При укладенні договорів купівлі-продажу (поставки) або позики сторони спільно узгоджують строки, порядок та валюту здійснення розрахунків.
Нормами чинного законодавства, у тому числі ЦК України, яким регулюються загальні засади здійснення правочинів/договорів, передбачено, що грошові зобов’язання між сторонами виконуються в національній валюті (гривні), при цьому також не встановлено жодних обмежень/заборон при укладенні правочинів/договорів, в яких розрахунки здійснюються в іноземній валюті (висновки ВП ВС щодо використання іноземної валюти як засобу платежу грошових зобов’язань в договорі, сформовані, зокрема в постановах від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16; від 23.10.2019 по справі № 723/304/16; від 09.11.2021 по справі № 320/5115/17).
У сьогоднішній публікації висвітлимо висновки постанови ВП ВС від 11.09.2024 року (справа за № 500/5194/16) щодо відступу від висновків постанов ВС від 07.04.2018 по справі № 916/1435/17 та від 21.06.2017 по справі № 910/2031/16, що при наявності заборгованості з оплати грошового зобов’язання в гривні та визначення її еквіваленту в іноземній валюті по офіційному курсу НБУ, стягується сума боргу розрахована на дату подання позову.
В справі № 500/5194/16 судами попередніх інстанцій було встановлено, що спочатку між сторонами виникли зобов’язання за укладеним договором будівельного підряду об’єкта нерухомості, згідно з яким відповідачем прийнято зобов’язання побудувати об’єкт нерухомого майна та передати його у власність позивачки, а позивачка зобов’язувалася прийняти та оплатити таке майно.
У день укладення договору відповідачем складено розписку про отримання від позивачки суми коштів в еквіваленті 65 тис. дол. США у розмірі повної вартості об’єкта будівництва (нерухомого майна).
В подальшому, збудований об’єкт був повторно продано третій особі, тому відповідачем пропонувалося позивачці інше нерухоме майно, однак вона відмовилася від такої пропозиції.
У зв’язку із цим, між вказаними сторонами було укладено договір про розірвання укладеного договору підряду, яким відповідач зобов’язувався у встановлений строк повернути суму коштів в еквіваленті 65 тис. дол. США, яка йому була сплачена позивачкою у розмірі повної вартості об’єкта будівництва.
Однак, відповідач ні у встановлений договором строк, ні на дату подання позивачкою до суду позовної заяви, вказану суму коштів не повернув. Позовні вимоги полягали у стягненні з відповідача на користь позивачки заборгованості суми коштів в еквіваленті 65 тис. дол. США за курсом НБУ на день прийняття рішення по суті справи.
Рішенням суду 1-ої інстанції залишеним без змін апеляційним судом позов задоволено та вирішено стягнути з відповідача на користь позивачки суму заборгованості за курсом НБУ, встановленим на дату виконання судового рішення. Висновки вказаних рішень мотивовані тим, що відповідачем добровільно не виконано договірне зобов’язання з повернення суми коштів в узгоджений строк і враховуючи, що сума коштів, підлягала поверненню визначена в еквіваленті 65 тис. дол. США, з метою ефективного захисту прав позивачки суди попередніх інстанцій вважали наявними підстави для стягнення вказаної суми за курсом, який діятиме на дату виконання судового рішення.
Відповідач не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій подав касаційну скаргу, в якій просив прийняти нове рішення про часткове задоволення позову, оскільки сума коштів, що підлягає поверненню позивачці не є сумою боргу і для розрахунку такої суми коштів в еквіваленті 65 тис. дол. США повинен бути використаний курс НБУ на дату подання позову до суду, а також відповідач посилався на висновки постанов ВС, які мотивовані здійсненням розрахунку суми в гривні до еквіваленту в іноземній валюті за курсом НБУ на дату подання позову, що не були враховані судами попередніх інстанцій при прийнятті судових рішень.
КЦС ВС ухвалою передав дану справу на розгляд ВП ВС з мотивацією, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях зробили висновки про задоволення позову про стягнення з відповідача суми коштів, яка підлягає розрахунку за курсом НБУ на дату виконання судового рішення.
При цьому, КЦС ВС зауважив, що не погоджується із висновками постанов ВС від 07.04.2018 по справі № 916/1435/17 та від 21.06.2017 по справі № 910/2031/16, що у подібних правовідносинах застосуванню для розрахунку суми боргу підлягає офіційний курс НБУ, який діяв дату подання позову, оскільки згідно із нормами ЦК України сума грошового зобов’язання в гривні, визначеного в еквіваленті іноземної валюти підлягає сплаті за офіційним курсом такої іноземної валюти на дату здійснення платежу. Крім того, зважаючи на довготривалий період часу з моменту прийняття судового рішення до його виконання та інфляцію національної валюти (гривні), не забезпечується належним чином судовий захист порушеного права позивача щодо нарахування інфляційних втрат, КЦС ВС прийшов до висновку про необхідність передання даної справи на розгляд до ВП ВС.
ВП ВС правову позицію щодо підстав відступу від висновків ВС в постановах від 07.04.2018 по справі № 916/1435/17 та від 21.06.2017 по справі № 910/2031/16 мотивувала наступним.
У даному спорі сторони в договорі узгодили, що одиницею виміру коштів, що підлягають поверненню є саме долар США, тобто сума коштів в еквіваленті 65 тис. дол. США, однак при цьому не визначено валюту здійснення такого платежу.
ВП ВС здійснюючи тлумачення змісту договору, укладеного сторонами приходить до висновку, що поверненню підлягає сума коштів у гривнях в розмірі еквівалентному 65 тис. дол. США.
З положень договору про розірвання договору будівельного підряду, у відповідача виникло договірне зобов’язання щодо повернення коштів позивачці у визначеному розмірі, але не була повернута відповідачем на момент судового розгляду справи.
Факт стягнення заборгованості на підставі судового рішення підтверджує обставини невиконання відповідачем грошового зобов’язання на користь позивача та наявність підстав для його здійснення під час виконання прийнятого судового рішення.
У зв’язку із цим, ВП ВС формуючи висновок про застосування норми ч. 2 ст. 533 ЦК України зауважила, що за наявності в договорі положень про грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, сплаті підлягає сума визначена в гривнях за офіційним курсом, який діє на дату здійснення платежу, а при вирішенні спору судом, застосовується курс НБУ на дату, коли судове рішення буде виконано, тобто сума визначається державним або приватним виконавцем на дату, коли боржником буде здійснено платіж на виконання судового рішення.
Доводи відповідача про застосування курсу НБУ на дату подання позову до суду не відповідають правовим нормам, натомість висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильному застосуванні норми ч. 2 ст. 533 ЦК України.
Крім того, ВП ВС зауважила, що судам при вирішенні подібних правовідносин необхідно враховувати правовий висновок ВП ВС, сформований у цій справі.
За результатами розгляду справи № 500/5194/16 постановою ВП ВС від 11.09.2024 касаційна скаргу відповідача та рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат ID Legal Group
