Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Строки на виконання вимоги про витребування копій документів у податковому кримінальному провадженні. Чи все законно? – Микита Задорожний, адвокат ID Legal Group

Після нещодавньої короткої перерви у роботі податкова міліція відновила (хоча і тимчасово) здійснення функцій органу досудового розслідування у кримінальних провадженнях з питань дотримання податкового законодавства.

В зв’язку з цим знову стали актуальними питання здійснення її співробітниками певних процесуальних заходів і зокрема того, який супроводжує майже кожен виклик для допиту – вимога слідчого про надання копій документів відповідно до ст.93 КПК України.

В одній з наших минулих публікацій ми вже торкалися цієї теми і розбиралися в сутності цієї процесуальної дії, в тому, чим обґрунтовують слідчі такі свої вимоги та якими мають бути дії особи, яка отримала таку вимогу.

При цьому абсолютно незаслужено поза увагою залишилася така «дрібничка», як строк, який встановлюється слідчим для виконання вимоги.

В деяких випадках слідчі надають адресату десять днів на виконання вимоги, в деяких – п’ять або інший строк. Однак, в практиці нашого Об’єднання жодного разу не траплялося випадків, коли б строк, встановлений слідчим, перевищував би десять днів.

За таких обставин логічним було б вирішити, що існує норма, яка дозволяє слідчому на власний розсуд встановити для адресата вимоги строк на її виконання, який, однак, не може перевищувати десяти днів.

 

Де ж шукати таку норму, якщо вона існує? Для відповіді на це питання слід звернутись до ст.1 КПК України, яка встановлює, що порядок кримінального провадження на території України здійснюється лише відповідно до кримінального процесуального законодавства, до складу якого входять Конституція України, міжнародні договори, КПК України та інші закони.

Ці джерела, зокрема і настільна книга слідчого – КПК України, містять достатньо велику кількість випадків встановлення строків для здійснення тих чи інших дій або надання повноважень на їх встановлення, втім, в жодному з не міститься бодай найменшої вказівки на те, що вимога слідчого повинна бути виконана у певний конкретно визначений строк (зокрема і у десяти- чи п’ятиденний). Також не вдалося знайти норму, яка б дозволяла слідчому чи уповноважувала його самостійно визначати такий строк.

В той же час, досить легко з’ясувати, що, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, ч.1 ст.9 КПК України, під час здійснення досудового розслідування слідчий повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та законами України.

 

Отже, якщо Конституція та інші джерела права, що мають силу закону, не встановлюють для слідчого права (а відтак – і способу) визначати строк для виконання його вимоги, то встановлення ним такого строку явно виходить за межі його повноважень.

Більше того, ця ситуація може бути виправлена лише внесенням відповідних змін (доповнень) до КПК України. Тобто, фактично встановлення строку на виконання вимоги слідчого або наділення його відповідними повноваженнями є частиною компетенції іншого органу державної влади (єдиного законодавчого) – Верховної Ради України, а в нашому випадку це означає, що, визначаючи будь-які строки на виконання його вимоги, слідчий не просто перебирає на себе не свої повноваження, але підміняє собою одним колегіальний орган.

З цього приводу доречним буде згадати п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 26.12.2003 року «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень», в якому зазначено, що під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти в тому числі і вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства та вчинення їх одноособово, коли вони можуть вчинятись лише колегіально.

 

Звісно, в даному випадку навряд чи можна вести мову про перевищення владних повноважень у розумінні ст.365 КК України, хоча б з огляду на явно недостатню суспільну небезпеку такої дії слідчого і на те, що зазвичай встановлення ним строку у вимозі навряд чи призведе до такої обов’язкової ознаки складу злочину, передбаченого ст.365 КК України, як істотна майнова шкода.

Втім, відсутність складу злочину у вказаних діях слідчого не відміняє того, що все ж таки за існуючих умов вони вчиняються ним з перевищенням меж його компетенції.

 

Нажаль, судової практики, яка зазвичай стає мірилом вірності теоретичних висновків та логічних припущень, з цього питання майже немає, оскільки дії слідчого, пов’язані з направленням вимоги «у порядку ст.93 КПК України», не підлягають оскарженню. Однак, при розгляді інших скарг, пов’язаних із застосуванням цієї статті, судді виявляють одностайність і зазначають, що в ній не йдеться про будь-які строки (наприклад, ухвала слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 28.03.2018 року у справі 753/5237/18).

Отже, хоча вищенаведений висновок підтверджується і судовою практикою.

Така обставина, на нашу думку, дозволяє виграти деякий час, який можна використати з іншою процесуальною користю.

На практиці це може виглядати наступним чином: отримувач вимоги в останній день строку, визначеного слідчим, може направити йому повідомлення про неможливість виконати її у встановлений слідчим строк, не порушуючи при цьому жодної правомірної вимоги.

Таке повідомлення за своєю суттю не є відмовою виконати вимогу. Не є також і її ігноруванням. Але ж лише такі обставини, відповідно до п.18 Листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №223-559/0/4-13 від 05.04.2013 року, створюють необхідні підстави для обґрунтованого звернення слідчого до слідчого судді із клопотанням про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів. Тому відповідь, відмінна від відмови, значно ускладнить або взагалі унеможливить для слідчого отримання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів, а здебільшого для створення передумов саме для цього і направляються вимоги за ст.93 КПК України.

Внаслідок цього слідчий змушений буде витрачати додатковий час на погодження з отримувачем вимоги іншого строку і навіть після погодження якого у отримувача вимоги залишається право відмовити у наданні документів за вимогою з інших передбачених чинним законодавством підстав.

 

З повагою,

Микита Задорожний

адвокат ID Legal Group