При вирішенні в судовому порядку спорів стосовно заборгованості кожен суб’єкт господарювання розраховує на отримання коштів, які не були сплачені йому контрагентом (боржником) у добровільному порядку.
Однак, тривалість судового процесу під час розгляду справи та у деяких випадках «недобросовісність» боржника спонукають суб’єкта господарювання вживати заходів для забезпечення отримання в майбутньому стягнення коштів після набрання законної сили судовим рішенням про стягнення заборгованості.
Пропонуємо для аналізу висновки КГС ВС в постанові від 11.12.2023 р. (справа за № 904/1934/23), в якій зокрема розглядалося питання про наявність підстав для забезпечення позову про стягнення заборгованості (коштів) шляхом накладення арешту на грошові рахунки в межах заявленої суми заборгованості.
Суд 1-ої інстанції відповідну заяву суб’єкта господарювання задовольнив враховуючи наявність ознак, які вказували на ухилення його контрагента від виконання вимог щодо погашення заборгованості, оскільки контрагент протягом тривалого часу, у тому числі на момент подання позову до суду, не здійснював жодних заходів щодо погашення сформованої заборгованості, а також надання суб’єктом господарювання до матеріалів справи доказів, що підтверджують довготривале невиконання контрагентом вимог суб’єкта господарювання щодо погашення заборгованості з оплати виконаних робіт та наявність у боржника заборгованості з оплати коштів перед іншими суб’єктами господарювання (кредиторами).
Під час розгляду справи судами 1-ої та апеляційної інстанцій контрагент суб’єкта господарювання заперечував проти задоволення поданої до суду заяви про забезпечення позову, оскільки не вважає, що його дії вказують на ознаки «недобросовісної поведінки» та ухилення від виконання вимог з погашення заборгованості. З висновками суду 1-ої інстанції, погодився апеляційний суд, перевіривши встановлені обставини та наявні в матеріалах докази та залишив його судове рішення без змін.
Контрагент суб’єкта господарювання, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, подав касаційну скаргу, в якій він зазначав про безпідставність та необґрунтованість заяви про забезпечення позову, поданої суб’єктом господарювання та посилався висновки постанов ВС, що обов’язок доводити необхідність у застосуванні судом заходів забезпечення позову покладено саме на позивача (заявника).
З урахуванням вимог, встановлених процесуальним законом до змісту заяви про забезпечення позову, підстав для її подання та застосування судом відповідних заходів, ВС зазначено, що при поданні позову про стягнення заборгованості (коштів) з боржника існує потенційна та беззаперечна можливість його у будь-який період розпоряджатися на власний розсуд коштами, наявними на банківському рахунку або відчужувати майно, яке перебуває у його власності, що в подальшому призведе до ускладнення або взагалі відсутності можливості виконати судове рішення, ухвалене на користь кредитора (стягувача). При цьому, ВС зауважив, що в таких умовах доведення кредитором необхідності застосування заходів забезпечення позову при очевидній відсутності будь-якого обмеження щодо вільного розпорядження боржника майном вказує на завищений/недосяжний стандарт доказування.
Такі висновки КГС ВС відображені в постанові від 03.03.2023 р. (справа за №905/448/22).
Касаційним судом вказано, що гарантії права на справедливий суд поширюються не лише під час судового розгляду справи, а також й під виконання ухваленого судового рішення, тому відповідно під час розгляду заяви про забезпечення позову, суду слід враховувати, що застосування заходів забезпечення позову забезпечить його виконання у разі задоволення позову, а у разі, якщо такі заходи не будуть застосовані судом, його виконання може ускладнитися/виконання стане неможливим (висновки постанови ВП ВС від 15.09.2020 р. по справі № 753/22860/17).
Водночас, в постанові КГС ВС від 06.10.2022 (справа за № 905/446/22) містяться висновки, що при поданні до суду позову про стягнення заборгованості на боржника (відповідача) покладається обов’язок доводити чи спростовувати недоцільність/неспівмірність заходів про застосування яких кредитор (позивач) просить у суду.
Крім того, КГС ВС в постанові від 11.12.2023 р. по справі за № 904/1934/23 акцентовано увагу, що використання під час розгляду заяви про забезпечення позову терміну «боржник» по відношенню до відповідача не вказує на упереджене ставлення до нього чи передчасність встановлення судом обставин щодо наявності заборгованості до моменту розгляду справи (спору) по суті, оскільки такий термін, зокрема міститься в нормами Цивільного кодексу України як визначення сторін в зобов’язанні (боржник та кредитор).
Таким чином, з урахуванням вищевказаних висновків ВС, можна стверджувати, що звернення суб’єктів господарювання до суду із заявою про забезпечення позову при поданні позову про стягнення коштів у судовому порядку є однозначно виправданим засобом, що забезпечує виконання судового рішення, яке набрало чинності, водночас варто зосереджуватися на обґрунтуванні необхідності застосування відповідних заходів та їх співмірності із сумою заборгованості, що підлягатиме стягненню.
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат ID Legal Group
