Стаття опублікована в журналі «Юрист і закон» № 29
Незважаючи на воєнний стан, який у країні триває, продовження діяльності передбачає для суб'єктів господарювання необхідність укладати різноманітні договори залежно від видів обраної господарської діяльності.
Тому тематика щодо порядку застосування штрафних санкцій у господарських спорах є актуальною на цей час.
Притягнення до відповідальності сторони за договором є наслідком порушення нею договірних зобов'язань (прострочення їх виконання).
Розділ "Відповідальність сторін" за порушення договірних зобов'язань є в кожному виді договору й містить певний набір видів штрафних санкцій, який може бути застосовано до винної сторони (боржника) у разі порушення договірних зобов'язань.
За змістом ст. ст. 230 – 232 ГК України штрафні санкції мають такі види: неустойка, штраф, пеня, які можуть застосовувати як одночасно, так і окремо.
У цій публікації розглянемо висновки господарських судів у справі No 910/12876/19, особливо висновки постанови ВП ВС із питань застосування штрафних санкцій, указаних у господарських договорах.
У цій справі предметом спору стала правомірність визначення розміру штрафних санкцій і їх видів, які підлягали застосуванню у спірних договірних відносинах. Зокрема, розділ щодо відповідальності в договорі про надання послуг передбачав відповідальність у вигляді пені за прострочення зобов'язань, а також штрафів за прострочення зобов'язань понад 10 днів і за прострочення зобов'язань понад 30 днів.
Суди попередніх інстанцій визначили, що укладений між сторонами договір за його змістом і правовою природою є саме договором підряду, оскільки в ньому містяться зобов'язання щодо виконання робіт та щодо передання у власність замовникові майнового результату цих робіт програмного продукту.
Зокрема, суди попередніх інстанцій, установивши обставини справи та з'ясувавши факт порушення відповідачем (підрядником) строку надання послуг, правильність визначення позивачем (замовником) розміру й одночасного застосування до винної сторони штрафних санкцій у вигляді пені та двох видів штрафу за прострочення договірних зобов'язань, які узгоджені сторонами в укладеному договорі, зробили висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову (відмовлено в задоволенні позовної вимоги про стягнення авансового платежу).
Мотивацією судів у цій справі стало те, що норми ст. ст. 230 – 231 ГК України не містять заборони щодо одночасного застосування кількох видів штрафних санкцій (у цьому випадку пені та штрафу, які є різними видами штрафних санкцій, але підлягають застосуванню в межах одного виду відповідальності), і, відповідно, застосування двох видів штрафів, що стосуються різних порушень підрядником договірних зобов'язань, оскільки мають різні строки їх прострочення; водночас визначення розміру штрафних санкцій за кожним окремим етапом договору про надання послуг відповідає і вимогам норм цивільного та господарського законодавства, і умовам договору, а розрахунок штрафних санкцій є арифметично правильним.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив його рішення без змін.
Касаційний суд відкрив провадження та передав справу на розгляд ВП ВС з урахуванням правових позицій у подібних справах та мотивацією щодо наявності повноважень суду для об'єктивності визначення ним розміру штрафних санкцій (зокрема, за необхідності зменшення їх розміру з урахуванням фактичних обставин справи та наявних доказів) і дотримання порядку їх застосування, оскільки, на думку Касаційного суду, одночасне застосування за той самий період двох штрафів, які по суті є штрафними санкціями одного виду, суперечить приписам ст. 61 Конституції України щодо заборони двічі притягати особу до одного виду відповідальності за одне правопорушення.
Правова проблема, на думку Касаційного суду, полягає в тому, що немає єдиного практичного застосування господарськими судами норм ЦК України щодо порядку застосування штрафних санкцій, визначених договорами, і ст. 61 Конституції України.
ВП ВС у постанові від 01.06.2021 виклав власні висновки щодо розв'язання спірного питання з огляду на наявну судову практику в подібних спорах і сформував правову позицію щодо порядку застосування штрафних санкцій, указаних у господарських договорах.
1. Щодо розміру визначення пені за договором підряду ВП ВС зазначила, що суди попередніх інстанцій зробили хибний висновок щодо правильності визначення позивачем розрахунку пені.
Зокрема, нарахування пені за прострочення виконання кожного окремого етапу робіт суперечить як положенням договору, за яким передбачено здійснення всього комплексу робіт, а тому нараховувати пеню також потрібно за весь цей період загалом, так і ст. 61 Конституції України (щодо заборони подвійного притягнення до однієї юридичної відповідальності за те саме правопорушення). Тобто стягненню підлягатиме пеня в меншому розмірі, розрахованому загалом за весь період прострочення виконання комплексу робіт за договором.
2. Щодо розміру та порядку застосування подвійного штрафу ВП ВС зауважила, що стягнення штрафів за прострочення виконання договірних зобов'язань понад 10 та понад 30 днів по суті є подвійною відповідальністю за прострочення виконання зобов'язань, оскільки з матеріалів справи вбачається вчинення підрядником (відповідачем) одного порушення протягом того самого строку (прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів), до якого входить прострочення виконання зобов'язання понад 10 днів.
Натомість застосування двох штрафів за прострочення виконання зобов'язання понад 10 та 30 днів суперечить нормі ст. 61 Конституції України. Тобто стягненню підлягатиме лише один штраф за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів, а в іншій частині щодо визначення розміру штрафу необхідно відмовити.
3. Правовий висновок ВП ВС у цій справі, який підлягатиме застосуванню і в інших подібних спорах, полягає в тому, одночасне застосування пені та штрафу до боржника, що прострочив виконання зобов'язання, узгоджується з приписами ст. 231 ГК України та ст. ст. 6 і 627 ЦК України щодо реалізації принципу свободи договору.
Однак реалізація принципу недопущення подвійної відповідальності за одне порушення, передбаченого у ст. 61 Конституції України, полягає у відсутності можливості застосування кількох штрафів за той самий період за одне порушення – прострочення виконання зобов'язання, навіть якщо такі положення сторони узгодили в договорі.
З повагою,
Людмила Максименко,
адвокат ID Legal Group
