Ця публікація присвячена питанню щодо можливості оскарження рішень загальних зборів учасників ТОВ та акту приймання-передачі об’єкта нерухомості з урахуванням висновків ВП ВС, сформованих в постанові від 18.12.2024 р. (справа за № 916/379/23).
У даній справі спір виник між вибувшою учасницею ТОВ «А», яка звернулася до місцевого господарського суду з позовом до ТОВ «А» (відповідач 1), в якому вона була учасницею та ТОВ «Д» (відповідач 2), у статутний капітал якого ТОВ «А» було внесено вклад у вигляді об’єкта нерухомості, що перебувало на його балансі. Предметом спору стало оскарження в судовому порядку протоколу загальних зборів ТОВ «Д» щодо внесення ТОВ «А» вкладу до статутного капіталу ТОВ «Д» об’єкта нерухомості та протоколу загальних зборів ТОВ «А» щодо прийняття рішення про внесення вкладу, а також акту приймання-передачі вказаного об’єкта нерухомості на підставі якого фактично відбулося його відчуження із застосуванням наслідків недійсності правочину до акту приймання-передачі об’єкта нерухомості та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) щодо такого об’єкта.
Вказаний позов позивачкою обґрунтовано відчуженням ТОВ «А» на користь ТОВ «Д» об’єкта нерухомості для уникнення виконання обов’язку ТОВ «А» щодо виплати частки вибувшій учасниці ТОВ «А», у тому числі за рахунок вартості частки цього майна.
Рішенням суду 1-ої інстанції позов задоволено в повному обсязі з наступних мотивів.
Судом було встановлено наявність непогашеної заборгованості у ТОВ «А» перед вибувшою учасницею ТОВ «А» щодо виплати її частки, оскільки на момент відчуження ТОВ «А» на користь ТОВ «Д» об’єкта нерухомості за вартістю, яка в 100 разів менша за його дійсну ринкову вартість, обов’язок ТОВ «А» з виплати частки вибувшій учасниці ТОВ «А» не було виконано та про необхідність його виконання відповідачу 1 було достеменно відомо, що також підтверджується наявністю судового спору в іншій справі, яка перебуває на розгляді в господарському суді за позовом вибувшої учасниці ТОВ «А» до цієї юридичної особи щодо стягнення вартості частки, яка підлягає виплаті.
За висновками суду 1-ої інстанції такі дії ТОВ «А» явно вказують на протиправність намірів щодо вжиття заходів на відсутність майнових активів, з яких можливо було здійснити виплату частки позивачці, враховуючи, що після такого відчуження об’єкта нерухомості у ТОВ «А» не залишилось будь-яких інших активів (відсутність рухомого чи нерухомого майна), з яких можливо було здійснити виплату.
Суд 1-ої інстанції, зокрема погодився із доводами позивача про відсутність «розумної» причини для вчинення правочину з відчуження об’єкта нерухомості, оскільки основний вид діяльності ТОВ «А» – оренда й експлуатація власного/орендованого нерухомого майна, а після відчуження об’єкта нерухомості на користь ТОВ «Д», ТОВ «А» втратило ліквідні активи, які використовувалися в його господарській діяльності.
Також в судовому рішенні встановлено, на момент, коли відчужувався об’єкт нерухомості, ТОВ «А» було учасником ТОВ «Д» з часткою 95 % в його статутному капіталі, позивач в ТОВ «Д» мала непрямий вирішальний вплив та була кінцевим бенефіціарним власником в ТОВ «А» та ТОВ «Д», які фактично були пов’язаними особами.
Отже, зважаючи на вчинені відповідачами 1 та 2 неправомірні дії щодо прийняття ними вищевказаних протоколів загальних зборів учасників ТОВ «А» та ТОВ «Д» та підписання відповідачами акту приймання-передачі об’єкта нерухомості, суд 1-ої інстанції дійшов до висновку, що відповідачами вчинено фраудаторний правочин, який порушує принципи добросовісності, без «розумної економічної причини (ділової мети)» та за відсутності намірів сторін на настання реальних наслідків, оскільки такий правочин спрямований на шкоду позивачу (кредитору) через створення обставин, що призвели до неплатоспроможності ТОВ «А» (боржника).
Судом 1-ої інстанції зауважено, що право на оскарження до суду правочину може бути реалізовано «заінтересованою» особою, яка не є стороною укладеного правочину та не має права власності або будь-яких речових прав на предмет правочину, у тому числі на об’єкт нерухомості, у разі якщо такий вчинений правочин порушує її права або у разі, якщо таке майно могло бути передано їй у володіння за відсутності вчинення оскаржуваного правочину іншими особами.
Таким чином, суд 1-ої інстанції прийшов до висновку, що у разі задоволення позову, відчужений спірний об’єкт нерухомості повернеться у власність ТОВ «А», за рахунок якого можливо буде забезпечити виплату вибувшій учасниці ТОВ «А» її частки у статутному капіталі ТОВ «А».
Апеляційний суд погодився із висновками суду 1-ої інстанції, викладеними в прийнятому судовому рішенні та відхилив доводи апеляційної скарги ТОВ «Д» (відповідач 2) про обрання вибувшою учасницею ТОВ «А» неналежного та неефективного способу захисту її порушеного права, оскільки задоволення судом 1-ої інстанції позову має наслідком відновлення становища, яке існувало до моменту порушення права позивачки шляхом вчинення ТОВ «А» (відповідач 1) та ТОВ «Д» (відповідач 2) недійсного (фраудаторного) правочину з урахуванням того, право на виплату вартості частки у статутному капіталі ТОВ «А» вибувша учасниця ТОВ «А» набула з моменту виходу її із складу учасників цієї юридичної особи на підставі прийнятого протоколу загальних зборів учасників ТОВ «А».
ТОВ «Д» (відповідач 2) не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій подано до касаційного суду відповідну скаргу, в якій просив скасувати вказані судові рішення, закрити провадження в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Д» щодо внесення до статутного капіталу цієї юридичної особи об’єкту нерухомості, в іншій частині ухвалити нове рішення про відмову задоволенні позову.
Касаційним судом було відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою ТОВ «Д» та в подальшому передано справу на розгляд до ВП ВС, що мотивував необхідністю відступу від висновків постанови КЦС ВС від 07 жовтня 2020 року (справа за № 755/17944/18) для уточнення та визначення умов за наявності яких у «заінтересованої» особи, що не є стороною правочину виникає право на подання до суду позову про визнання його недійним за наявності ознак «фраудаторності» поза межами процедур банкрутства (неплатоспроможності) або виконавчого провадження.
Касаційним судом зауважено, що висновки вищевказаної постанови ВС під час їх застосування сприймаються учасниками справи як «загальні» ознаки, що вказують на «фраудаторність» правочинів, що вчиняються сторонами у будь-яких сферах та без необхідності доведення підстав для визнання такого правочину недійсним з підстав його фраудаторності лише з посиланням на порушення загальних підстав та порядку їх вчинення/укладення або з порушенням принципу «добросовісності» дій сторін таких правочинів.
Також за висновками касаційного суду виникла необхідність у відступі від висновку постанови ВП ВС від 01 березня 2023 року (справа за № 522/22473/15-ц) щодо визнання рішення загальних зборів учасників юридичної особи, у тому числі прийнятого у формі протоколу, одностороннім правочином цієї юридичної особи, оскільки таке рішення слід розглядати як індивідуальний акт ненормативного характеру, що передбачає настання певних юридичних наслідків і має обов’язковий характер для суб’єкта господарювання, яким складався такий акт або на якого поширюється його дія, враховуючи, що подібні висновки містяться у низці постанов КГС ВС, в яких зазначено, що до рішень загальних зборів учасників юридичної особи не можуть застосовуватися норми ЦК України стосовно підстав для визнання правочинів недійсними.
Водночас, з метою вирішення справи № 916/379/23 потребувало з’ясування питання щодо належності таких спірних правовідносин до юрисдикції господарських судів з огляду на їх суб’єктний склад учасників, характер і зміст (предмет) спору, враховуючи, що позов у цій справі подано вибувшою учасницею ТОВ «А» до суб’єктів господарювання, між якими укладено спірний правочин, що не можливо віднести до корпоративного спору, а також щодо можливості визнання такого правочину «фраудаторним», що за висновками касаційного суду є виключною правовою проблемою, яка потребує вирішення ВП ВС.
За результатами розгляду касаційної скарги ТОВ «Д» в справі № 916/379/23, постановою ВП ВС від 18.12.2024 р. скасовано рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання недійсними протоколів загальних зборів учасників ТОВ «А» та ТОВ «Д» і в цій частині відмовлено в задоволенні позову, в іншій частині судові рішення залишено без змін із наведенням мотивів формування наступних висновків:
- загальні збори учасників юридичної особи не відносяться до учасників (суб’єктів) цивільних правовідносин та не наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, а прийняті цим вищим органом управління рішення у формі протоколів не можуть вважатися правочинами в розумінні норм ЦК України, оскільки ознаками правочину є одночасне поєднання в ньому внутрішньої волі та волевиявлення сторони/сторін та наявності їх відповідності змісту та виду укладеного правочину, що підтверджують вираження свободи правочину та його дійсність, передбачають настання реальних наслідків його виконання. Отже, рішення загальних зборів учасників, у тому числі, які приймаються у формі протоколів розглядаються як «акти ненормативного характеру», тобто індивідуальні акти, до яких не можуть бути застосовані норми ЦК України щодо визнання їх недійсними;
- акт приймання-передання об’єкта нерухомості є документом, що підтверджує факт відчуження такого товару та первинним документом бухгалтерського обліку, а також має характерні ознаки правочину, оскільки на підставі його складання і підписання сторонами відбувається набуття/зміна/припинення їх цивільних прав та обов’язків, визначення його правової природи та надання оцінки змісту і характеру правовідносин здійснюється судом в залежності від певних конкретних обставин справи та інших наявних в матеріалах справи доказів;
- у спірних правовідносинах акт приймання-передачі об’єкта нерухомості як вклад до статутного капіталу ТОВ «Д», підписаний між сторонами, прийнято на підставі протоколів загальних зборів ТОВ «А» та ТОВ «Д», що підтверджує волевиявлення сторін на його вчинення і має юридичні наслідки щодо переходу права власності на вказаний об’єкт нерухомості, що є комплексом дій, які вчинено для здійснення передання вкладу до статутного капіталу ТОВ «Д», а вчинення правочину підтверджується оформленням акту приймання-передачі, який може бути оскаржено та визнано недійсним в судовому порядку,
- договори/правочини, дії/бездіяльність/рішення органів управління, вчинені у тому числі уповноваженими представниками в інтересах юридичної особи, що є боржником з метою завдати шкоду кредитору із настанням таких цілеспрямованих протиправних наслідків відносяться до «фраудаторних», які можуть бути оскаржені «заінтересованою» особою до суду за наявності правових підстав, визначених законом та/або змістом правочину/договору, при цьому зважаючи на відсутність в законодавстві переліку відповідних підстав для віднесення правочину до «фраудаторного», юридична кваліфікація правочину як «фраудаторного» здійснюється судом в кожній конкретній справі з урахуванням обставин справи та сутності спірних правовідносин;
- спір у цій справі щодо оскарження вибувшею учасницею ТОВ «А» протоколів загальних зборів учасників ТОВ «А» та ТОВ «Д» і акту приймання-передачі об’єкта нерухомості виник із корпоративних відносин, оскільки із позивачкою при виході із складу учасників ТОВ «А» не було проведено розрахунку щодо виплати їй вартості частки у статутному капіталу цієї юридичної особи, який підлягає розгляду за правилами господарського судочинства та належить до юрисдикції господарських судів;
- відсутність підстав для відступу від висновків постанови КЦС ВС від 07 жовтня 2020 року (справа за № 755/17944/18) щодо уточнення та визначення умов за наявності яких у «заінтересованої» особи, що не є стороною правочину виникає право на подання до суду позову про визнання його недійним за наявності ознак «фраудаторності» поза межами процедур банкрутства (неплатоспроможності) або виконавчого провадження, оскільки відповідна юридична кваліфікація правочину як «фраудаторного» допускається у разі встановлення судом факту його вчинення з порушенням принципу добросовісності та зловживанням правами і відповідно вирішується з урахуванням обставин справи та предмету, характеру і сутності спірних правовідносин, що є усталеною судовою практикою, зазначеною в окремих постановах КЦС ВС, КГС та ВП ВС;
- наявність підстав для відступу від висновків постанови ВП ВС від 01 березня 2023 року (справа за № 522/22473/15-ц) щодо визнання рішення (протоколу) загальних зборів учасників юридичної особи одностороннім правочином, оскільки такий документ є індивідуальним актом ненормативного характеру і не вважається правочином в розумінні норм ЦК України, відповідно не підлягають застосуванню норми щодо визнання таких актів недійсними.
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат ID Legal Group
