В даній публікації поговоримо про висновки ВП ВС від 05.06.2024 р. (в справі за № 910/14524/22) щодо вирішення спірного питання про можливість зазначення судом у прийнятому рішенні про одночасне нарахування пені та штрафу (відсотків) до моменту його виконання (тобто, практичне застосування норм ч.ч. 10-11 ст.265 ЦПК України та ч. 11 ст. 238 ГПК України), що у тому числі було предметом судового розгляду у цій справі.
В позовній заяві суб’єктом господарювання (позивачем) заявлено клопотання про одночасне здійснення нарахування 3-х процентів річних та пені до моменту виконання судового рішення.
Судом 1-ої інстанції вказане клопотання позивача задоволено та в прийнятому судовому рішенні зазначено про нарахування 3-х процентів річних та пені до моменту його виконання. З висновками суду 1-ої інстанції погодився апеляційний суд та залишив його судове рішення без змін.
Відповідачем (державне підприємство) було оскаржено вказані судові рішення шляхом подання касаційної скарги до КГС ВС, в подальшому ухвалою цього суду справу передано на розгляд до ВП ВС для відступу від висновку, сформованого у постанові КЦС ВС від 02.02.2022 р. (справа за № 203/1330/20), в якій розглядалося питання про застосування норм ч.ч. 10-11 ст. 265 ЦПК України, які по змісту є аналогічними до норм ч. 10 ст. 238 ГПК України, зокрема від висновку щодо можливості зазначення в судовому рішенні про нарахування відсотків/пені до моменту його виконання.
Натомість, ВП ВС від 05.06.2024 р. (в справі за № 910/14524/22) дійшла до висновку про помилковість висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, зважаючи на неправомірність зазначення в судовому рішенні про одночасне нарахування пені та 3 % річних до моменту його виконання із наведенням наступних мотивів сформованих висновків із відповідного питання.
ВП ВС акцентувала увагу на «правовій природі» (сутності) терміну «штраф», який у правовій площині є дієвим захисним механізмом, що присуджується судом та покликаний стимулювати порушника грошового зобов’язання (боржника) у разі невиконання/несвоєчасного виконання судового рішення, оскільки є додатковим зобов’язанням для боржника, що примусово спонукає його якнайшвидше виконати господарське зобов’язання на підставі прийнятого судового рішення з метою сплати якомога меншого розміру присудженого судом штрафу у разі його невиконання. Вказаний механізм одночасно спрямований на здійснення «превентивно попереджувальної» функції у разі намірів боржника уникнути виконання прийнятого судового рішення та «компенсаційної» функції настання для позивача (стягувача) компенсаційних наслідків невиконання/прострочення виконання відповідачем (боржником) судового рішення, що є обов’язковим до виконання.
Водночас, Колегія ВП ВС зауважила, що із приписів ч.ч. 10-11 ст.265 ЦПК України та ч. 11 ст. 238 ГПК України, як «імперативних» норм процесуальних законів, вбачається покладення на суд законом обмежених повноважень під час встановлення характеру та сутності наявних між сторонами спірних матеріальних правовідносин щодо стягнення заборгованості (простроченого господарського зобов’язання) вирішувати питання щодо можливості продовження нарахування відсотків/пені на період після ухвалення судового рішення та до моменту його виконання, при цьому в судовому рішення зазначається не про стягнення вказаної суми грошових коштів, а визначається порядок здійснення розрахунку такої суми органом, який здійснюватиме виконання судового рішення в примусовому порядку.
При цьому відзначено, що під час застосування вказаних норм процесуального закону, суд в прийнятому судовому рішенні реалізує надані законом повноваження не на власний розсуд щодо реалізації можливості зазначити в судовому рішення про здійснення нарахування відсотків/пені з урахуванням сутності спірних правовідносин, що було з’ясовано під час судового розгляду та визначення необхідності продовження нарахування відсотків/пені до моменту виконання судового рішення, яке внаслідок його повного та належного виконання припиняє подальше нарахування таких грошових сум.
Слід зазначити, що вищевказані повноваження суду реалізуються саме за відповідною вимогою позивача, оскільки з власної ініціативи суд не може зазначати в судовому рішенні про нарахування відсотків/пені до моменту його виконання, тобто продовження нарахування таких грошових котів у майбутньому.
Щодо можливості зазначення в судовому рішенні про одночасне нарахування відсотків та пені до моменту виконання судового рішення ВП ВС вказує на однозначний висновок про неможливість застосування такого механізму, оскільки .ч. 10-11 ст.265 ЦПК України та ч. 11 ст. 238 ГПК України мають виключно «імперативну альтернативність» (вибір) нарахування відсотків/пені, враховуючи правову конструкцію цих норм процесуальних законів із використанням сполучника «або», тому суд під час прийняття судового рішення не має повноважень допускати вільне тлумачення приписів законодавчих норм або розширювати їх зміст, тому відповідно не допускається зазначення в судовому рішенні про одночасне нарахування відсотків та пені.
До того ж, зазначення в судовому рішенні про одночасне нарахування пені/відсотків можуть створити «кабальні» умови для боржника та призвести до об’єктивної можливості виконати судове рішення в майбутньому
Колегія ВП ВС також зауважила, 3 проценти річних, нарахування якого передбачено нормами ЦК України охоплюються змістом норм ч.ч. 10-11 ст. 265 ЦПК України та ч. 10 ст. 238 ГПК України, якщо позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення 3-х процентів річних за порушення виконання грошового зобов`язання, яку задоволено судом, що виключає можливість їх нарахування до моменту виконання судового рішення.
Стосовно строків нарахування відсотків/пені як різновиду штрафних санкцій зазначено, що норми ч. 10 ст. 238 ГПК України не регулюються правовідносини господарсько-правової відповідальності у разі порушення/прострочення договірного зобов’язання, які регулюються нормами права у господарських правовідносинах або умовами укладеного договору між учасниками господарських відносин, то у разі відсутності встановлення договором або спеціальним законом іншого строку для нарахуванні пені, ніж передбачено нормами ч. 6 ст.232 ГК України, то таке нарахування припиняється через шість місяців від дня, на який припадало виконання зобов’язання.
Крім того, ВП ВС дійшла до висновку про відсутність підстав від висновків, наведених у постанові КЦС ВС від 02.02.2022 р. (справа за № 203/1330/20), оскільки у зазначеній постанові містяться висновки про неможливість одночасного нарахування відсотків та пені в судовому рішенні до моменту його виконання при застосуванні судом приписів ч.ч. 10-11 ст. 265 ЦПК України.
Таким чином, за результатами розгляду касаційної скарги відповідача скасовано рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення штрафу і вирішення питання про донарахування 3 відсотків річних в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України та в цій частині прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, водночас в частині стягнення 3 відсотків річних та вирішення питання про донарахування пені в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України вказані судові рішення залишено без змін.
З повагою,
Людмила Максименко
адвокат ID Legal Group
