Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Спірні питання щодо документального підтвердження витрат на службові відрядження, – Олег Нікітін, адвокат ID Legal Group

Серед спірних питань, які виникають із податковими органами щодо формування суб’єктами господарювання витрат господарської діяльності, спори щодо правомірності та документального підтвердження витрат на службові відрядження є вже певною закономірністю.

Податкові органи доволі часто вбачають у формуванні суб’єктами господарювання витрат на службові відрядження наміри щодо завищення цих витрат (на поїздки,квитки, оплата готелів, закладів харчування тощо) працівників з метою мінімізації податкових зобов’язань із сплати податків, а самі виплати на службові відрядження, які здійснюються працівникам розцінюються як їх «додаткове благо» в контексті оподаткування – оподатковуваний дохід.

За загальним правилом згідно норм ПКУ грошові кошти, отримані працівниками на службові відрядження від суб’єктів господарювання не включаються до загального оподатковуваного доходу таких працівників за умови надання документального підтвердження відповідних витрат.

Водночас, нормами ПКУ передбачено, що суми надміру сплачених суб’єктами господарювання працівникам, які фактично перевищують документально понесені витрати, підлягають оподаткуванню, і суб’єкти господарювання як податкові агенти своїх працівників, зобов’язанні нараховувати та утримувати відповідні податки з цих сум перевищення, якщо такі грошові кошти не були самостійно повернуті працівниками суб’єктам господарювання.

Оскільки у разі виявлення податковими органами під час проведення перевірок вищевказаних документально не підтверджуваних витрат, останніми може бути прийнято рішення про збільшення сум грошових зобов’язань із сплати ПДФО, ВЗ, які суб’єкти господарювання змушені будуть сплатити,як податкові агенти одночасно із нарахованими штрафними санкціями по цим податкам (зборам).

Зрозуміло, що виникнення таких спірних ситуацій породжує реалізацію суб’єктами господарювання можливості на звернення до суду за захистом свого порушеного права.

У постанові Касаційного суду (справа № 420/3049/19) містяться висновки щодо порядку оподаткування доходів працівників, зумовлених перевищенням виплат на їх службові відрядження над фактично понесеними витратами.

Так, зокрема зазначено, що право платника (суб’єкта господарювання) щодо віднесення витрат на відрядження до витрат господарської діяльності не залежить від «жодних граничних норм», оскільки ключовим моментом при реалізації цього права є встановлення фактичного розміру понесених витрат діяльності на службові відрядження.

Враховуючи наведений вище висновок касаційного суду, висновки зроблені судами попередніх інстанцій стосовно неправомірного визначення платником фінансового результату до оподаткування із врахуванням фактичних витрат, які було понесено внаслідок службових відряджень працівників, які відображено в бухгалтерському обліку суб’єкта господарювання на підставі наявних первинних документів, що підтверджують ці витрати, є помилковими.

При цьому слід враховувати, що сума перевищення добових над установленими ПКУ їх розмірами є об`єктом оподаткування ПДФО.

Висновки судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що платником не надано до суду доказів стосовно підтвердження ним обґрунтованості сум, включених до витрат на відрядження, зокрема витрат на проживання працівників, а отже вказані суми,на думку податкового органу з якою погодилися й суду попередніх інстанцій,є надміру витраченими, а отже являються об’єктом оподаткування.

Отже, з метою вірного вирішення спору у цій частині суди повинні були б дослідити в даній справі якій саме особі та для якої мети були компенсовані витрати на службове відрядження, оскільки зміст зазначеного вище припису закону передбачає, що відповідні витрати можуть бути компенсовані в розмірі фактичних понесених витрат, проте це може бути реалізовано за наявності обставин, встановлених положеннями закону.

Водночас Касаційний суд зауважує, що в оскаржуваних судових рішеннях не міститься інформація щодо встановлення ними обставин про види і цілі витрат, понесених на відрядження працівників. Натомість, судові рішення ґрунтуються на висновках податкового органу, які містяться в акті перевірки без посилань на ті докази, які повинні були б досліджуватися судами у цій категорії справ.

Таким чином, з урахуванням вищевказаних висновків суду суб’єкти господарювання зобов’язанні здійснювати суворий контроль за формуванням витрат на службові відрядження працівників та здійснювати їх відшкодування виключно на підставі підтверджуючих документів щодо фактично понесених витрат в межах виділених коштів на відрядження.