
ІПК від 17.03.2021 р. N1011/ІПК/99-00-04-01-03-06 розглядає питання щодо порядку оподаткування ПН у випадку передачі в оренду частини приміщення. Рекомендація податкового органу – обрахування належної суми податку здійснюється пропорційно площі, переданій в оренду.
Випадок із практики. Зустрічаються також ситуації, коли органи місцевого самоврядування, на які покладено обов’язок встановлення ставок ПН, в своїх рішеннях некоректно приймають рішення щодо встановлення ставки податку, не визначаючи її взагалі. Наприклад, замість визначеної ставки податку присутнє формулювання: «Будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, звільнені від оподаткування (пп.266.2.2є) п.266.2 ст.266 ПКУ)». Відповідно, у випадку, коли СГ не має права на застосування пільги через факт передачі об’єкту нерухомості в оренду, у нього також відсутня можливість і нарахувати ПН, оскільки ставка податку не визначена взагалі. В цьому випадку СГ має звертатись до органу місцевого самоврядування з проханням врегулювати таку ситуацію та встановити ставку податку, належну до застосування у випадку, коли пільга з ПН не може застосовуватись.
Загалом можна зробити висновки, що ситуації можуть бути досить індивідуальними і, аби уникнути небажаних податкових ризиків, платники податків завжди мають вживати максимальних заходів, щоб підтвердити свою можливість або неможливість застосування пільги чи сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
