Арешт майна у зв’язку з недопуском податкових інспекторів — одна з найбільш конфліктних тем податкової практики. Законність дій контролюючих органів залежить від дотримання вимог Податкового кодексу України, насамперед тих, що регулюють порядок початку та проведення документальних і фактичних перевірок. Посадові особи ДПС можуть розпочати перевірку лише за наявності законних підстав і повного пакета належно оформлених документів: направлень, наказу та службових посвідчень. Усі ці документи повинні містити чітку, конкретну та обґрунтовану інформацію щодо підстави перевірки, виду, строків і періоду діяльності, що підлягає контролю. Частою помилкою податкових інспекторів є посилання лише на статтю ПКУ без зазначення фактичної причини перевірки, що є підставою для законного недопуску.
- Правові підстави та умови недопуску контролюючих органів до перевірки.
Глава 8 розділу ІІ Податкового кодексу України встановлює вичерпний перелік підстав, порядок та механізм проведення камеральних, документальних і фактичних перевірок. На практиці найбільше спорів виникає саме тоді, коли посадові особи ДПС намагаються розпочати документальну позапланову або фактичну перевірку, однак платник податків виявляє порушення у процедурі та відмовляє у доступі. Це часто стає підставою для застосування адміністративного арешту майна.
1.1. Обов’язкові умови початку перевірки (ст. 81 ПКУ).
Податкові інспектори можуть розпочати перевірку лише за одночасної наявності:
Законних підстав, чітко передбачених ПКУ (ст. 78 — для документальних позапланових, ст. 80 — для фактичних).
Належно оформленого пакета документів, який складається з:
направлень на перевірку;
копії наказу керівника контролюючого органу;
службових посвідчень членів інспекційної групи.
Стаття 81 ПКУ містить конкретні вимоги до змісту кожного з цих документів. Їх недотримання є прямою підставою для законного недопуску.
Алгоритм дій платника перед прийняттям рішення.
Перш ніж допустити інспекторів, варто:
- перевірити відповідність даних у посвідченнях (ПІБ, посада, підрозділ);
- звірити реквізити направлень, зокрема підставу перевірки, ПІБ інспектора, наявність підпису керівника та печатки;
- оцінити наказ на проведення перевірки, переконавшись у наявності мети, підстави, виду перевірки, періоду діяльності та строку її проведення.
Особливо важливо розмежовувати поняття “мета” та “підстава”. Посилання у наказі лише на статтю ПКУ без конкретизації фактичних обставин є істотним порушенням.
1.2. Дія мораторію на перевірки суб’єктів з незначним ступенем ризику.
Після введення в дію рішення РНБО від 21.07.2025 та подальших нормативних актів, держава посилила вимоги до ризикоорієнтованості податкового контролю. Документ № 854 (КМУ) започаткував експеримент щодо впровадження системи управління податковими ризиками.
Контролюючі органи все частіше надсилають письмові запити про надання інформації, мотивуючи це “виявленими ризиками”. Оскільки методика їх розрахунку нормативно не визначена, платник має право звернутися із адвокатським запитом і вимагати:
підстави ідентифікації ризику,
документи, що його підтверджують,
алгоритм розрахунку.
За відсутності таких даних запит визнається незаконним і не може бути підставою для позапланової перевірки.
1.3. Законні підстави для недопуску.
Серед типових ситуацій, коли платник правомірно відмовляє у допуску:
- помилки в направленні або посвідченні (невірні реквізити, відсутність печатки);
- у наказі немає фактичної підстави, або підстава не відповідає вимогам ПКУ;
- не пред’явлено службове посвідчення;
- підстава ґрунтується на запиті, складеному з порушенням ст. 73.3 ПКУ.
Усі ці випадки суди визнають законними причинами недопуску.
- Процедура оформлення факту недопуску.
2.1. Фіксація відмови.
Платник має усно повідомити інспекторів про відмову та зробити зазначення на наказі і направленнях. Це важливо для подальшого судового захисту.
2.2. Складання акту відмови.
За п. 81.2 ПКУ та Методичними рекомендаціями № 470, податкова негайно складає акт відмови у двох примірниках. Документ повинен містити:
- підстави призначення перевірки,
- перелік інспекторів,
- дату та час події,
- причини відмови,
- інформацію про пред’явлені документи,
- письмові пояснення платника.
Якщо платник відмовляється підписувати акт, складається ще один акт — про відмову від підписання.
2.3. Письмові пояснення платника.
Платник має право подати власні письмові пояснення із детальним обґрунтуванням законності недопуску, що додаються до акту.
- Адміністративний арешт як наслідок недопуску.
Адміністративний арешт визначений ст. 94 ПКУ як виключний захід впливу й застосовується, зокрема, у разі недопуску до перевірки за наявності законних підстав її проведення (пп. 94.2.3).
3.1. Види арешту.
Повний арешт — повна заборона на розпорядження та користування майном.
Умовний арешт — будь-яка операція з майном можлива лише за згодою керівника ДПС.
3.2. Майно, яке підлягає арешту.
Арешт може бути накладено на:
рухоме майно платника;
нерухоме майно;
- Судовий порядок підтвердження арешту.
Стаття 94 ПКУ зобов’язує податковий орган протягом 96 годин забезпечити судовий перегляд обґрунтованості арешту.
Згідно з КАС України (ст. 283):
заява до суду має бути подана протягом 24 годин з моменту виникнення підстав;
суд розглядає матеріали у стислий строк;
спір про право не є підставою для відмови у відкритті провадження.
ВАСУ (справа № 640/17091/21) підтвердив: факт недопуску свідчить про наявність спору між сторонами, але це не блокує розгляд питання про арешт майна.
Підсумовуючи, платник має право відмовити в доступі до перевірки, якщо податкова порушує вимоги ст. 81 ПКУ або неналежно обґрунтовує підстави її призначення; правильна фіксація відмови та подання письмових пояснень суттєво підсилюють позицію платника у разі подальшого судового розгляду питання щодо арешту майна, а сам арешт може бути підтверджений судом лише за умови, що податкова діяла в межах закону.
З повагою,
Вячеслав Коморний
податковий аудитор ID Legal Group
