Стаття опублікована на порталі LIGA 360
Нарахування та виплату роялті (плата за користування об’єктом права інтелектуальної власності) здійснює суб’єкт господарювання (ліцензіат) на користь власника такого об’єкта (ліцензіата), зокрема, за ліцензійним договором відповідно до норм ПК України.
У розумінні норм ПК України роялті (винагорода за користування об’єктом права інтелектуальної власності) також розглядається як платіж, який здійснює користувач об’єкта права інтелектуальної власності на користь його власника, що є пасивним доходом і підлягає оподаткуванню за ставкою, установленою для оподаткування дивідендів (за винятком випадків застосування спеціальних ставок для оподаткування дивідендів).
Сьогодні поговоримо про висновки, викладені в постанові КАС ВС від 17.04.2025 р. У справі № 320/10615/24 щодо оскарження ППР, яким товариству збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток. Зокрема, у цій справі розглядали питання щодо визначення звітного (податкового) періоду для відображення в податковій звітності витрат із нарахованих роялті, які товариство не виплатило на користь власника об’єкта права інтелектуальної власності у відповідному звітному періоді.
Податковий орган провів документальну планову виїзну перевірку платника за трирічний період його діяльності, під час якої перевіряльники дійшли висновку про неправомірне зарахування платником до витрат господарської діяльності в першому півріччі 2023 р. сум роялті, нарахованих на користь компанії-нерезидента за ліцензійним договором щодо придбання прав на використання ліцензійного програмного забезпечення (ПЗ), оскільки ці платежі не було здійснено в цьому періоді. Через це податковий орган збільшив платнику грошові зобов’язання з податку на прибуток (податкові зобов’язання та штрафні санкції).
Платник не погодився з донарахованими грошовими зобов’язаннями та звернувся з позовом до суду щодо оскарження ППР.
Суд першої інстанції позов платника задовольнив, і з його висновками погодився апеляційний суд під час ухвалення судового рішення. Суди попередніх інстанцій дійшли висновків про необґрунтованість заперечень податкового органу щодо правомірності зарахування платником до витрат господарської діяльності сум роялті, нарахованих компанії-нерезиденту у звітному (податковому) періоді.
Своєю чергою, податковий орган звернувся із касаційною скаргою на вказані судові рішення до ВС, яку було залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. Мотивація була такою.
Як вбачається зі змісту постанови КАС ВС у справі № 320/10615/24, суди попередніх інстанцій встановили, що в першому півріччі 2023 р. платник нарахував роялті на користь компанії-нерезидента, підписав рахунки на їх виплату в іноземній валюті євро та здійснив розрахунок цих виплат за обмінним курсом у національній валюті, установленим на день такого розрахунку.
Зазначені суми нарахованих роялті платник відобразив у бухгалтерському обліку та включив до складу витрат його господарської діяльності.
Однак податковий орган стверджував, що платник повинен був включити до складу витрат відповідного звітного періоду нараховані, але не виплачені суми роялті, які, на переконання податкового органу, підлягали відображенню на рахунку 39 “Витрати майбутніх періодів” до моменту їх фактичної виплати.
Тому в цій частині позовних вимог платника спірним питанням стало визначення звітного (податкового) періоду, у якому платник мав показати в бухгалтерському обліку суми роялті на користь компанії-нерезидента у складі витрат господарської діяльності.
За висновками колегії КАС ВС, з визначення терміна “роялті”, яке наведено в пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК України та НП(С)БО 15 “Дохід”, затвердженому наказом Мінфіну від 29.11.99 р. № 290, висновується, що він стосується визначення доходів, а не витрат, оскільки зазначено саме про платежі, що отримуються, а не про платежі, що сплачуються / виплачуються.
Водночас касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що визначення терміна “роялті” в чинному національному законодавстві не встановлює / не змінює строки відображення таких сум у бухгалтерському / податковому обліку, оскільки з урахуванням установлених чинним національним законодавством вимог до ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності доходи й витрати платники відображають із моменту їх виникнення, а не залежно від дати сплати / виплати чи надходження / зарахування коштів на банківський рахунок.
Отже, у висновках із постанови КАС ВС у справі № 320/10615/24 зазначено, що національні правила ведення бухгалтерського обліку, зокрема НП(С)БО 15 “Дохід” та НП(С)БО 16 “Витрати”, допускають для платника можливість відображати в бухгалтерському обліку у складі витрат роялті, визначені на момент їх нарахування на користь власника об’єкта права інтелектуальної власності, який є моментом виникнення у платника зобов’язання з їх виплати на підставі складеного сторонами первинного документа.
Касаційний суд зазначив, що подібні висновки містяться й у постанові КАС ВС від 13.04.2023 р. у справі № 640/11784/20. У ній касаційний суд навів посилання на лист ДПС України, у якому містилася інформація про те, що витрати платника податку на прибуток із нарахування роялті на користь резидента України входять до складу витрат такого платника в повному обсязі в тому звітному періоді, у якому фактично відбулося отримання таких прав (збільшення зобов’язання), а саме в періоді, у якому сторони підписали акт приймання-передання ліцензійних прав, згідно з положеннями п. 5 НП(С)БО 16 “Витрати”. Тому, оскільки такий акт сторони склали й підписали 29.12.2017, платник обґрунтовано зарахував такі платежі до складу витрат четвертого кварталу 2017 р.
ВИСНОВОК:
Отже, у справі № 320/10615/24 КАС ВС також дійшов висновку про те, що платник правомірно зарахував до складу витрат господарської діяльності суми нарахованих роялті на користь компанії-нерезидента на дату підписання відповідних рахунків і відображення їх в бухгалтерському обліку, а твердження податкового органу про безпідставне зарахування до звітного періоду, у якому їх було нараховано, є необґрунтованим і винесене ППР в цій частині є протиправним та підлягає скасуванню.
З повагою,
Людмила Максименко
Адвокат ID Legal Group
