Шлях України до ЄС супроводжується збільшенням кількості зовнішньоекономічних операцій її суб’єктів підприємницької діяльності з нерезидентами інших країн та юрисдикцій. Тому не дивним є підвищений інтерес податкової служби до вивчення бізнес-процесів між сторонами операцій з метою оподаткування доходів нерезидентів.
Одним з цікавих питань, на наш погляд, є отримання нерезидентом безповоротної фінансової допомоги (БФД) з джерелом її походження з України. Хоча зараз, в умовах обмежень НБУ на період воєнного стану, такі операції і обмежені, але в довоєнний період вони здійснювались доволі часто і стати предметом перевірки податкових органів їм ще тільки належить. Крім того, безоплатна передача товарів (робіт, послуг) на користь нерезидента доволі часто стала класифікуватись податковими органами як БФД, що надається такому нерезиденту.
З одного боку з такою рекласифікацією доволі важко погодитись, бо навіть саме визначення, наведене в ст. 14 ПКУ (п.п.14.1.257.) говорить про саме грошову природу таких операцій, а саме: Безповоротна фінансова допомога – це: сума коштів, подарована або передана за подібним договором або без договору; сума безнадійної заборгованості, повернута після списання такої заборгованості; сума заборгованості, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; сума кредиту або депозиту, що надані без встановлення строків їх повернення, а також сума процентів, нарахованих на таку суму кредиту або депозиту, що не сплачені. Тобто за визначенням ПКУ фінансова допомога не має товарної форми вираження, а тільки грошову.
Натомість безоплатне постачання товарів згідно з визначенням, наведеним у п.п.14.1.202. ПКУ є саме продаж товарів, який, за визначенням, є будь-якою операцією, що передбачає передачу права власності на товари за плату або безоплатно.
І саме погляд на безоплатно передані товари (роботи, послуги) на користь нерезидента через призму надання БФД такому нерезиденту є доволі ризиковим, оскільки містить у собі неочевидні підводні камені.
Ризиковість цього питання полягає у тому, що зі звичайної операції постачання товарів на безоплатній основі (а таке постачання може мати місце доволі часто при передачі зразків продукції, брендованих рекламних товарів тощо), яке має спричинити виникнення у надавача витрат у вигляді списаної собівартості таких товарів, така поставка фактично рекласифікується у фінансову операцію, яка спричиняє з одного боку податкові різниці у самого надавача БФД (заборона на витрати згідно з обмеженнями п.п.140.5.10 ст. 140), оскільки зазвичай нерезиденти не є платниками ПНП. З іншого боку включаються вимоги п. 141.4 ст. 141 ПКУ в частині оподаткування доходів нерезидента з джерелом їх походження з України з додаванням вимог п.п.141.4.2 ст. 141 ПКУ (в частині застосовування підвищуючого натурального коефіцієнта під час розрахунку бази оподаткування), оскільки такі доходи отримуються нерезидентом не у грошовій формі.
Саме таку позицію не так давно, 18.10.2023р., засвідчило ГУ ДПС в Одеській області, яке, втім, виявилось доволі поблажливим та надало роз’яснення з таким цікавим висновком: «згідно чинного законодавства, а саме пп. 140.5.10 п.140.5 Ст.140 ПКУ, якщо нерезидент сплатить податок на прибуток з отриманої суми безповоротної допомоги у вигляді товарів (робіт, послуг), відповідно у резидента України не виникне потреба збільшити свій фінансовий результат до оподаткування податком на прибуток на суму наданої безповоротної допомоги у вигляді безоплатно наданих товарів (робіт, послуг)».
Цікавість, на нашу думку, полягає у тому, що сам факт сплати податку на доходи за нерезидента податковим агентом (платником податку, що виплачує доходи нерезиденту та зобов’язаний утримати/сплатити відповідні податки з таких доходів) не робить такого нерезидента автоматично платником податку на прибуток. Нагадаємо, що згідно з вимогами п. 64.5 ст. 64 та ст. 133 ПКУ лише ті нерезиденти, які ведуть господарську діяльність на території України, відкривають рахунки в банках або придбавають нерухоме мано чи інвестиційні активи, зобов’язані стати на облік в податкових органах та зареєструватись платниками податку на прибуток в Україні. Тобто, одноразова сплата податку на прибуток не робить такого нерезидента платником податку в цілому, як того вимагає п.п.140.5.10 ст. 140 ПКУ. Відтак, у випадку згоди з рекласифікацією товарної поставки у фінансову операцію з надання такої БФД, буде доволі ризиковим застосовувати такі висновки та не коригувати понесені витрати у сумі собівартості переданих товарів. Про це потрібно пам’ятати, оскільки перевіряючий податківець може виявитись зовсім не таки лояльним у своїх висновках, як ГУ ДПС в Одеській області.
Далі вже доволі слушно ГУ ДПС в Одеській області нагадує, що коли така поставка буде здійснена з специфічним контрагентом (з низько податкової юрисдикції чи із специфічною ОПФ, яка не передбачає сплату корпоративного податку) та при цьому не набуде вартісних ознак контрольованої операції, то згідно пп.140.5.51 ПКУ передбачено збільшення фінансового результату податкового (звітного) періоду резидентом, який проводить операції на користь такого нерезидента на суму 30% відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг. Або сума таких доходів повинна підтверджуватися платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» відповідно до процедури, встановленої ст. 39 ПКУ, проте без подання звіту. А якщо операція з нерезидентом відповідатиме критеріям контрольованої, то операція з безоплатно наданих товарів (робіт, послуг) буде передбачати доведення наявності ділової мети від такої операції, а саме одержання економічного ефекту в результаті її проведення.
То ж у випадку, якщо ви зіткнулись із такими діями податківців, варто доволі ґрунтовно зважити, чи є сенс погоджуватись із такими «фантазіями» податківців.
З повагою,
Тетяна Савчук, аудитор
керівник практики ТЦУ та аудиту
ID Legal Group
